Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 23, 2020

Із мистецької скрині Миколи Чалого

Автор:

|

Червень 19, 2014

|

Рубрика:

Із мистецької скрині Миколи Чалого

Микола Чалий

Про те, що в Мейплвуд прибуде новий протодиякон, парафіяни православної церкви Св. Вознесіння Христового знали заздалегідь. Ось тільки вони й гадки не мали, що то буде оперний співак Микола Чалий. А як дізналися, то в першу ж неділю на службу Божу прибуло стільки віруючих, що багато кому довелося стояти біля входу до храму. Але й там, при відчинених дверях, голос Миколи, хоч йому вже йшов 72-й рік, звучав потужно, виразно та барвисто. Мабуть, і самому протодиякону приємно було усвідомлювати свою спроможність співати та славити Бога на цих далеких заокеанських берегах.

Микола Чалий народився 1903 року в Полтаві, у родині протодиякона Тихона та Євдокії Чалих. Але довго вони там не затрималися, бо невдовзі Тихона Чалого призначили на службу в собор Пресвятої Богородиці в Ростові-на-Дону, що був одним із найкращих храмів краю. Там Миколу віддали на навчання співу в спеціальну духовну школу, щоби по її закінченні він допомагав батькові в службі.
Так воно й сталося, бо вже в юнацькі роки в хлопця визрів гарного тембру бас-баритон, що був значно соковитішим, ніж у батька. Ті недільні дні коли батько й син Чалі проводили службу Божу, для парафіян були великою радістю. Казали, що коли вони співали, то від їхніх голосів у соборі аж люстра хиталася. І не дивно, що згодом Миколу запросили до Харківської опери для виконання партій Карася в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та Возного в «Наталці Полтавці» М. Лисенка.
На той же період припадає початок концертних виступів співака, котрий виконував переважно українські романси. Миколу називали артистом безмежних виражальних можливостей, що відзначалося не тільки в співі, але й артистичності.
Незадовго до початку Другої світової війни співак почав працювати в Дніпропетровській опері. Там же виступав і за німців, а влітку 1943-го, рятуючи своє життя, разом із групою артистів театру виїхав у Галичину, де разом із наддніпрянцями Семеном Бутовським, Надією Негель, Василем Семенцем і Ігорем Зайфертом виступав у складі Станіславівського галицького театру.
Подальші дороги привели співака до Німеччини, де протягом 1946 року Микола Чалий співав у складі оперного ансамблю Г. Совачової й С. Бутовського.
Окрім оперного ансамблю п. Чалий виступав у складі організованого Ганною Совачовою драматичному театрі, що діяв при таборі «Легенер Казерне» в Зальцбурзі. Ставив цей театр і опери, а найчастіше – «Кармен» Ж. Бізе, де Микола виступав у партії Ескамільйо. А вже наступного року він став членом оперного ансамблю Богдана П’юрка. Базуючись у Зальцбурзі, цей колектив здійснював виступи для американських вояків, місцевих жителів і поселенців таборів для переміщених осіб. Цей колектив залишив по собі помітний слід у культурно-мистецькому житті зруйнованої Німеччини та добру пам’ять у всіх тих, хто бачив і чув у його виконанні цілу низку опер західноєвропейських і українських композиторів.
У квітні 1949-го Микола Чалий еміґрував до США й оселився в Ньюарку, де відразу ж активно долучився до культурно-громадського життя української громади. І вже 15 травня він разом із донькою Маргаритою виступив із першим концертом. Про це в газеті «Свобода» писалося: «15 травня 1949 року в церковній залі Ньюарка відбувся концерт соліста українських оперних театрів Харкова та Дніпропетровська Миколи Чалого (бас-баритон) і колишньої солістки Дніпропетровської опери Маргарити Роговської (драматичне сопрано). До концертної програми співака було включено арії з опер «Тарас Бульба», «Майська ніч» М. Лисенка, «Іоланта» П. Чайковського, «Князь Ігор» П. Бородіна, «Дон Карлос» Дж. Верді, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Фауст» Ш. Гуно й українські народні пісні. У другому відділенні цього концерту було здійснено постановку третьої дії опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, яка відбулася з хором, оркестром і декораціями».
Згодом концерт із цією ж програмою артисти дали в Нью-Йорку та Джерзі-сіті. Це був час, коли співак перебував у пошуках поля діяльністі та співпрацював із різними артистичними колективами. Так, 17 лютого 1951-го він виступав із новоствореним ансамблем українських артистів опери і драми в залі Українського народного дому в Нью-Йорку. Ставили «Наталку Полтавку». Микола виконував партію Виборного. А 10 червня того ж року він виступив у «Запорожці за Дунаєм» із колективом Українського професійного театру Нью-Йорка. Цього разу п. Чалий виконував партію Карася.
Відзначаючи цю подію, українська преса зазначала, що Микола Чалий добре грав Івана Карася: «Його міміка — багатюща, а голос, без сумніву, — сильний. Чалого неможливо наслідувати, його можна тільки слухати й учитися стилю, виразного співу, дикції та інтонування».
У вересні того ж таки року Микола Чалий виступив у партії Батька в опері «Катерина» Миколи Аркаса. Особливого помітним успіхом для співака було виконання партії Кочубея в опері «Мазепа» П. Чайковського. Постановки цієї опери відбулася 8 листопада 1951-го в знаменитому нью-йоркському «Карнеґі-голлі», а наступного дня — в «Академічній музичній аудиторії» Філадельфії. Із цього приводу в газеті «Свобода» від 8 листопада того року писалося: «Минулого вівтірка Український театр опери й балету під керівництвом Дмитра Чутра виставив на сцені «Карнегі-голл» оперу «Мазепа» П. Чайковського. Дириґував М. Фивейський. Головні партії виконували Лев Рейнарович (Мазепа), Микола Чалий (Кочубей), Тамара Берінг (Кочубеївна),
Інга Лауре (Мотря), Іван Гош (Андрій), Іван Самокишин (Орлик) та інші. Хором дириґував Ю. Оранський, а балетною групою — Дмитро Чутро. Незважаючи на те, що це був будний день, в залі сиділо понад півтори тисячі слухачів переважна більшість із яких були українці, бо опера йшла українською мовою».
Там же сповіщалося, що американські щоденники «Нью-Йорк Таймс» і «Геральд Трібюн» умістили на своїх сторінках позитивні рецензії на цю виставу, відзначаючи професійний спів і досконалу артистичність її учасників.
Не менш активним був співак і в концертних виступах. Один із них відбувся 26 травня 1968 року в залі Святотроїцької катедри Української автокефальної православної церкви, де Микола виконав «Три шляхи» Я. Степового, «Ой, чого ти, дубе» К. Стеценка, а в парі з відомою співачкою Тамарою Лихолай — «Коли розлучаються двоє» М. Лисенка. Після цього виступу в українській пресі писалося, що М. Чалий так чуттєво виконав пісню «Гей, лети, мій коню, степами, ярами», що примусив багатьох слухачів розчулитися до сліз.
Співак часто виступав із концертами в українських оселях «Союзівка» та «Верховина». «Якось, — згадує Євген Паранюк, котрий був добрим приятелем співака, — йому довелося відспівати цілий концерт без музичного супроводу. І — нічого. Слухачі були задоволеними, а Миколі — не звикати, співав же він у церквах і без супроводу. Я любив слухати його спів із заплющеними очима, бо саме тоді вловлював тонкощі його співу в поєднанні з бездоганним художнім смаком, красою звуку, витонченою музичною фразою та душевною чутливістю».
1964 року Микола Чалий здійснив кругосвітній концертний тур як соліст знаменитого хору донських козаків під керівництвом Сергія Жарова. Коли виступав у Європі, із ним сталася подія, що круто змінила все його подальше життя. Річ у тому, що на одному з концертів хору в Парижі його почув митрополит Никанор, котрий запропонував Миколі висвятитися на диякона. Це сталося 1974-го в Мюнхені. Мабуть, сам Бог хотів, щоби останні роки життя співака було присвячено службі в церкві. Тож коли він повернувся до США, його було призначено на службу при катедрі Святої Трійці в Ньюарку, а від 1975 року він виконував обов’язки протодиякона православної церкви Св. Вознесіння в Мейпелвуді, де правив аж до смерті 13 серпня 1980-го.
Панахиди за покійним було відслужено 16 серпня в бюро ритуальних послуг Литвина та в ірвінґтонській церкві Св. Троїці. Це відбулося за великої кількості парафіян, друзів і родини покійного та за участю хору донських козаків.
Тлінні останки Миколи Чалого поховали на українському православному кладовищі Св. Андрія Первозванного у Бавнд-Бруку. В останню путь його проводжали дружина Ольга, донька Маргарита із чоловіком Віктором, п’ятеро онуків і двоє правнуків.
Зі смертю Миколи Чалого українська музична культура втратила видатного мистця, діяльність якого заслуговує на відзначення його імені в історії музичного мистецтва української нації. Це була не просто людина, а поет звуків, котрий своїм голосом і омузиченою душею робив світ благороднішим. Його спів був пройнятий щирістю почуттів, які виражалися в гармонії слів, звуків і артистизмі. Окрім цього, це був відданий слуга Православної церкви, котрий до кінця днів своїх дотримував обітниці «хвалити Бога в житті своєму».

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply