Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 17, 2018

Іван Заяць: во славу Богові й на добро людям

Автор:

|

Січень 25, 2018

|

Рубрика:

Іван Заяць: во славу Богові й на добро людям

Іван Заяць

«Коли б ми хотіли з’ясувати здобуток типового українського діяча, котрий не претендує на славу, але все своє життя присвятив скромній мистецькій справі на ниві культурного імені українців серед чужинців, то перш за все слід назвати Івана Зайця, церковнослужителя, композитора й дириґента», — писав публіцист Володимир Леник у своїй книзі «Українці на чужині, або репортажі з далеких доріг», виданій 1994 року у Львові.
Іван Заяць народився 9 листопада 1895-го в Кременчуці на Полтавщині в родині економа. Коли хлопчині було сім років, його батьки перебралися на постійне проживання до с. Костянтинівка на Катеринославщині. Тут в Івана прорізався гарного тембру альт і його взяли до церковного хору. А коли хлопцеві виповнилося десять років, помер його батько й мати залишилася з трьома синами без жодної допомоги. Та про Івана дізнався відомий дириґент і композитор Григорій Давидовський, котрий 1908 року запросив хлопця до свого хору, а згодом допоміг із навчанням у музичній школі та духовному училищі.
1917-го Іван отримав свідоцтво хормейстера другого ступеня й виїхав до Бахмуту, де став реґентом хору Катедрального собору. 1921 року в Покровському монастирі Харкова його висвятили на диякона. Тут він служив до 1929-го. І служив би й далі, якби собор не закрили більшовики, а його не посадили до в’язниці в сфабриковій справі членства в «Спілці визволення України». Шість місяців тягнулося слідство, але за браком доказів Івана відпустили. На щастя, після звільнення йому вдалося стати керівником капели «Вік» на Дніпропетровщині, де працював разом із дириґентом Юрієм Головко. Вдовольнялися тим, що отримували плату продуктами. Але й це тривало не довго. 1933 року Івана заарештували вдруге. Цього разу засудили на два роки примусової праці в Казахстані. Добре, що там знайшлися люди, котрі допомогли чоловікові отримати документи з іншим прізвищем, із якими він повернувся в Україну й уступив до Київської консерваторії. Швидко пролетіли чотири літа й 1937-го консерваторія була закінчена, можна було шукати працю за набутою спеціальністю оперного дириґента. Але, щоб не спровокувати нового арешту, Іван вирішив з’явитися там, де його ніхто не сподівався бачити — став студентом Московської консерваторії, яку закінчив за тиждень до початку війни.
За німців Іван Заяць, уже під своїм справжнім прізвищем, керував хорами на Донеччині та Харківщині, а восени 1943 року виїхав до Кракова, де кілька місяців працював дириґентом німецької опери. Влітку 1944 року, на прохання Верховного архієпископа Мстислава, очолив у Мюнхені Митрополичий хор, евакуйований із Києва. Після війни цей хор здійснив більше 200 концертних виступів у містах Братиславі, Вроцлаві, Баді, Кіссінґені, Офенбаху, Майн-Кастелі тощо.
Друга світова війна закінчилася, й тисячі міґрантів, рятуючись від червоного терору, потягнулися до американської окупаційної зони. Центром української еміґрації став Мюнхен, неподалік якого в селищі Карлсфельд улітку 1945 року було створено табір для переміщених осіб, переважно вихідців із України.
Протоієрей Іван жив у містечку Людвіґсфельд, поблизу Мюнхена, де був настоятелем Мюнхенської Свято-Покровської церкви УАПЦ. У січні 1946-го очолений ним церковний хор здійснив кілька концертів колядок і щедрівок. Лунав його спів і на хвилях Баварського радіо. 14 березня 1948 року хор узяв участь у великому концерті пам’яті жертв Голодомору в Україні. Співав його хор і в час тижня української музики в Мюнхені, що відбувався 4-17 квітня 1948-го, коли наші мистецькі колективи продемонстрували німецькому населенню та представникам американською окупаційної влади багатогранність української культури.
З осені 1949 року Іван Заяць із сім’єю перебував у таборі поблизу Людвіксфельду, а згодом — Форцґайму, де брав актину участь у житті молоді. Тоді ж набула популярності його пісня «Сумівська», написана на слова пластуна Петра Кізка. Бадьора мелодія заохочувала до співу, а слова зворушували серця: «Дзвоном бий могутня наша пісне! Ширше крок, Гостріше зір очей. Хай дрижить наш ворог ненависний, СУМ іде у бій за волю, гей!».

Служителі та парафіяни церкви Петра і Павла в Мюнхені (Німеччина), 1950 р. Іван Заяць сидить четвертий ліворуч

1951 року композитор організував хор «Дніпро», який 1954-го хор записав на платівку «Молитву» з опери «Запорожець за Дунаєм» і кілька українських народних пісень.
У 1951-1956 рр. композитор упорядкував сім нотних збірок — «Співи на архієрейській Службі Божій», «Співи на Вознесіння Господнє», «Співи на Вечірні в св. Велику суботу», «Співи на ранній літургії в св. Велику суботу», «Співи на Ранній і Літургії в св. Пасху», «Співи на Службі Божій звичайного наспіву», «Шлюб різних авторів». 1956 року їх видали та розповсюдили для використання в церквах УАПЦ.
Востаннє в ранзі дириґента в Німеччині Іван Заяць виступив у Людвіґсфельді 17 березня 1956-го на вечорі вшанування пам’яті загиблих у більшовицькому концтаборі в Кінґірі (Казахстан). Перед початком концерту з промовою виступив Андрій Білинський, котрий розповів присутнім про цю драматичну подію. У виконанні хору прозвучали новостворені композитором твори «Могила», «Гімн об’єднання українських жінок» і обробка народної пісні «Ой, не шуми, луже».
Цього ж року разом із дружиною Анною та трьома дітьми о. Заяць еміґрував до США й оселився в Честері (штат Пенсільванія), де розпочав із керування церковним хором. Так, у журналі «Наше життя» за травень 1958-го сповіщалося: «В неділю 23 лютого 1958 року після закінчення служби Божої в українській православній церкві Честеру митрофорний протоієрей Омелян Мицик відправив панахиду за упокій жінок, що в боротьбі зложили найвищу жертву за волю України». Це була святочна академія пам’яті Ольги Басараб, Віри Бабенко й Олени Теліги. На концерті виступив керований о. Іваном Зайцем хор, який виконав «Молитву за Україну» М. Лисенка та славень «Ще не вмерла Україна» М. Вербицького.
Навесні 1961 року о. Івана перевели до Йонґставну (штат Огайо), де він виконував обов’язки протоієрея в церкві свв. Петра й Павла. 15 липня 1961 року тут вперше прозвучав його хоровий твір духовного змісту «Тон деспотин», який досі виконують у всіх православних церквах США. Це надзвичайно емоційна композиція, що вражає своєю мелодією, побудовою та динамікою, коли музика лагідно спадає й лише чути легке звучання альтів, що нагадує спів лірників.
Із творів суспільно-патріотичного напрямку вражає «Кантата про Семена Петлюру», яку виконують із декламаційним вступом: «Вождем народивсь ти в хвилину тяжку». Цей вступ чудово декламувала Анна Заяць, дружина композитора.
Не менш захоплюючим є духовний твір композитора «Воскресіння Христове», написаний у стилі народної пісні, про яку дириґент Я. Бабуняк писав: «Треба бути майстром пісенної мови, щоби злити всі голоси в одне суцільне звучання, стверджуючи радість всіх вірних в обличчі Бога, який через свою смерть і своє воскресіння створив новий ідеал для людства, що було розшматоване й не знало єдиного Бога». А лебединою піснею маестро Зайця став хоровий твір «Милость спокою», в основу якого покладено мелодію київського розспіву.
Востаннє о. Іван як дириґент виступив на сцені під час концерту української народної пісні й танцю в Йонґставні 25 листопада 1962 року. У програмі хору прозвучали його твори церковного змісту й обробки народних пісень. Розпочали з виконання його «Кантати Божій Матері» у виконанні мішаного й дитячого хорів у супроводі оркестру, після якої прозвучали пісні «Гей, колись була розкіш поля», «Тихо над річкою», «Подай рученьку», «Коломийка», а також «Лалабай» Моцарта. Жіночий хор відспівав «У садочку зелененькім», «Коло млина кременина» й «Та вже третій вечір», а чоловічий хор виконав «Боже, вислухай благання» й «Ставок заснув» Г. Пфайля з солістом Петром Синедяком. У концерті брали участь всі три доньки та дружина композитора.
Івана Зайця не стало 22 жовтня 1963 року. Похорон відбувся 26 жовтня в присутності дружини, дітей, великого числа парафіян, кількох священиків, хористів церковного хору, котрі востаннє заспівали йому «Вічную пам’ять».
Іван Заяць залишив після себе значний творчий доробок, серед якого: опера «Квітка щастя» (незакінчена, більша її частина згоріла в полум’ї війни), «Кавалерійський марш», «Циганська фантазія», «Галицька рапсодія для симфонічного оркестру», «Літургія св. Івана Золотоустого», «Кантата до Божої Матері», «Кантата про загиблих козаків», твори для мішаного хору «Боже, вислухай благання», «Сон матері», «Стародавні образи», «Святий Боже», «Христос воскрес», «Всеношна», «Світе тихий», «Ектенія потрійна й благальна», «Хваліть ім’я Господнє», «Велике славословіє», «Розбійник», «Херувимська пісня», «Молитву виллю до Господа», «Доки, Господи», «Господь воцарився», «Доки, Господи, забуватимеш мене до кінця», «Алілуя» тощо.
1964-го, невдовзі після смерті композитора, його Службу Божу св. Iвана Золотоустого видала «Українська книгарня» в Саскатуні (провінція Саскачеван). У її передмові музикознавець Павло Маценко писав: «Із тих церковних творів визирає своє й давно чуте, але переспіване на свій лад. Чуються в тих творах відгомони київського розспіву, мелодійність і закоханість у А. Веделя, терцовість співу Київсько-Печерської лаври, чуйність М. Леонтовича. Мелодичні лінії творів легкоспроиймальні, гармонія прозора. Все в тих творах плине просто й щиро з душі змученої тяжкими скорботами за Батьківщиною. Це пільні квіти зірвані в Україні, побожно перенесені й своєрідно оспівані в скитальській Службі Божій». 1971 року у Ванкувері було видано його «Збірку літургійних творів». Звучить музика Івана Зайця й сьогодні. В Україні його «Божественну літургію Івана Золотоустого» записав на компакт-диск мішаний хор «Видубичі».

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...