Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Іоан-Георгій Пінзель і його апофеоз

Автор:

|

Лютий 14, 2013

|

Рубрика:

Іоан-Георгій Пінзель і його апофеоз

Про Іоана-Георгія Пінзеля, його скульптурні твори та про організацію виставки робіт скульптора в паризькому Луврі, одному з найбільших музеїв світу, з’явилося в українській пресі кілька повідомлень, зокрема в щотижневику «Міст» (ч. 48 за минулий рік). Знаменито, надзвичайно чудово й дуже важливо для України, що насправді такий славний центр французької архітектури, колишня резиденція французьких королів, з 1793 року — світової слави національний художній музей, де зберігаються унікальні твори найвідоміших художників світу, прийняв ідею та мрію покійного (загинув у автокатастрофі 23 травня 2012-го) Бориса Возницького та реалізував експозицію з 27 робіт скульптора Пінзеля в одному зі своїх престижних приміщень.

Про нашу Україну знову загомоніли не тільки французи, а й громадяни інших держав Західної Європи. Загомонять, напевно, і ті відвідувачі Лувру, які потраплять до музею випадково як туристи, або й цілево, із метою побачити й ознайомитися з неабиякими шедеврами майстра Пінзеля. Про нього та про його високохудожні, неповторні пластичні роботи згадувалося за радянських часів обмаль. Наприклад, в 11-му із 17 томів Української радянської енциклопедії (із майже 600 сторінками в кожному) про Пінзеля написано скупувато. На кілька речень спромоглася редколегія написати про нього й у «Словнику художників України» (Київ, 1973). Порівняно з першими довідками, дещо більше інформації про майстра було поміщено в третьому томі «Історії українського мистецтва» (Київ, 1968), на сторінках котрого зустрічаємося із чотирма скульптурними репродукціями Пінзеля, короткою їх характеристикою та місцями їх розміщення на різних будівлях-соборах, церквах і костьолах у західній Україні, що були створені майстром на початку другої половини XVIII ст.
Серед кількох скульпторів періоду рококо, які творчо працювали в Галичині, зокрема у Львові, згадав ім’я Пінзеля й Дмитро Антонович у своїй 520-сторінковій книзі «Українська культура» (Мюнхен, 1988). До речі, за походженням майстра Пінзеля він зарахував до «правдоподібно німецького», кілька інших науковців-дослідників у своїх працях указували на те, що за стилізацією скульптури Пінзеля близькі до чеської школи першої половини XVIII ст.
Тож на західні землі України Пінзель (Пінцель, Пільзе, Пельце, як його дехто називав) міг приїхати з Богемії, Баварії, Сілезії, а також із Італії. Міг бути й українцем-русином, про початки життя якого нам зовсім не відомо. Не так національним походженням цікавилися різні дослідники, як його творчістю, якою звеличував й обожнював видатних біблійних осіб. Зумисне чи ненавмисне приховування як свого справжнього прізвища, так і першої частини життєвої діяльності, яка напевно виповнювалася навчанням у котрійсь із європейських скульптурних шкіл, не виявилося після його смерті аж надто екзотичним. Творча праця самого майстра Пінзеля цікавила його дослідників більше.
Прикладом тут можуть слугувати дослідження Віри Стецько — відомого мистецтвознавця, дружини знаного художника Дмитра Стецька з Тернополя, яка понад два десятки років займалася особистістю, а головно – творчою працею Пінзеля, якого було прийнято називати Йоганом, або Іоаном, Георгієм Пінзелем. Постать Пінзеля припала дослідниці до душі через те, що скульптор залишив по собі більше число робіт на Тернопільщині, аніж деінде. Під керівництвом Бориса Возницького п. Стецько випало працювати й обстежувати архітектурні комплекси Бучача, Монастириськ і Рукомиша, де вона натрапляла на багато творів скульптора. Вона ретельно вивчала їх для того, щоби достовірно вказати на твори, які створив він, які належали йому й жодному іншому галицькому скульпторові.
Усе мистецтво першої половини та середини XVIII ст. отримало назву рококо. Воно пов’язане з аристократичною культурою як у Франції, де виникло, так і в усій Європі, включно з Україною. Цей стилістичний напрямок у мистецтві вважається декоративним. І то навіть більше від попереднього — бароко, на противагу котрому викристалізувалося рококо, особливо в архітектурі. Декорування інтер’єру й екстер’єру скульптурними було складовою рококо.
Центром розвитку скульптури рококо було місто Львів. Апогеєм тут став собор Св. Юра, який 1746 року почали будувати з усім комплексом різних споруд. Хто був автором проекту — не відомо, але будівничим архітектором став Бернард Меретіні (Меретин), який за свого життя побудував храми в Лопатині, Годовиці, Буську та ратушу в Бучачі. Щоб оздоблювати архікатедральну церкву Св. Юра, Бернарду треба було мати когось біля себе. На щастя, трапився Іоан Пінзель. Якщо нам відомо, що Б. Меретин помер 1759-го й що він працював у спілці з видатним уже тоді скульптором, то це означає, що останній прибув у Галичину, щонайменше, за 20 років до того. У рік смерті Меретина майстрові Пінзелеві було заплачено майже 40 тис. золотих як авторові кам’яних скульптур, зроблених для фасаду собору Св. Юра у Львові. Таку суму вказано в «Книзі видатків за 1750-1778 рр.». Тож Пінзель виконав одну динамічну скульптуру «Юрій Змієборець» і дві зі значно меншою експресією постатей ієрархів — Лева й Афанасія. Обох примістив на постаментах арки, а св. Юрія в шоломі й у латах, який довгим списом пробиває вкляклу під ногами коня крилату химеру, поставив на фронтон верхньої частини фасаду. В образі Юрія Змієборця скульптор звеличив перемогу добра над злом.
Польські історики, які також цікавилися роботою скульптора, у 90-х рр. ХХ ст. на підставі церковних книг Бучацької парафії ствердили: «13 травня 1751 р. у Бучачі укладено шлюб Пінзеля з удовою Маріанною Кейтовою, з дівочим прізвищем Маєвська.» Подружжя мало двох синів. Отож до галицького краю Пінзель міг прибути на початку 40-х років XVIII сторіччя. У середині 1740-х рр. у Бучачі, при маєтку Миколи Потоцького (1712-1782), який здідичив його по смерті батька Стефана та матері Іоанни, появився талановитий на той час скульптор Іоан Пінзель. Сталося це на запрошення М. Потоцького — одного з найбагатших магнатів, який задля здійснення своїх грандіозних будівничих планів спроваджував у Бучач найкращих іноземних майстрів з архітектури, скульптури та малярства.

Але звідки тут з’явився Пінзель, досі не відомо. Причиною його появи могли бути й цехи Потоцького, де треба було навчати різних ремесел учнів, котрі тоді були потрібні фундатору. А він ревно дбав про те, аби вони, як і їхні вчителі, були в нього найкращими. І поміж тими останніми Пінзель виявився не ким-небудь, а зрілим скульптором, який мав знання про найвидатніші зразки скульптурного мистецтва епохи Відродження чи бароко. Молоді літа він провів у школах-майстернях у Європі, побував у Римі, Відні та Празі й іще хтозна-де, тож завдяки освіті був здатним творити в пластиці «по-своєму».
Може, він не зміг знайти місця для свого вільного творчого розвитку у Великій Європі, тож скориставшись, мабуть, із різних можливостей, за невідомих обставин опинився в українській Ґаліції, що до 1772 року належала до Польщі. Імовірно, прибулець оселився в Бучачі, тут оженився, і тут народилося обоє його синів. Тут 1751-го Б. Меретин і Пінзель спорудили Ратушу в стилі рококо на центральній площі. Вона — двоповерхова, квадратна з двоярусною вежею з годинником, розташованим під купольним завершенням. Заввишки понад 35 м, оздоблена вона багатою скульптурною пластикою роботи Георгія Пінзеля та його помічників. Ратушу прикрашають композиційні скульптури, які звеличують 12 здійснених Гераклом подвигів у старогрецькій міфології: він задушив немейського лева, забив лернейську гідру, переміг царя Діомеда, подолав критського бика, викрав корів у велетня Геріона, подужав пекельного пса Цербера, знищив стімфалійських птахів тощо. Такі вигадані групи скульптур, виконані майстром Пінзелем, прославили магната й фундатора ратуші Миколу Потоцького. Багато чого іншого на цій будівлі залишилося після пожежі 1865 року, яку було відреставровано згодом. Усе це — фасади, фронтони, постаменти з іншими фігурами, орнаменти, балкони, герби й монограми та всілякі військові атрибути — вказує на масштабність, монументальність, екзотичність, динамічність, естетичність кам’яної пластики Пінзеля та його неабияку ерудицію й знання.
Покровська мурована церква у Бучачі могла бути споруджена на місці старої 1755 року, бо її внутрішнє оздоблення — як головні, так і бічні вівтарі — були різьблені Пінзелем. Дерево стало основою творчості великого майстра, якому належать такі рельєфні зображення, як «Відсічення голови Іоану Предтечі», «Чудо св. Миколая», «Подорож в Емаус» і «Янгол Хоронитель» та «Благовіщення», що прикрашають дияконські двері іконостасу. Композиції обрамлені переривчастими звивинами, що творять суцільність ланцюгових віньєток. Вівтарі завершені крилатими янголятами, у котрих верхні частини тіла не вкриті одним кусником накидки, також заголені в них литки босих ніг, що символізують надприродність цих істот і пробуджують у людині бажання приходити до святині та саме через них — посланців, вісників – посилати всі свої молитви до Бога, сотворитея неба і землі.
Як творець ілюзій на замовлення Миколи Потоцького, що велів збудувати Успенський парафіяльний костел у Бучачі, Пінзель виконав багате скульптурне оздоблення інтер’єру з фігурами святих Франциска Борджія та Вікентія (дерево, поліхромія), янголів із вівтаря, святого Яна Непомука та кілька невідомих святих. Працею над цими зображеннями він уславився як вівтарний скульптор. Роботи його залишилися й у костелі в Монастириськах. За даними Віри Стецько, для цього храму Іоан Пінзель виготовив п’ять вівтарів, «які вражали своєю експресивною динамікою та драматизмом», а також наступну групу статуй, що з них збереглася фігура св. Анни та невелика постать Аарона.
Але, згідно з архівними документами, які вказують на кошторис виплат Пінзелеві, його дружині Маріанні Єлизабеті й іншому скульпторові Антонові Штилю, для костелу було ще виготовлено скульптури архангелів Михаїла та Гавриїла, а також святих Якима й Анни. Вівтарі та вівтарики в Монастириському костелі є чи не останніми роботами Пінзеля. Майстерно виконані в дереві з позолотою, фігури обоїх батьків Богородиці Марії вражають енергійно широкими жестами сухуватих і кістлявих рук, поворотами голів і старечими поглядами. Як відомо, фундатор замовляв у свого великого майстра ще поодинокі розп’яття для вівтарів костелу в с. Годовиці, костелу в с. Лопатині та янголів для костелу в м. Городенці. Окремі статуї, виконані Пінзелем, – це фігура св. Онуфрія, зроблена для монастирської церкви в с. Рукомиші, що поблизу Бучача. Св. Онуфрій через упертість мешканців села, які не дали згоди на його вивезення, таки не потрапив до Лувру. А може, і добре, що так сталося, бо для парафіян села св. Онуфрій, який 60 років самотою жив у пустелі молитвами до Бога, а Він за те його нагородив довгим життям, є покровителем села і його мешканців.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...