Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 26, 2019

Хвала життю, наповненому музикою

Автор:

|

Грудень 01, 2011

|

Рубрика:

Хвала життю, наповненому музикою

До кінця своїх днів шкодуватиму, що не знав цієї людини, але як гляну на цю світлину, то здається мені, ніби бачив ці лагідні очі, цю мудрість погляду, цей шляхетний вираз обличчя, розумне чоло й міцно стулені вуста. Одного погляду досить, аби відчути тепло її серця, наповненого до краю добротою.

Знаю, що переважна більшість читачів тижневика «Міст» упізнала її. Так, це — Марта Кравців-Барабаш, піаністка, композитор, педагог, видавець і визначний громадський діяч, засновниця Українського музичного фестивалю в Торонто, який діє й дотепер.

Марта Кравців народилася 13 грудня 1917 року в м. Стрию (тепер Львівської області) у родині міщан. Її батьками були інженер-землемір Михайло Кравців і співачка, письменниця та громадська діячка Меланія з родини Теодоровичів. Це була інтелігентна, високої культури сім’я, у помешканні якої часто звучала музика. У цьому ж руслі батьки виховували й своїх доньок Марту та Дарію. Тож, коли дівчата підросли, вони стали ученицями Стрийської філії Львівського вищого музичного інституту імені М. Лисенка.

Гри на фортепіано Марта навчалася в Ольги Окуневської, учительки, душею й серцем відданої своїй улюбленій справі, яка ніколи не рахувалася зі своїм вільним часом і будь-якої миті була готова прийти на допомогу своїм вихованцям. «Ольга Окуневська, — писала п. Марта у своїх спогадах «Вклад Стрийщини в розвиток української музики», — була людиною високої культури, що легко налагоджувала контакти з дітьми та молоддю. Вона була жертвенною у своїх педагогічних обов’язках, а її система давала найкращі основи для того, щоби виростити не тільки професійного музиканта, а й людину».

1933 року сім’я Кравцівих переїхала жити до Львова. Це було пов’язано з тим, що батьки хотіли надати своїм дітям можливість здобувати потрібні їм науки. Так воно й сталося. У Львові Марта продовжила навчання в інституті імені М. Лисенка. Гри на фортепіано дівчина навчалася у випускниці Віденської музичної академії Галі Левицької. То була одна з найкращих піаністок Галичини. У своїй методиці вона широко впроваджувала в практику творчість українських композиторів М. Лисенка, Л. Ревуцького, В. Косенка, Р. Сімовича, С. Людкевича, В. Барвінського, З. Лиська й інших. Галя Левицька часто виступала з концертами в містах галицького краю й цього ж вимагала від своїх вихованців.

1938 року Марта Кравців закінчила інститут і вирішила продовжити навчання за кордоном. Так уже складалося, що більшість випускників Львівського вищого музичного інституту імені М. Лисенка найчастіше їхала до Праги чи Відня й мало хто шукав дороги до Варшави чи Берліна. Марта обрала Відень. Невдовзі вона стала студенткою Віденської музичної академії. Її викладачем гри на фортепіано був Гервід Андрашф (учень Ференца Ліста). У своїх мемуарах піаністка напише про ці роки: «Незнищенний дух музичного Відня осів на дні моєї душі, як ядерний пилок, опромінивши безупинно все моє життя».

Можна багато говорити про місто Моцарта й Бетговена, про ті знамениті концертні зали, де їй доводилося бувати, про славетних музикантів, яких доводилося чути. Усе це було й залягло в її душі. 1938-го академію було закінчено, а вона все ще залишалася невдоволеною рівнем своїх знань і навичок. Їй хотілося бути піаністкою високого класу, бо почувалася здатною на це. Того ж року Марта виїхала до Берліна, де ще протягом року навчалася у Високій державній музичній школі. Але навчання перервав початок Другої світової війни, і вона виїхала до Інсбрука, де стажувалася в професора Королькова (учня Левка Ревуцького). Там же дівчина познайомилася з гарним хлопцем, на той час студентом Віденського університету Мироном Барабашем. Отже, запізналися, заприятелювали, а 1946-го — й одружилися. Шкода тільки, що в такий скрутний час довелось їм будувати сім’ю, бо ще протягом трьох років по закінченні війни вони перебували в таборах для переміщених осіб, де Марта навчала українських дітей музики, а Мирон займався громадськими справами.

1949-го Барабаші еміґрували до Канади й оселилися у Вінніпезі. Працю на новому місці Марта розпочала при управі об’єднання жінок Ліґи визволення України. Та невдовзі сім’я перебралася до Торонто. Тут справи пішли непогано. Марту відразу ж було прийнято на посаду професора Музичного інституту імені М. Лисенка, директором якого був відомий скрипаль, дириґент і педагог Іван Ковалів.

Музичне життя в Торонто початку 1950-х рр. налагоджувалося швидкими темпами. Окрім Музичного інституту, тут діяли Народний драматичний театр Г. Манька-Ярошевича, театр «Заграва», студія народного танцю О. Гердан-Заклинської, балетна школа Анни Заварихин, мистецьке товариство «Козуб», а при кожній церкві були добре вишколені хори. Особливо все пішло на лад із приїздом до Торонто Лева Туркевича, який узявся за керування хорами «Прометей» і «Сурма» й організував симфонічний оркестр, за участю якого в місті відбувалися величні святкові імпрези, ставилися опери.

Поринула в цей музичний вир і Марта Кравців-Барабаш. У ті роки вона часто виступала з концертами як піаністка, а ще частіше — як акомпаніатор. Їй пощастило супроводжувати своєю грою спів визначних оперних співаків М. Голинського, В. Тисяка, І. Туркевич, Й. Гошуляка, С. Федчук, І. Мигаль, М. Латишка, Р. Садової й інших. Коли ж у неї залишалося ще трохи вільного від роботи часу, вона займалася громадським життям міста. Уже тоді вона виношувала ідею заснування організації, яка би сприяла музичній освіті підростаючого покоління українців.

1970 року за підтримки громадськості Марта Кравців-Барабаш засновує в Торонто Український музичний фестиваль, а заодно бібліотеку й архів, а згодом розпочинає видання серії музичних збірок. Мабуть, і сама засновниця не сподівалася, наскільки потрібним і корисним для української спільноти виявиться відкриття цього мистецького осередку. Невдовзі про нього почули в Україні, і 1996-го в Торонто прибули звідти перші конкурсанти — дві талановиті скрипальки сестри Іринка й Марта Кречковські, які в Торонто представляли молоді сили з краю Данила Галицького. Ці дівчата вже здобули професійну освіту в США. Іринка закінчила університет у Клівленді, а нещодавно при Університеті Штоні-Брук у Нью-Йорку здобула звання доктора. Марта закінчила школу Джульярд і вдосконалювалась на Вищих професійних студіях Мангеттен-скул.

«Не тяжке ярмо вложене долею на мої плечі. Можу за те проклинати долю, але скинути ярма не можу», — писав Іван Франко. Сталося так і в Марти Кравців-Барабаш. Варто було їй розпочати цю справу, як притягла вона її до себе, мов магніт — залізо. Цим магнітом для п. Марти стало виховання молодого покоління українців музикою на найкращих зразках творчості українських композиторів. А щоби якнайшвидше досягнути успіху, вона запровадила випуск циклу нотних збірок, і вже

1972-го побачили світ упорядковані нею два альбоми з назвою «Твори українських композиторів для фортепіано». Через рік було видано «Співаночки для дітей», а згодом — «Колядки та щедрівки для фортепіано», «Українські народні пісні», «Церковні наспіви», «Пісні для дітей дошкільного віку» й серію збірок «Моя Україна», наповнених творами Д. Бортнянського, С. Людкевича, В. Барвінського, Й. Кишакевича, В. Стеха, В. Матюка й інших композиторів.

На особливу увагу заслуговують власні композиції М. Кравців-Барабаш — «Мала кантата» на слова І. Воробкевича, «Концертино для двох фортепіано» й збірка з 24 п’єс «Христя грає на фортепіяні». Ці твори побудовано з урахуванням рівня складності виконання, ритмічних і темпових навантажень, аплікатурних позначень, нюансування й акордових ускладнень. Головне, що в основу кожного з них було закладено український мелос, що легко спри­ймалося та пробуджувало у виконавця національні почуття. Ця збірка здобула особливу любов учнів-початківців.

Варто нагадати, що саме Марта Кравців-Барабаш упорядкувала 11-й том доробку «Українські народні мелодії» З. Лиська. Її хорові обробки українських народних пісень «Подоляночка», «Царівна», «А хто бачив», «Он, хлопці, он» та «Промощу кладочку» гарно виконував і навіть увічнив у записі на платівці дівочий хор «Веснівка» під орудою Квітки Зорич-Кондрацької.

Захоплювалася пані Марта й літературною діяльністю. Її новели, оповідання й інші доробки друкували часописи «Гомін України», «Шлях перемоги», «Національна трибуна», журнал «Екран», а наукові статті з’являлися у збірниках НТШ. Займалася вона й благодійницькою діяльністю. До кінця життя М. Кравців-Барабаш надавала фінансову допомогу Лізі визволення України й Українському культурному центру. Її ім’я внесене до «Малої енциклопедії» О. Залеського, «Історії української музики» А. Рудницького та «Книги мистців», виданої в Торонто 1956 року. До останніх своїх днів була вона незмінним керівником Українського музичного фестивалю. Померла Марта Кравців-Барабаш 4 травня 2002-го. Її тлінні останки поховано на кладовищі «Парк-Лавн» у Торонто.

На завершення слід сказати, що то була людина потужних діянь, яка не змарнувала свого шансу зробити те, на що була спроможна. Саме такі люди й здійснюють ті невеликі справи, які невдовзі стають великими та наповнюють цей світ тією благодаттю, що йде на користь роду нашому. Тепер усе зібране нею — документи, листи й твори українських композиторів О. Нижанківського, Д. Січинського, В. Барвінського, В. Безкоровайного, М. Фоменка, З. Лиська, В. Витвицького, Л. Туркевича, З. Лавришина, В. Сидоренка, Л. Кузьменко — старанно опрацьовано, скопійовано, сфільмовано й укладено на зберігання в окремі пластикові пачки. Про все це дбайливо подбала її донька Міка Шепард.

«Щасливий той, — писав Григорій Сковорода, — хто мав змогу знайти щасливе життя, але ще щасливіший — той, хто вміє ним користуватися». Саме такою була Марта Кравців-Барабаш. 41-й рік минає відтоді, як нею було засновано Український музичний фестиваль, а він і далі діє, зростає та міцніє. Ось і цьогоріч 2—3 грудня розпочнеться слухання молодих талантів, заключний концерт яких відбудеться 4 грудня, о 2-й пополудні, у залі УНО за адресою: 145 Evans Ave., Торонто.

 Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...