Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

Хто в «Теремі» живе?

Автор:

|

Жовтень 25, 2012

|

Рубрика:

Хто в «Теремі» живе?

Під назвою «Терем» у жовтні 1962 року вийшло перше число неперіодичного журналу, та ще й ілюстрованого, про проблеми української культури. Його видавцем став Інститут української культури (ІУК) в Америці, центр якого містився в місті Детройті (штат Мічиґан). Головним редактором «Терему», перших дев’яти його номерів, був Юрій Тис-Крохмалюк, а останнього, десятого, – Петро Рогатинський.

Юрій Крохмалюк (псевдо — Тис) народився 1904 року в Кракові. Високу технічну школу він закінчив у Відні (1928), був старшиною штабу 1-ї УД УНА, а потім опинився на еміґрації, спершу в Німеччині, а потім – в Арґентині, й остаточно осів у США. Став істориком, журналістом і письменником, автором різних повістей, драматичних творів і історичних праць. Його було обрано головою ІУК, органом якого й був «Терем».
Монографічного характеру журналу надавав заголовок – слово, головне значення якого – високий князівський чи боярський будинок у вигляді башти, що слугував житловим приміщенням для родини князів і бояр у Київській Русі. Отже, назва цього видання – цілком виправдана. Протягом 28 років журнал, звісно, був різним. Кожні окремі числа, що готувалися навіть по кілька років, присвячувалися певній особі й окремій ділянці української культури. Немало сил і енергії віддали «Терему» інші редактори, асистенти редактора, технічні редактори, секретарі редакції й інші члени редакції: Богдан Рубчак, поет і літературознавець, один із представників модернізму в українській поезії; Микола Климишин, громадський і політичний діяч; актор Микола Кавка та низка інших.
Перший 40-сторінковий номер було повністю присвячено Ярославові Пастернакові. Про нього розповідалося як про доброго студента археології в Карловому університеті в Празі, асистента Державного археологічного інституту, під керівництвом фахівців якого молодий науковець провадив розкопки на терені старої Праги. Визначний археолог провів 40 археологічних розкопок у Західній Україні (1928-1944). Після Другої світової війни жив і працював у Німеччині та Канаді. Завдяки надрукованому Зеноном Зеленим матеріалу дізнаємося про те, як дійшло до видання «Археології України» д-ра Пастернака та що вміщено в ній про військову історію, яку написав Юрій Тис-Крохмалюк.
Наполегливою й жертовною працею двох осіб — головного редактора й редактора другого із черги номера «Терем» Б. Рубчака (1966) – з’явилося в ньому кілька віршів членів нью-йоркської групи поетів: Емми Андієвської, Богдана Бойчука, Віри Вовк, Богдана Рубчака, Юрія Тарновського й інших модерністів. За всяку ціну напрошується згадка про статтю Б. Бойчука «Як і пощо народилася Нью-Йоркська група». Читачі «Терему» могли ознайомитися з коротенькими біографічними даними наймолодших поетів у еміґрації, які щойно розпочали свій творчий шлях. Сторінки цього номера наповнені графічними роботами Ярослави Ґеруляк, Ліди Петруняк, Аркадії Оленської-Петришин, Михайла Урбана й того ж Б. Рубчака. Щоби журнал був репрезентативним, доречно було в ньому помістити «Лист до молодих» Євгена Маланюка та «Клясицизм і модернізм в українській поезії» Емануїла Райса — літературного критика, перекладача й есеїста, народженого 1909 року в Хотині Чернівецької області.
Третє число журналу було присвячене образотворчому мистецтву. Там є статті чотирьох авторів, що в різних аспектах висловили думки про творчість мистця Михайла Дмитренка — маляра, графіка й іконописця родом із Полтавщини, який, до речі, жив у Львові (1939-1944), де був співорганізатором Спілки мистців Західної України та низки групових виставок українських мистців Європи, Канади й Америки. У монографії є матеріали Юрія Тиса, Івана Кейвана, о. Володимира Ґавліча та Богдана Стебельського. Журнал містить чотири кольорові та 23 чорно-білі репродукції малярства, у тому числі репродукції церковної поліхромії, а також список творів художника від 1935 року.
Об’ємне, 120-сторінкове, видання «Терему» № 4 було присвячене поетові та прозаїкові Богданові Нижанківському (1909-1986). Він — родом зі Золочева, його перша збірка оповідань побачила світ 1936 року, а потім були «Новелі» (1941), поезії «Терпке вино» (1942) й інші комічні, сатиричні, іронічні вірші. Його поезія — «це майстерність, яка не має попередників в українській літературі» (Юрій Тис). Обкладинку журналу виконав графік Яків Гніздовський.
Наступне, п’яте, видання (1975) було наповнене матеріалом саме про цього славетного графіка та багатьма репродукціями дереворізів, творами олійної техніки, офортами, ілюстраціями обкладинок, книжкових знаків тощо. Крім слова головного редактора Василь Барка написав статтю «Поетика дереворитів». Марина Антонович-Рудницька дала назву своїй розвідці «Майстер неповторної повторності». Володимир Попович написав огляд «Книжкова графіка Яківа Гніздовського». А Богдан Стебельський опублікував есе «Яків Гніздовський — маляр своєї доби». Юрій Тис був представлений у рубриці «Інтерв’ю з мистцем».
Коли вже пішла мова про В. Барку, народженого 16 липня 1908 року в селі Солониці, то шоста публікація «Терему» була дедикована 70-літтю його народження. У ній крім автобіографії було надруковано рецензію Б. Рубчака на книгу із циклом віршів ювілянта «Океан» (Нью-Йорк: Слово, 1957. — 236 с.) і розмаїття його поетичних творів, повість «Жовтий князь», есе «Вершник неба» й інші твори письменника.
Сьоме число «Терема» було затитуловане «Наші мистці на чужині. Любослав Гуцалюк» і повністю присвячене творцеві хвилюючих картин. Варто зауважити, що з приходом до редколегії молодих людей починаючи від 6-го нові числа з’являлися зусиллями членів відділу Асоціації діячів української культури (АДУК) у Детройті. Номер складається з матеріалів, які вказують на мистецькі візії маляра, стилістичний розвиток його живопису, виставки творів у Парижі, Нью-Йорку та деінде. Авторів, які виповіли конкретні думки про художника, було 14, й імена їхні були відомі суспільству у Франції та США. Мистецьким оформленням журналу зайнялася Марта Савчук, вона помістила в ньому п’ять кольорових і 23 чорно-білі репродукції творів майстра.
Зенону Тарнавському — письменнику, журналісту й театральному діячу родом із Самбора, який помер на 50-му році життя, редакція «Терему» та члени АДУК присвятили 8-ме число до 20-ї річниці його смерті (1912-1962). Кілька зауваг і пояснень до видання подав головний редактор, також було ще шість статей, що висвітлюють життя «людини театру й чину в культурному процесі» та подають характеристику його новел, оповідань і нарисів. Понад 20 сторінок журналу заповнюють тексти творів З. Тарнавського та родинні фотознімки. Цей номер вийшов друком у грудні 1982 року з оформленням обкладинки художником М. Дмитренком.
Через повних три роки, у грудні 1984 року, було видано 9-те число «Терема» під найменуванням «З культурного життя міста Львова, 1920-1944, проф. д-р Григор Лужницький». Цей номер повністю редагував Ю. Тис-Крохмалюк, який 22 років праці віддав збагаченню української культури на чужині. У редакційній статті він представив читачам «духовну особливість творчості Г. Лужницького, який мав рідкісний талант — відчуття грядущих змін у психіці та в духових вимогах його покоління». Після визвольних змагань молода генерація Львова почала розходитися на студії в європейських університетах, інша її частина організовувала вечорниці, бали, інші розважальні заходи, а також підпільні акції проти польського насильства, польської займанщини та починала вести підпільну проти них боротьбу.
У той сам час Григорій, син о. Леоніда, мав усього 20 років, зустрічався з однолітками, режисером Блавацьким у Львові, щоби відновити театр і в ньому ставити нову тематику п’єс і легкого жанру ревю, серед яких були його власні твори, котрі стали початком українського театрального ренесансу. У 1920-х рр. Лужницький студіював літературу східноєвропейських народів в університетах Львова, Кракова, Праги, Відня й закінчив освіту докторатом у Ґраці. Активно працював на еміграції: в Америці, у Філадельфії, – професором літератури, а також для молоді СУМА. Своєю письменницькою творчістю в жанрі драматургії Лужницький спричинився до неабиякого розвитку театрального мистецтва. Він став автором «Історії українського театру» та монографії «Українська Церква між Сходом і Заходом», яка побачила світ 1954-го, й інших статей. Тож Г. Лужницький повністю заслужив собі на таку публікацію різних матеріалів – як його власних, так і інших, поміщених у цьому числі «Терема». Усі карикатури та дружні шаржі на культурних діячів Львова у виконанні Едварда Козака (1920-1930-ті рр.) доповнюють зміст цього монографічного випуску.
Від редагування десятого числа «Терему» Ю. Тис відмовився, хоча ще доклав багато сил до його підготовки, але через погіршання стану здоров’я він не міг продовжувати виконувати свої обов’язки. Було вирішено присвятити цей номер видатному поетові, перекладачеві, мистецтвознавцеві й, передусім, маляреві, іконописцю та майстрові графічного мистецтва Святославові Гординському (1906-1993). Журнал вийшов друком на 112 сторінках аж 1990 року, у час, коли Гординському було вже 84 роки. Сповнений життя, енергії, у розпал своєї роботи над монографією про Василя Масютина (1884-1955) — визначного гравера, медальєра, скульптора, маляра і мистецтвознавця — Гординський тішився появі об’ємного журналу. Із почуттям радості сприйняли його й читачі, віддаючи належну данину пошанування одному з останніх епігонів епохи українського мистецького життя ХХ ст. Він починав у Львові, а закінчив у місті Верноні (штат Нью-Джерзі), коли 29 квітня 1993 року впав на вулиці, утративши притомність, якої вже не мав змоги відзискати. Через тиждень, 8 травня, завершилось земне життя «стовпа-колони», на яку спиралася українська еміґраційна мистецька діяльність.
Останнє число «Терему» було виповнене багатим і цінним матеріалом, який дає нам змогу ближче познайомитися із життям і творчістю Метра, якого справді важко прирівняти до будь-кого. Хоч завчасно він утратив слух, але навчився слухати душею кожного, із ким комунікував, із ким розмовляв, із ким ділився своїми знаннями. А спілкуватися в нього було з ким, бо його знала чи не вся українська еліта. І вона зберігає матеріали, ним написані про великих осіб у культурному житті «української Америки», як також матеріали, написаними про нього різними авторами.
Журнал виконав своє завдання та якоюсь мірою цікаво й переконливо представив обличчя та розвиток української національної культури, так популярної й важливої у світі.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...