Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 26, 2018

Хор «Дніпро» та його дириґент Роман Солтикевич

Автор:

|

Липень 12, 2018

|

Рубрика:

Хор «Дніпро» та його дириґент Роман Солтикевич

Уперше українські пісні зазвучали в Едмонтоні ще до офіційного отримання ним статусу міста 1904 року. Співали їх українці першої хвилі еміґрації, згодом — другої, а наприкінці 1940-х естафету прийняли еміґранти третьої. Серед останньої було багато професійних музикантів, співаків і дириґентів. Був серед них і Роман Солтикевич, дириґент, педагог і громадський діяч.
Він народився 4 лютого 1909-го в с. Улючі на Лемківщині в родині Ореста та Леонтини з роду Мінькевичів. Його батько 45 років був парохом рідного села. Це була людина високої моралі, віри та культури. Він приятелював із багатьма відомими особистостями — письменниками, поетами, художниками, культурно-громадськими діячами, добре знався з Іваном Франком. У селі віддавна берегли національні традиції, звичаї, любили українську пісню. 1820-го парохом тут був батько відомого композитора Михайла Вербицького, автора музики славню «Ще не вмерла Україна».
Гімназію Роман закінчив у Перемишлі, а музичну освіту здобув у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові, де його викладачем дириґування був Микола Колесса. Ще студентом 1932 року він організував у рідному селі молодіжний хор і ставив із його учасниками вистави, зокрема «Назара Стодолю» Т. Шевченка, а після закінчення інституту дириґував студентським хором у Кракові. З осені 1939-го жив на Лемківщині, де керував церковними та світськими хорами. Там перебував за радянської та німецької окупації.
1944 року Роман виїхав до Австрії, звідти — до Франції, а 1951-го — еміґрував до Канади й оселився в Едмонтоні. На початках працював вчителем музики в «Рідній школі» та керував хором української католицької катедри св. Йосафата. Вперше з хором виступив 27 січня 1952 року в залі «Стренд-театру» на концерті з нагоди свята української державності, де з мішаним складом колективу виконав «Вкраїно-Мати» К. Стеценка, а після доповіді проф. Михайла Росляка з чоловічим складом співав «У горах грім гуде» Ф. Колесси та «По морю, морю» А. Вахнянина.
6 квітня того ж року на Шевченківському концерті дириґент виступив із дитячим хором «Рідної школи». Діти співали «Ой чого ж ти почорніло зеленеє поле» М. Гайворонського та «Садок вишневий коло хати» А. Гнатишина.
Наступний виступ із мішаним хором відбувся 8 лютого 1953-го в залі театру «Кепітол» на концерті відзначення 35-річчя проголошення незалежності України, де виконав хорову поему «Полуботок» В. Безкоровайного. А 1 листопада того ж року з нагоди відзначення Листопадових подій виступив із нещодавно заснованим чоловічим хором «Дніпро». 29 листопада хористи виступили для парафіян катедри св. Йосафата з мистецькою програмою, присвяченою пам’яті митрополита Андрея Шептицького. Того ж року хор здобув першу нагороду на Альбертському музичному фестивалі, а другу — на релігійному фестивалі в Лакомбі.
З 28 березня 1954-го Р. Солтикевич керував дівочим хором Марійської дружини та мішаним хором катедри св. Йосафата. Музичний супровід хорам уміло виконувала Валентина Доброліж, дружина відомого маляра Вадима Доброліжа та донька славетного співака Дометія Березенця. Водночас маестро продовжував працювати з хором «Дніпро» та з кожним днем розширював його репертуар, до якого додав «Уперед» і «Засяло сонце золоте» І. Недільського, псалом «Скажи ми, Господи» Д. Бортнянського, «Достойно єсть» М. Гайворонського, «Крилець, крилець» В. Матюка, «Огні горять» І. Воробкевича, «Закувала та сива зозуля» Петра Ніщинського й інші.
1955 року Роман одружився зі Стефанією Дерех. З роками вони збагатилися сином Орестом і доньками Надією та Вірою.
Варто сказати, що в той час в Едмонтоні, як ні в жодному з міст Канади, була велика конкуренція дириґентів. І кожен із них знав добре свою справу. Серед них були Б. Свобода, М. Свистун, Ю. Цукорник, О. Прийма, М. Соханівський, В. Курило, С. Яременко, П. Маценко, О. Демків, І. Єлиняк. Були й добрі акомпаніатори, зокрема О. Жолкевич, В. Доброліж, А. Байрак, З. Климкович, Л. Сосняк, Є. Мадай, М. Дитиняк, Л. Чипіга, Ф. Шкварок, І. Слюзар, Л. Волянська.
Зі збільшенням відповідного репертуару хор «Дніпро» започаткував концертні виступи в Альберті та Манітобі. Його спів можна було почути й на хвилях радіо. І вже за кілька років хор здобув велику популярність як серед українців, так і серед чужинців. А майстерності керівникові вистачало з надлишком. Тактовний, контактний, із добрими очима, абсолютним слухом, високою ерудицією та надзвичайним обдаруванням чуття ансамблевого співу, дириґент привчав своїх підопічних до розуміння його жестів, рухів, виразу очей, міміки та настрою. І це колектив сприймав як обов’язок. Хористи добре тямили, що дириґент вимагає, коли потрібно було дати «форте», коли «піано», а коли — показати весь дух і могутність пісні. Основним кредо дириґента було «спроможність досягти такого результату, щоб пісня неслась від серця кожного виконавця до кожного слухача». З хором часто виступали співаки-солісти Д. Байрак, Д. Березенець, Л. Фарина, О. Хруставка.
3 березня 1957 року в залі Українського народного дому (УНД) відбулася зустріч владики преосвященного Кир Івана Бучка з Риму та Преосвященного Кир Гавриїла з Югославії. Вітав їх преосвященний Кир Ніл та представники українського міської громади Вінніпеґу. Зустріти владик запросили й хор «Дніпро», який відспівав для високих гостей «Молитву патріарху» І. Недільського та «Достойно есть» М. Гайворонського.
10 березня 1961-го хор виступив у залі «Ювілейної аудиторії» Едмонтону на Шевченківському концерті. В «Пропам’ятній книзі УНД в Едмонтоні вказано: «Дуже добре співав збірний чоловічий хор під проводом Р. Солтикевича, який при фортепіанному супроводі Валентини Доброліж виконав пісні «Огні горять» І. Воробкевича та «Косар» С. Людкевича». Р. Солтикевич дириґував також зведеним дитячим хором у кількості більше 300 осіб. Це були діти рідних шкіл і курсів українознавства ім. І. Франка.
1962 року «Дніпро» здобув перемогу на музичному фестивалі в Едмонтоні, за що отримав чашу Bulyea Trophy. 1966-го Бейзил Дін, видавець газети Еdmonton Journal, запросив хор на виступ під час конференції видавців і редакторів англійської та французької преси Канади, яка відбулася в Джеспері. Виступ колективу відбувся з великим успіхом та отримав гарні відгуки в пресі. 1965 року маестро покинув працю в катедрі св. Йосафата й приступив до керівництва церковним хором православної катедри св. Івана.
1968-го великим успішним концертом в Едмонтоні та Вінніпезі за участі солістів Анни Дейвіс (сопрано), Ярослава Щура (баритон) та піаніста Андріяна Чорновола хор зустрів своє 15-річчя. В концерті разом із хором виступили танцювальні ансамблі «Шумка» й «Черемош» під мистецьким керівництвом Мирослава Куця.
Переломним для хору «Дніпро» стало 29 березня 1971 року. Саме цього дня хор було реорганізовано в мішаний. З цієї нагоди в газеті «Український голос» від 21 квітня повідомлялося: «На запрошення управи хору та його дириґента прибуло на пробу біля 70 найкращих у нашому місті співаків, щоби зреалізувати довголітнє бажання української громадськості в Едмонтоні. І вже перша проба виявила силу й красу звучання хору, що стало остаточним переконанням ініціаторів створення мішаного хору в гарній перспективі в майбутньому».
11 листопада 1973-го хор здобув перше місце на міжнаціональному фестивалі хорових колективів у столиці Канади м. Оттаві. Того ж року хор започаткував свої виступи з танцювальним колективом «Черемош» і оркестром (загалом 120 осіб). 1974 року об’єднаний колектив виступив на ЕКСПО в Спокені (штат Вашинґтон).
1975-го маестро Солтикевич довго хворів і приступив до праці лише за рік. Готував нові виступи, виношував плани, як 1978-го гідно відсвяткувати 25-річчя хору «Дніпро». Та не так сталося, як гадалося. 23 грудня 1976 року газета «Свобода» сповістила: «У середу, 17 листопада 1976 р. у вечірніх годинах, невблаганна смерть перервала струни музики життя Романа Солтикевича. Він помер, перейшовши 67-й рік повний планів і надій». Хоронили покійного з церкви св. Юра. Просторий храм заледве вмістив усіх, хто прийшов провести маестро в останню путь. 100-голосий хор співав Панахиду. Прощальні слова над могилою виголосили В. Дячук від уряду Альберти, С. Ґрох від Курсів українознавства, Н. Дмитрук від музичного товариства, Л. Фарина від хору й ансамблю. Хоронили мистця під його улюблені пісні «Крилець, крилець, соколе дай» і «Чуєш, брате мій». Дириґувала Марія Дитиняк. У час трапези вдячні слова подяки присутнім виголосив син покійного Орест. Маестро залишив у смутку дружину Стефанію, сина та доньок.
Музичне обдарування батька передалося його синові Оресту, котрий зараз є відомим хоровим дириґентом. З очоленими ним українським чоловічим хором Едмонтону (1984) та мішаним хором «Верховина» (2013) він із великим успіхом виступає по всьому світі. З першим із них вже двічі (2002 і 2011) побував із концертами в Україні.
3 листопада ц. р. хор «Дніпро» готується зустріти своє 65-річчя. Тепер ним керує Ірина Шмигельська, досвідчений фахівець. Акомпанемент хору забезпечує піаністка Ірина Тарнавська. Привітаймо ж заздалегідь цей відомий, повноводий хор «Дніпро» із ювілеєм. Хай дзвенить у їхньому виконанні наша невмируща українська пісня хвилями добра, щастя та радості!

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...