Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Feb. 23, 2019

Гірка сльоза та тужлива пісня

Автор:

|

Січень 24, 2013

|

Рубрика:

Гірка сльоза та тужлива пісня

Минає четвертий місяць, як відійшла у вічність піаністка, композитор, дириґент і педагог Ірена Чума зі славної родини Селезінків. Народжена 1 грудня 1916 року в с. Бистрій у Галичині (тепер с. Верховина Бистра Великоберезнянського району Закарпатської області), вона покинула цей світ 26 вересня 2012-го в Слаутсбургу, де разом із сестрою Ольгою перебувала в будинку опіки Сестер служебниць Св. Йосифа. Кажуть, аби стати відомим, потрібно померти. Ось її уже й немає серед нас, і хочеться вірити, що ці слова будуть пророчими. нехай цей невеличкий нарис стане промінчиком світла в ореолі слави й визнання цієї людини – творця прекрасного.

Батьком Ірени був визначний адвокат, громадський діяч, член уряду Західно-Української Народної Республіки Ярослав Селезінка. Це над ним іще 1924 року польська влада здійснила справжнє судилище, звинувачуючи в тому, що на початку 1920-х рр.. він був серед провідників тих, кого охопила революційна хвиля за визволення рідного краю.
До 1923-го Ярослав Селезінка жив і працював у Відні. Там він разом з іншими провідниками українського представництва дипломатичним способом боровся проти загарбання поляками галицького краю. Після таємного повернення до Львова його було арештовано й віддано під суд. Прокурор вимагав смертної кари, однак при захисті підсудний виголосив палку промову, у якій аргументовано довів, що разом із ним треба судити весь народ Галичини – за його визвольні змагання, а такого закону на світі не існує.
Після семи місяців тюрми польська влада була змушена відпустити Ярослава на волю, і він, як адвокат, іще багато доброго зробив для свого народу, особливо для Радехівщини, де мав адвокатську контору. Удруге, уже за нової влади, його заарештували енкаведисти в ніч на 4 жовтня 1939 року. То була влада, яка знищувала людей буз суду та слідства. Ярослава Селезінку було розстріляно в Архангельській тюрмі в липні 1941-го.
Визначною активісткою громадського життя була й мати Ірени Неоніла Селезінка з роду Бобикевичів-Нижанківських. Народжена 11 листопада 1896 року в Стрию, вона закінчила ліцей у Перемишлі, після чого повінчалася із сином священика Ярославом Селезінкою. Під час проживання в Радехові Неоніла заснувала там філію Львівської організації «Союз українок». За її допомогою в місті було засновано семикласну народну школу та декілька дитячих садочків. Однак надто велика активність родини Селезінків не подобалася провладним структурам, і 1930-го їх було кинуто до тюрми в Золочеві, де їх протримали місяць і відправили до тюрми в Тернополі. І тільки оголошене Неонілою голодування пришвидшило звільнення. 1934 року Н. Селезінку було обрано делегатом з’їзду Міжнародної жіночої гільдії, який відбувся в Лондоні.
Та настали ще важчі часи. Арешт чоловіка енкаведистами остаточно підірвав і до того ослаблене здоров’я п. Неоніли, і 23 травня 1941 року її не стало.
У таких умовах минало дитинство та юність Ірени Чуми, музикальні здібності якої проявилися в ранньому віці. Ще навчаючись у гімназії, вона досить добре грала на фортепіано, тож перед нею не стояло питання, куди піти вчитися. Залишалося вибрати лише навчальний заклад, яких у Львові було два: консерваторія імені Ю. Словацького, де навчання велося польською мовою, і Вищий музичний інститут імені М. Лисенка. Ірена вибрала другий, тим більше що вона давно мріяла вчитися в класі Галі Левицької.
То було 1933 року. Нагадаємо, що в ті роки в цьому інституті вчилися Богдан Весоловський, Анатолій Кос-Анатольський, Леонід Яблонський, Євген Козак, Степан Гумінілович, які були одними з перших авторів українських танго, фокстротів і повільних вальсів. Зацікавилася музикою цього жанру й Ірена. Спочатку то було тільки любительське захоплення, а згодом, коли в її сестри проявився потяг до віршування, вона стала писати до тих віршів музику. Так на світ з’явився фокстрот «Підзамче», який львів’яни сприйняли з великою прихильністю. Як-не-як, а співалося там про своє, рідне, знане й часто бачене. І кожному хотілося знати ту пісню:
На Підзамчі тебе я пізнала,
Коли поїзд здалека гудів.
І сама тоді я ще не знала,
Що так скоро покину мій Львів.
Бо там, у Львові, про все забудеш,
Бо там, у Львові, як заживеш —
У світ вже більше не помандруєш.
Бо ніде Львова не знайдеш!
Надходило літо 1937-го. Ірена закінчувала інститут і шукала працю за спеціальністю вчителя музики. Тріпотіло серденько. Їй теж хотілося когось пізнати, покохати. І хоч шкода було покидати Львів, та мусіла, бо їй запропонували місце вчителя музики в жіночій гімназії міста Бродів. І як то буває, саме там і зустріла того, про кого мріяла. Ним був молодий адвокат Володимир Чума. І вже восени 1937 року вони одружилися.
Два роки працювала Ірена в гімназії. А згодом народився син Ігор, за ним — донька Уляна, а пізніше — Неоніла. Слава Богу, що адвокатського заробітку чоловіка вистачало на всіх. Тож доглядала дітей, а як прилине, бувало, ностальгія за творчістю, то присяде й напише пісню зі словами:
Настав вже вечір зимовий.
Повіяв вітер морозний,
Струснув на землю
білий сніжний пух.
Заглянув крізь вікно до хати,
Де над дитям схилилась мати
Що співала пісеньку до сну.
Так було за Польщі, за радянської влади, так продовжувалося й за німців. А навесні 1944-го вони всією родиною вирушили в еміґрацію до Західної Європи. Три роки – починаючи від 1946-го -Володимир працював адвокатом судових справ у Австрії, а 1949 року вони отримали дозвіл на еміґрацію до США й оселилися у Філадельфії.
Тут Володимир здобув освіту й з 1956-го до 1972 року працював у сфері соціальних структур. Добре велося й Ірені, особливо з 1952 року, коли в Нью-Йорку розпочав працювати Український музичний інститут, очолений Романом Савицьким. Із відкриттям його філії у Філадельфії Ірену було прийнято вчителем фортепіано. Її колегами були композитори Володимир Грудин, Вадим Кіпа, співаки Олександр Неділько, Антоніна Піддубна-Лисенко, Віра Цебенко, Іван Гош, Михайло Дуда, піаністи Роман Савицький, Наталя Котович, скрипаль Ярослав Мигасюк, дириґент Юрій Оранський та інші.
Там вона працювала до 1957-го, після чого стала лаборантом учительського шпиталю А. Енштейна у Філадельфії – аж до 1962 року. Водночас, Ірена була ще й постійним акомпаніатором українського хору «Прометей». 1954-го вона заснувала український жіночий хор, яким керувала до 1959 року, а згодом створила український жіночий ансамбль, що виконував популярні на той час пісні, серед яких були й нею створені. Досить активною була композиторка й у житті української громади міста. Так, коли 30 вересня 1967 року в Нью-Йорку відбувся благодійний концерт, кошти від якого були призначені на лікування відомого дириґента Івана Задорожного, вона взяла в цьому заході активну участь.
І де би не виступали керовані нею колективи, завжди звучали її нові пісні, серед яких були танго «Львів» і «Сама не знаю», лірична пісня «Над морем», досить популярний вальс «Фіалки», «Чари вальсу» й інші. Усі вони написані на тексти її сестри Ольги Підгаєцької.
В останні роки Ірена Чума жила разом із сестрою Олею в будинку опіки Св. Йосифа в Слаутсбургу під опікою Сестер-служебниць, де ледь не кожен день вправлялася в грі на фортепіано та співала. І здавалося їй, що її пісні летять в Україну, у Карпати та рідний до болю Львів, як це співається в її пісні:
Снується спогад про минуле.
В очах сльоза палка тремтить,
А в серденьку забута пісня
Про чари Львова гомонить.
Шкода,
що не цвітуть вже нам каштани.
Сумно,
Що парк вже не шумить.
За чаром Львова серце плаче
І рветься там,
Де в сонці Юр блистить!
Поки жилося — доти й співалося. Аж ось тижневик «Свобода» від 19 жовтня 2012 року повідомив: «Із великим смутком сповіщаємо, що 26 вересня 2012 року відійшла у вічність Ірена Марта Чума — піаністка і композитор музики легкого жанру (танго, фокстроти, вальси). Вона народилася 1 грудня 1916 року в Бистрій, Галичина. Походить зі знаної галицької священицької й музично-творчої родини Нижанківських та Бобикевичів, донька Неоніли і адвоката Ярослава Селезінки… Панахиду по покійній було відправлено католицьким єпископом Павлом і православним священиком о. Юрієм Базилевським. Заупокійну службу відспівано о. Леонідом в церкві Іоанна Хрестителя в Ньюарку. Тлінні останки покійної поховано на цвинтарі Св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку поряд із могилою чоловіка. У смутку залишилися: сестра Оля Гаєцька, син Ігор, донька Уляна, онуки Ірена, Андрій, Христина, Марко та восьмеро правнуків».
Прикро для людини, прикро для родини, прикро для суспільства, коли в чужому світі мистця визнають, а в рідному краї про нього й не чули. Так було з багатьма нашими земляками, але часи змінюються. Творчість розсіяних світами мистців стає вагомим здобутком і для України. Повертаються туди й пісні Ірени Чуми. У Львові їх уже співають. Настане той час, коли вони прозвучать із вершини гори Плішки, що біля Верховини Бистрої, і почують їх Карпатські гори, полонини, долини й люди. Будуть серед них пісні, написані нею, як у рідному краю, так і в далекій Філадельфії.
Яким би рясним цвітом спогадів не прикрашати імені цієї чудової людини-мистця, а все щось залишиться недописаним, недовершеним, тим більше що це – перша ластівка про неї в пресі. Автор цього нарису надіється на допомогу родини композиторки, і вже наступним разом доповнить нарис новими матеріалами. Подаю свою адресу: Anatoliy Zhytkevych, 61 Richview Road, Apt.405, Toronto, Ontario. M9A 4M8 CANADA. Tel. 416-614-7176.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...