Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Героїчний тенор Михайло Дуда

Автор:

|

Грудень 06, 2012

|

Рубрика:

Героїчний тенор Михайло Дуда

Українська музична культура ХХ ст. дала світові чимало визначних оперних і концертно-камерних співаків, яким через суспільні, політичні та військові обставини довелося жити й працювати поза межами рідного краю. Самих лишень уродженців галицького краю серед них було понад два десятки. Зокрема, це — С. Крушельницька, М. Менциінський, М. Голинський, В. Тисяк, М. Скала-Старицький, К. Чічка-Андрієнко, З. Дольницький, В. Мельничин, Є. Гушалевич, І. Маланюк, Є. Зарицька, М. Кокольська й інші.

До них варто зачислити й відомого свого часу, а нині несправедливо призабутого співака й педагога Михайла Дуду, про якого композитор Андрій Гнатишин писав: «Голос Михайла Дуди не відзначався надзвичайною технікою, зате дзвенів із великою силою, так що його чистий металевий звук заповнював найменші куточки великої концертної зали. Коли наш співак М. Старицький співав силою зосередження й розвивав свій голос, особливо у високих нотах, темпераментом і технікою, то Дуда це робив природою свого організму, сперши свій голос на діафрагму». Деякі німецькі критики стверджували, що вокальними даними він міг дорівнятися славетному Енріко Карузо.
Михайло Дуда народився 13 жовтня 1897 року в с. Верхні Калуського повіту (тепер Калуського району Івано-Франківської області). Він виростав у патріотично налаштованій селянській родині. Невипадково відразу по закінченні гімназії в Станіславові (1915) хлопець записався до українського військового леґіону Січових стрільців, де у званні підхорунжого пробув до 1918-го. А вже наступного року Михайло воював у сотні першого куреня смерті, що брав участь у бою за Львів. За час військової служби він був двічі поранений і після останнього поранення потрапив у польський полон. Але звідти йому вдалося втекти, після чого він вступив до лав Української народної армії, і частинами якої (1920) опинився на території Чехії. Невдовзі потому поступив до гірничої школи в Пшібрамі. Михайло був невисоким на зріст, але фізично сильним, кремезним. Можливо, саме це стало причиною того, що він вирішив освоїти гірничу професію. 1925 року школу було закінчено, і йому вдалося влаштуватися на інженерну посаду в одній із шахт.
Ще перебуваючи в лавах Січових стрільців, Михайло закохався в пісню, а особливо після того, як познайомився й заприятелював із Михайлом Гайворонським, чиї стрілецькі пісні виконував зі задоволенням. А «Ой, казала мати», «Синя чічка», «Їхав стрілець на війноньку», «Ой, нагнувся дуб високий» були його улюбленими. І всі, хто чув спів Михайла, заявляли, що з нього міг би бути гарний оперний співак. Інколи йому й самому вірилося, що це може стати дійсністю, але все шкодував, що не володіє жодним із музичних інструментів.
Однак робота в копальні, хоч і на посаді інженера, ніяк не в’язалася зі співом. Тож, дещо зміцнивши свої матеріальні статки, він все ж таки вирішив учитися співу й став брати приватні уроки в професорів Емеріха, Масопуста й Розенкранцевої, одночасно навчаючись ще й на юридичному факультеті Українського вільного університету. Водночас він починає виступати на сцені. І зрадівши першим успіхам у Празі, тут же поспішив до рідного краю.
Навесні 1936-го Михайло вже був у Львові й одразу розпочав свої концертні виступи в містах західної України — Стрию, Дрогобичі, Коломиї, Станіславові, Тернополі, Бродах, Кременці, Перемишлі. Про один із них у своїх спогадах піаністка Ярослава Поповська написала: «1936 року я навчалась у філії Львівського вищого музичного інституту імені М. Лисенка в Перемишлі. Тоді вперше до нашого міста прибув мало ще знаний у музичних колах співак Михайло Дуда. У цьому концерті йому мав акомпанувати Н. Нижанківський, але з невідомих причин композитор на концерт не прибув. Тому Михайло попросив мене акомпанувати йому на цьому концерті. Виступ відбувся в Народному домі. Виконував він переважно український репертуар і арії зарубіжних композиторів. Голос М. Дуди не відзначався великою технікою чи витонченістю, але мав у собі багато щирості й безпосередності. Що ж до сили звуку, то він рівнявся голосові Михайла Голинського».
Протягом двох років М. Дуда виступав у містах Галичини, а восени 1938-го виїхав до Відня й невдовзі розпочав тривалі гастролі містами Австрії, Німеччини, Греції, Данії, Бельгії та Норвегії. На той час його репертуар поповнився творами Верді, Бізе, Шуберта, Монюшка, Леонкавалло, Пучіні, Лисенка, Січинського та Барвінського. Що ж до стрілецьких і українських народних пісень, то вони в його програмах були обов’язковими.
Досить визначною для української музичної культури та пам’ятною для співака була його участь у вечорі української музики у Відні, який відбувся 9 червня 1939 року в знаменитій віденській залі Брамса. Саме тут колись із тріумфом виступала Українська республіканська хорова капела під орудою О. Кошиця. Цього разу вечір української музики організувало Віденське братство. У концерті взяли участь хор «Бандура» під керівництвом композитора Андрія Гнатишина, піаніст Тарас Микиша, співачка Ольга Антош-Лепкова (ліричне сопрано), Іван Савка (бас) і Михайло Дуда (тенор).
Аби більше дізнатися про репертуар співака, прочитаймо кілька рядків із рецензії Остапа Грицая, у якій писалося: «У першій частині вечора М. Дуда відспівав «Ой, поля!» Барвінського та «Черемоше, брате мій» Людкевича, а в другій — «Ой, козаче мій!» М. Гайворонського та «Засумуй, трембіто!» Н. Нижанківського. Нагороджений бурхливими оплесками слухачів, він відспівав іще декілька наддатків, у тому числі й свою улюблену «Синю чічку».
Удруге до Львова М. Дуда приїхав 1942-го. Це вже був добре сформований співак. Цей період співацької кар’єри можна назвати кульмінацією його творчого зростання. У ті роки голос Михайла набув більшої потужності, а найголовніше — утвердилося його досконале володіння технікою виконання творів, їх подачею та завершеністю. Значно збільшився й репертуар, який поповнився технічно складними аріями західноєвропейських і українських композиторів. Найкращими з них були арія Радамеса з опери «Аїда» Дж. Верді, «Розповідь про Рим» із «Тангейзера» Р. Вагнера, арія Йонтека з «Гальки» С. Монюшки, «Фінале» Д. Січинського.
Багато хто радив йому спробувати свої сили в опері, але, з огляду на свій вік, виступити на оперній сцені він так і не наважився, а переконавшись, що у Львові й своїх співаків вистачає, Михайло повернувся до Відня, після чого продовжив виступи містами Західної Європи. Композитор Андрій Гнатишин у своїх спогадах занотував, що був присутній на кількох концертах співака: у січні 1944-го у Віденському «Софієнзалі», де М. Дуда співав у супроводі симфонічного оркестру; 12 грудня того ж року — у найкращому залі Відня «Музикферайн»; там же – 26 січня 1947 року; 11 травня – у залі Моцарта (Зальцбург), 23 листопада – у Концертному залі Амстердаму; 30 листопада – у віденському залі Й. Брамса; 3 квітня 1949-го – знову в «Мюзикферайн».
Якщо взяти до уваги те, що це були концертні зали на одну, дві, а то й три тисячі слухачів, то неважко собі уявити, якого рівня то був співак. Зауважимо, що слухали його переважно чужинці. Щоправда, бували на його концертах і українці, як-от 12 листопада 1947 року в «Музикферайн». Саме про цей його концертний виступ у німецькій пресі писалося, що «виконання класичних арій і народних пісень дали співакові змогу показати всю силу, красу й гнучкість свого голосу, і все це дарувало справжню насолоду слухачам».
Досить успішним був виступ співака і в Нюрнберзі, в Американському клубі 8 березня 1953 року. Там він виступав разом із своєю ученицею. Відгомін цього концерту дійшов аж за океан. Про це в газеті «Свобода» писалося: «Незважаючи на ранню передобідню годину концерту, велика — на 1 200 глядачів зала була заповнена вщерть. Тут окрім непересічності власних вокальних даних Михайло Дуда довів, що він ще й неабиякий педагог. Разом із ним у концерті виступала молоденька учениця Роза Бавн, яка виявилася гарною концертною співачкою, за що отримала заслужені оплески. На закінчення виступу на високому рівні в їхньому виконанні прозвучав дует Оксани й Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Сама співачка українською не володіє, але впоралася із завданням на «відмінно».
Цей концерт було записано на плівку. А німецька «Нюрнбергер цайтунг» зазначала, що «голос М. Дуди має таку силу, теплоту й гнучкість, якою можуть похвалитися далеко не всі». Виступав співак і перед робітниками. У Німеччині він дав 18 доброчинних концертів для робочітників заводів і фабрик, а також мешканців таборів для переміщених осіб, так званих таборів ДіПі. У містечку Ульмі Михайло організував хор і виступав із ним у Нюрнберзі, Гамбурзі та Мюнхені. На жаль, саме в Ульмі при переході вулиці його збив мотоцикліст і завдав досить серйозних травм, після чого співак довго хворів і лікувався. Місцем його проживання на той час було містечко Бізенфельд (Німеччина).
Кликали Михайла друзі, а найбільше – М. Гайворонський, до Америки, але він усе відкладав переїзд. Наважився на це лише наприкінці 1958 року, а по приїзді оселився у місті Філадельфії, де мешкав його брат Мирослав. Роман Савицький забезпечив співака роботою у філії Музичного інституту Америки. І працювалося йому там незле, тим більше що його колегами по роботі були такі відомі музиканти та педагоги, як Юрій Оранський, Ірена Чума, Богдан Перфецький, Володимир Грудин, Ярослав Мигасюк, Оксана Сімович і інші. А згодом, зібравшись із силами, М. Дуда дав кілька концертів у Філадельфії. 29 березня 1959 року він виступив у залі Українського народного дому в Нью-Йорку. Критики й слухацька аудиторія сприйняла співака зі захопленням, хоч уже відчувалося, що він прибув до Америки із суттєво підірваним здоров’ям. Дехто навіть радив йому відмовитися від виступів і займатися тільки педагогічною практикою. На жаль, так воно й сталося. В останні роки життя він займався приватною практикою, полюбляв дописувати музикознавчі статті, які нерідко надсилав до «Українського вісника» в Берліні.
Наприкінці літа 1962 року Михайло важко захворів. Усі друзі та знайомі намагалися йому допомогти, а в критичний момент, коли потрібно було зробити переливання крові, її збирали всією українською Філадельфією. За кілька днів до відходу у вічність М. Дуду вже в лікарні відвідав знайомий ще зі Львова оперний і концертний співак Теодор Терен-Юськів, який у розмові побажав колезі «силою розгону дотягнути хоч до 75-ти». «Не хвилюйся, друже, я виживу, — відповів доля внесла свої корективи, але 9 жовтня 1962-го його не стало – помер від раку печінки.
Михайло Дуда був щирим українцем, любив рідний край і прославляв його тим, що мав у душі та серці: ніс українську пісню світами. У музичній спільноті Європи його ім’я було досить відомим. Співак вільно володів чеською, німецькою, польською, російською й італійською мовами. Він міг співати в опері, і це могло би значно примножити його славу. Темброве забарвлення його героїчного тенора бездоганно до цього пасувало. Але від долі не втечеш. Мистець зробив те, що міг. Він своїм талантом дарував насолоду людям, будив у них патріотичні та національні почуття та заслужив на право бути внесеним до списку імен золотого фонду українського й світового мистецтва.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...