Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 17, 2018

Гармонія, подарована Богом

Автор:

|

Жовтень 18, 2012

|

Рубрика:

Гармонія, подарована Богом

Про творчий проект «Грона любові» писали чи не всі газети західної України. Читачі тижневика «Міст» уже знають, що його автори — поетеса з Ошави Надія Козак і композитор з України Василь Дунець. До вашої уваги — інтерв’ю з Надією Козак.

Не завжди творчий процес проходив гладко
— Пані Надіє, відбулося вже три із чотирьох концертів. Якими враженнями можете сьогодні поділитися? Чи все заплановане вдалося?
— Хочу сказати, що концерти проходять успішно, ми задоволені. Раніше нас знали більше за аудіоверсіями, тепер ми познайомилися з людьми візуально, а це означає, що нас побачили як творчий дует і зрозуміли щось глибше. Контакт із глядачем – такий, про який можна лише мріяти: після концертів люди не йдуть додому, а підходять, дякують, просять продовжувати виступи. Часто кажуть, що концерт пройшов на одному диханні. Приємно чути відгуки: «Ви знаєте, я ніби побувала в раю». Це додає сил творити. Список концертів невпинно зростає. Ось зараз маємо запрошення від Українського будинку опіки імені І. Франка виступити для людей похилого віку.
— Ми вже писали в попередніх випусках про те, що творити спільно з композитором Василем Дунцем ви починали заочно. Чи не розповісте цю історію трішки докладніше?
— Історія знайомства з Василем справді дуже цікава. Так сталося, що в ролі нашої творчої хрещеної матері виступила ведуча радіопрограми «Поступ» Любомира Матвіяс. Коли вона щойно починала роботу на радіо й підбирала музичний репертуар для програми, то знайшла пісні Дунця в Інтернеті. Радіослухачам його творчість сподобалася. І це не дивно, адже в його піснях — біль за Україну, яку покидають її діти, переживання за власних дітей, котрі живуть на далекому континенті, тема розлуки загалом. Слухала ці пісні по радіо і я. І ось якось Любомира подарувала мені диск із піснями різних виконавців, серед яких була «Теща» Василя Дунця. Пам’ятаю, було то восени, я їхала в автівці, послухала цю пісню – і вона, як то кажуть, запала мені в душу, зокрема її легке, невимушено-грайливе, жартівливе виконання. Я ніби побачила особливий світ Василя, де для всього є місце: і для тонкого гумору, і для життєвої філософії, і для глибоких переживань. Пізніше Любомира дала мені вже цілий диск із його піснями. Уважно прослухавши їх, я відчула рідну душу, адже сама є поетом-ліриком. Якось після того, як Любомира прочитала мої поезії, вона сказала: «Я мушу тебе познайомити з Василем Дунцем», що й зробила пізніше. Так із її легкої руки в нас утворився творчий дует. Першою творчою спробою була пісня на мої слова та музику Василя «Білий лебідь, чорний лебідь»:
Де верболози гнулися над ставом навесні
Зустрілися два лебеді, немовби долі дві.
Два красені гойдалися на хвилі голубій…
І ясний день, і темна ніч відбились у воді.

Цих лебедів судилося побачити й мені:
І в білого, і в чорного побути на крилі.
Зустрітися із долею у радості й журбі,
І ніч ясну, і чорний день пізнати у житті.

Приспів:
Білий лебідь — чорний лебідь,
То буття людського кредо,
Що нікого не обійде у житті;
Сміх і плач, любов і зрада,
Щира поміч, зла порада —
Наче лебеді двох різних кольорів.
Ця пісня два з половиною роки тому поклала початок нашій співпраці. Не завжди творчий процес проходив гладко, якийсь час ми «притиралися» одне до одного. Але Дунець — сам поет-бард, і після творчих дебатів нам завжди вдавалося дійти згоди. За першою піснею пішла «Кольорова осінь», яка здобула популярність не тільки в Україні, але й у Канаді. Далі були «Грона любові», якою ми закінчуємо свої концерти. Її також дуже часто виконують в Україні інші співаки, адже вона, якщо можна так висловитися, «місійна» — лірико-патріотична, скерована на об’єднання нашої України.

Тема кохання — широке філософське поняття
— Як я зрозуміла, співпрацювати ви почали до того, як зустрілися особисто…
— Саме так. До речі, недавно нашому з Василем Дунцем знайомству виповнилося два роки. Тоді, восени 2010 року, я йому організовувала виступ у нас в Ошаві. А вперше він гастролював Канадою 1993 року з гуртом «Візерунок», який саме в Країні кленового листка був перейменований Василем у «Веселі галичани». У Канаді в Дунця живе двоє синів, п’ятеро онуків, й остання внучка народилася вже на канадській землі. Кожному своєму внуку він присвятив по пісні. Так ось, під час першої особистої зустрічі ми вирішили, що працюватимемо над альбомом спільних пісень. Цю ініціативу підтримав мій син Ігор, який став основним спонсором випуску альбому. Робота почалася.
Василь — людина дуже конкретна та цілеспрямована: коли вже взявся за справу, то неодмінно доведе її до кінця. Було приємно й навіть цікаво працювати, спостерігаючи за процесом появи ще однієї нової пісні. Я просто душею відчувала пульсацію щойно народжених творів.
2011-го перший компакт-диск «Грона любові», до якого ввійшло 15 пісень, побачив світ. Оскільки піснею з такою назвою ми закінчуємо концерти й вона є фінальною на диску, Василь запропонував назвати диск саме так. Я, звісно, погодилася, тому що для мене тема кохання — дуже широке філософське поняття. Любов — це Бог, це гармонія, це те, без чого не було би життя на землі.
Презентація відбулася в травні ц. р. у Тернополі. Великий зал «Березіль» зібрав понад тисячу глядачів. Цьому передувала величезна організаційна робота, яка лягла на плечі Василя, адже з фінансових причин ми не можемо дозволити собі продюсерів чи менеджерів. В Україні робити такі масові заходи нелегко: оренда залів, освітлення, звук, відеоряд, оформлення сцени, реклама коштують дуже дорого. Але з усім цим ми впоралися непогано, і, враховуючи відгуки очевидців, концерт пройшов успішно.
— У концерті взяли участь і інші творчі сили, чи не так?
— Так, це правда. На наш концерт приїхав Василів товариш, а мій земляк із Гусятинщини, заслужений діяч мистецтв України, відомий поет-пісняр Степан Галябарда. Крім знаменитої «Яворини» він заспівав пісню, у якій закликав синів і доньок України повертатися додому, «як совість зосталась». Нас вітав і, звичайно, веселив публіку, закликав українських канадців вертати додому народний артист України Гриць Драпак. Руку на організаційному пульті протягом цілого вечора тримав заслужений діяч мистецтв України, володар титулу «Найкращий продюсер» (Голівуд, США), режисер доброї сотні мистецьких відомих проектів Віталій Іваницький (одним із багатьох його проектів є відомий конкурс «На хвилях Світязя» — фестиваль української естрадної пісні). Також приїхав поет-пісняр із Києва Анатолій Фіглюк, котрий уже не раз вів творчі вечори Василя. Багато було інших артистів, зокрема знаменитий баритон, професор і народний артист України (уже зараз покійний) Володимир Турець, ансамблі й співаки з Тернополя та Хмельницького. Дуже приємно, що наш творчий вечір транслюють українські телеканали ще по цей день. Після такого успішного виступу ми й вирішили провести низку концертів у Канаді, один із яких відбудеться в Гамільтоні 21 жовтня. Крім виступів на запланованих концертах ми працюємо й на імпрезах, на які є традиційно багатим наше громадське життя. Так, нас запросили на відзначення 70-ї річниці УПА, де ми з Василем мали окремі номери. А перед тим ми брали участь у врочистій церемонії закриття українського фестивалю Bloor West Village у Торонто.

«Наші пісні — це частинка наших сердець»
— На афіші концерту поряд із вашими іменами є кілька інших, відомих у громаді…
— Так, у наших концертах беруть участь Дмитро Білан, Люба й Діана Лавришин, Галина Джурин, Діана Пліхтяк, Дарія Гімон-Принс, Алла Туманська й Тарас Дунець, онуки Василя — Василько та Юрій Дунці; із Філадельфії приїжджав співак Ігор Сипень, а з Пітсбурґа — дев’ятирічний Максимко Щербатюк.
— Пані Надю, у вас сьогодні є унікальна нагода звернутися до численної читацької аудиторії. Запрошуйте…
— Шановні краяни, ми з Василем Дунцем запрошуємо всіх вас на наш концерт, який відбудеться в Гамільтоні, в Українському домі, у неділю 21 жовтня, о 3-й год. пополудні. Мушу сказати, що він — нетиповий. Авторські концерти переважно відбуваються у форматі, коли автори сидять у залі, а на сцені — виконавці. Ми ж із Василем перебуваємо на сцені постійно, ми подаємо репертуар подібно до того, як уплітаються в увесь український фольклор червоне та чорне, радість і журба. Уся програма побудована блоками: це – пісні про маму, про дітей, про кохання, розлуку й, звичайно, патріотичні композиції про Україну. Наші пісні — це частинка наших сердець, і ми радо відкриємо перед вами наші душі. Роз починаючи концерт, я переважно так звертаюся до глядачів: «Залишмо на дві години поза стінами цієї зали наші хвилювання, клопоти, відчинімо наші серця плину музики та поезії, помандруймо у світ любові й добра та всіма фібрами душі відчуймо гармонію, подаровану нам Богом».
І на закінчення я хочу подякувати всім тим, хто спричинився до проведення нашого творчого вечора на канадській землі: Лізі українок і українців Канади, відділам Торонто, Ошави та Гамільтона, особисто Галині Винник, кредитовій спілці «Будучність», Українській кредитовій спілці, корпорації «Міст» і всім моїм друзям і колегам, отцю-митрату доктору Роману Паньківу та всьому духовенству собору Пресвятої Богородиці, канцлеру Торонтської єпархії католицької церкви отцю-митрату Богдану Білинському, отцю церкви Св. Юрія Переможця в Ошаві Дмитру Ганчарику, капітанові Андрію Соханівському, п. Володимиру Кішу, п. Марії Березовській з Ошави, компаніям «Кантор», «Домар травел», Best Way to Travel, крамниці Fresh & Tasty, інформаційним спонсорам — радіопрограмам «Поступ», «Пісня України», «Міст», газетам «Гомін України» й «Міст», звукорежисеру Тарасові Пуняку, Стефанії Чупак, Володимиру Мацелюху та всім артистам, без допомоги яких це свято було би неможливим.
Розмовляла Інна Кручек

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...