Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 20, 2019

«Гайдамаки» у постановці Івана Бернацького

Автор:

|

Березень 26, 2015

|

Рубрика:

«Гайдамаки» у постановці Івана Бернацького
Гонта — Сергій Тарновецький, Максим Залізняк — Володимир Курило

Гонта — Сергій Тарновецький, Максим Залізняк — Володимир Курило

У залі Українського народного дому 14 березня ц. р. Українська драматична студія народного артиста України Бернацького учергове представила Шевченкоову поему «Гайдамаки». Коли драматична студія ставить свій спектакль, Український народний дім стає іншим, зокрема, завдяки художнику Богдану Копистянському й, звісно, постановнику Івану Бернацькому. Поряд із вдумливими й історично мотивованими декораціями, використанням світлових ефектів, за які відповідала Ніна Терентьєва, слід згадати просто ідеальне залучення аудіосистеми, за що треба дякувати Станіславу Терентьєву. Усе разом це створювало прекрасне аудіо-візуальне тло для ока глядача, який мав відчуття, що справді перебуває у професійній театральній залі. Ось на такому тлі розігравалися драматичні події поеми «Гайдамаки».

Кілька слів — про саму поему. Вона належить до складних, суперечливих, радісно-веселих і, водночас, сумних, жорстоких полісоціальних проблем часу, про який іде мова у поемі. У Тарасові «Гайдамаки» режисер Бернацький вніс нові акценти та зображення. Безперечно, це — інсценізація корифея українського театру Леся Курбса, яку переплавив у своєму власному горнилі й осмислив п. Бернацький.
У тому ключі варто згадати уведений режисером виступ актриси Людмили Грабовської зі Зоряною Бабій, Ольгою Панько і Боженою Дергало, які у пролозі до дійства із почуттям виконали Шевченкову «Розриту могилу», що органічно вписувалась у цілість постановки. Іван Бернацький класично відобразив полісоціальні елементи поеми — убогість, любов, радість, ненависть, злобу, безмежний жаль і смуток.
Шевченко в передмові до поеми «Гайдамаки» писав: «Слава Богу, що минуло! А надто як згадаєш, що ми — одної матері діти». В іншому місці тієї ж передмови є такі слова: «Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив; а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я з ними». Тим ствердженням Шевченко дає зрозуміти, що факти поеми «Гайдамаки» не є його вигадкою, а ґрунтуються на розповіді діда. Напевно, Шевченкові були добре відомі й інші джерела, наприклад, те, як реагувала на гайдамаків цариця Катерина, котра у своїй «Чорній грамоті» від 9 липня 1768-го прозвала їх розбійниками та злодіями.
Як талановитий художник і неперевершений поет Шевченко рішуче і переконливо спростував образливі твердження цариці, а дідові розповіді майстерно одягнув у словесні шати і виклав чорним по білому, створивши унікальну в історично-соціальному спектрі поему «Гайдамаки». Він писав про любов і терпеливість народу, а також про його безоглядну жорстокість, що виразно, вишукано і влучно підкреслено у постановці Івана Бернацького.
Студійці, дівчата і хлопці, у барвистих народних костюмах (хлопці – маршируючи з хоругвами, списами i дрючками) виходили на подіум. І на їх тлі вибігає Шевченко: милозвучно линуть його вірші до численної авдиторії, яка, затамувавши подих, вслухається у кожне слово.
Для увиразнення подій режисер виокремив деякі персонажі: Оксани, яку втілювали Христина Місюк, Оксана Вовк, Марія Пруська, Оксана Ізб’янська й Оксана Гап’юк; Залізняка, роль котрого талановито виконував Володимир Курило. Гонту прекрасно і майстерно зіграв Сергій Тарновецький. Роль Яреми виконували Остап Антонюк, Володимир Левицький, Ігор Королюк, Юрко Михайлів та Андрій Онисько.
Режисер також увів як елемент красивий гурт дівчат, котрі скандуючи посилювали слова поета. До цього гурту входили: Оксана Бавдис, Анна Гап’юк, Оксана Гап’юк, Оксана Ізб’янська,Оксана Вовк, Марія Пруська, Лідія Кухта, Христина Місюк, Марія Хоптій і Ліля Стойко. Групу гайдамаків представили: Петро Стецюк, Василь Грицевський, Володимир Гутник, Роман Савка, Богдан Бойко, Володиумир Коваль. Образ черниці втілювали Людмила Грабовська та Лідія Кухта.
На чолі такого імпозантного та багатонадійного колективу стоїть невтомний і терпеливий учитель, народний артист Іван Бернацький, котрий на час вистави перевтілився у творця поеми «Гайдамаки» Шевченка. Усі вони — справді імпонуючий, театрально творчий колектив. Режисер Бернацький своїми вдумливими, майстерно-класичними розповідями створював візуальні образи — для кращого розуміння цієї складної поеми аудиторією.
Після значущих рядків прологу, які майстерно прозвучали з уст п. Бернацького, розгорнулась широка історична панорама: Запоріжжя, Дніпро і степи, де колись кувалася доля України.
Режисер майстерно представив глядачам два персонажі — Оксану та Ярему. Довкола їхнього кохання з незгасаючим бажанням завершити справу вінчанням і розвивається дія. Та соціально-побутові труднощі виявилися набагато складнішими, про що й ідеться у поемі. Водночас, Шевченко намагається показати цю любов не тільки у вузько персональному значенні, а й у ширшому, історичному, контексті — як драму українського народу того часу. Безмежну красу епізодичного фрагменту — весілля — він переніс на широкий кін історії. Усе це підкреслювалося красою народних костюмів, що були виготовлені майстрами в Україні. Чудові хорово-музичні компоненти – також із України (прекрасні музичні та хорові звукозаписи) – милозвучно й акуратно вписувались у дійство поеми і творили цілісний образ. Чудовий музично-хоровий внесок у постановку «Гайдамаків» належить талановитому композитору Тарасу Терлецькому (м. Львів).
Весільним епізодом підкреслено вагу священної любові до волі, громади, народу, Батьківщини. Ярема залишає кохану Оксану, бо його кличуть гайдамаки — Залізняк і Гонта — хату рятувати. Могутньою хвилею несеться чудова пісня «Ой, літа орел, літа сизий, а за ним орлята».
На сцену розважним кроком піднімається запорізький отаман Залізняк, образ котрого втілював відомий актор В. Курило. Він закликає: «Кров за кров», і студійці повторюють: «Кров за кров»! Увесь гурт клякає, і зворушливо лине залою молитва «Вірую» в унікальному виконанні хору зі Львова спільно із театральним колективом. Це — вдала знахідка режисера Бернацького, що духовно поєднала акторів із аудиторією. Апогеєм дійства стала палаюча Умань, зокрема убивство Гонтою своїх дітей, бо ті — католики. На жаль, у той час в Україні не було місця для поліконфесійності, а слово «католик» сприймалося як «злочинець».
Студійці-гайдамаки голосно гукали: «Католики, католики!» У поемі не має згадки, що до тих «католиків» зачисляли й тодішніх українців-уніятів, себто тих, що прийняли унію з Римом, а вони ж були такими самими християнами, за винятком того, що визнавали верховенство Папи. До речі, після того, як прийняли унію з Римом, Галицька митрополія і Перемишль ще сто років залишалися православними і Папи не визнавали.
Постає запитання: чи справді Гонта убив своїх дітей? Чи, часом, дід цього не вигадав? А може, то був штрих для підкреслення жорстокості Гонти? Душевні переживання Гонти, вияви батьківського жалю після вбивства синів не вписуються у приписану йому жорстокість. Із іншого боку, важко співвіднести жорстокість Гонти з тим історичним фактом, що цей запорізький сотник, убивця власних дітей, урятував нащадків губернатора Младовича — 18-річну доньку Вероніку й семирічного сина Павла.
У фіналі неперевершеного дійства з уст гайдамаків-студійців молитовно, у християнському дусі, прозвучали знаменні Шевченкові слова: «Простіть, сини! Я прощаю, Що ви католики». І так у залі благально відлунювало: простіть, простіть, простіть, сини мої, і я вам прощаю!
Це була найвища точка Шевченкової поеми про трагедію пригніченого українського народу в неперевершеному виконанні талановитих дівчат і хлопців із драматичної студії під дбайливим керівництвом народного артиста Івана Бернацького. Аудиторія з удячністю відгукнулася бурею оплесків і китицями квітів. Усі разом, виконавці з учителем Бернацьким й глядачі, радіючи вигукували: «Браво, браво»!
Слід також згадати, що над постановкою співпрацювали помічник режисера Оксана Бавдис та організаційний директор Анатолій Рідкий. Щедрими спонсорами були: Федеральна кредитова кооператива «Самопоміч» у Нью-Йорку, Українська національна федеральна кредитова кооператива у Нью-Йорку, Український народний дім, М’ясна крамниця Ю. Бачинського і ресторан-кафе «Клойстер». Особлива подяка — молодіжній організації Razom for Ukraine.

Микола Галів

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...