Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 27, 2020

Дорога до визнання

Автор:

|

Вересень 16, 2020

|

Рубрика:

Дорога до визнання
Марія Дитиняк (у центрі) із членами Українського музичного товариства Альберти. Едмонтон, 2010 р.

Те, що композитори, буває, присвячують свої нові музичні твори друзям, коханим, рідним і близьким їм людям — істина відома та беззаперечна. Але, щоб присвятити оперу хоровому дириґенту, точніше дириґентці — це сталося, мабуть, уперше. Саме так зробила композиторка Леся Дичко. «1992 року на запрошення канадської діаспори я відвідала хоровий симпозіум, грандіозний за масштабністю захід в Едмонтоні, який об’єднав провідних діячів хорового мистецтва та українські хорові колективи з усієї Канади. Там я познайомилася з Марією Дитиняк та її чудовим хором «Дніпро». Їй я присвятила свою хорову акапельну оперу «Золотослов», — прокоментувала вона свій щедрий дар.
Марія Дитиняк народилася 7 січня 1932-го в м. Чорткові, що на Тернопільщині. Її батько Михайло Росляк мав у місті свою адвокатську канцелярію, був членом товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар», а також душею громадського життя повіту. У роки визвольних змагань, як старшина Української галицької армії, брав участь у боях за незалежність України. Мати Олена — активістка жіночих організацій, випускниця учительського інституту, довгі роки очолювала в Чорткові Союз українок і співала в хорі «Боян».
Так було до весни 1944 року. А з наближенням до Чорткова фронту зі Сходу, батьки разом із доньками Марією й Роксоляною та сином Ярославом вирушили в дорогу на Захід і з Божою поміччю дісталися Кракова, де кілька місяців пробули в своєї родини. А далі були міста Рейхенал у Судетах і Інсбрук (Австрія). В останньому з них батько став головою Українського допомогового комітету. Опісля родина жила в таборі переселених осіб в Ляндеку, де Марія навчалася гри на фортепіано в приватній музичній школі Зої Маркович. Але навчання перервала еміґрація. У березні 1948-го Росляки всією родиною еміґрували до Канади й оселилися в Едмонтоні. Батько працював у громадських і церковних установах, а мати — в крайовій управі Ліґи українських католицьких жінок і Об’єднанні українських педагогів. Почали свої здобутки й діти: Ярослав — на ниві правосуддя, а Марія й Роксоляна — музики. Приваблювало Марію й драматичне мистецтво. Вперше на сцені вона виступила 15 квітня 1950 року в ролі Дарини у драмі «Ой не ходи, Грицю» М. Старицького. Ця вистава відбулася в залі УНДому. Над її музичним оформленням працював відомий дириґент і композитор Лев Туркевич, а режисером був Михайло Соханівський. Захоплювала її й поезія. 5 листопада того року вона за музичного супроводу на цитрі Ігоря Стецури, успішно декламувала вірш «Листопадова ніч», а 6 квітня 1952-го разом із однокласниками виступила в інсценізації «Світе тихий, краю милий». Українська преса відзначила, що інсценізацію було підготовлено добре, а виконано бездоганно.
1951-го Марія закінчила школу та почала навчання гри на фортепіано (клас Етни Марії Гокінс) і теоретичних предметів у торонтській The Royal Conservatory of Music. Та цього ж року вийшла заміж за Любомира Дитиняка, випускника Альбертського університету (інженер-електрика за фахом) та добре знаного в Едмонтоні маляра.
Після семи років навчання консерваторію було закінчено й одержано диплом зі ступенем викладача гри на фортепіано та теоретичних дисциплін (ARCT in Piano Pedagogy), після чого Марія відкрила в Едмонтоні свою приватну музичну студію, провадила щомісячну українську радіопрограму на станції CKUA, викладала історію музики на курсах українознавства ім. Івана Франка, а 1967-го організувала вокальний жіночий ансамбль із дев’ятьох осіб «Мережі». Така діяльність сприяла тому, що про неї заговорили в музичних колах мистців Західної Канади. Соло ансамблем «Мережі» часто виконував Ярослав Щур, відомий співак із Вінніпеґа. Виконані ним пісні «Чорнобривці» В. Верменича та «Ластівка» С. Яременка на слова Р. Братуня було записано на платівку. Колектив ансамблю тісно співпрацював із композитором Сергієм Яременком, котрий присвятив дівчатам пісню «Мережі», написану на слова місцевого поета Дана Мура. Свої пісні присвячував дівчатам і відомий композитор Микола Фоменко, котрий жив у Нью-Йорку. 1968 року повний творчої енергії та молодечого запалу колектив здійснив свій перший концертний тур містами Західної Канади, а згодом випустив у світ чотири великі довгограйні платівки.
Варто сказати, що на той час в Едмонтоні, як ні в одному з міст Канади, була велика конкуренція дириґентів. І кожен із них добре знав свою справу — Б. Свобода, М. Свистун, Ю. Цукорник, О. Прийма, В. Курило, С. Яременко, О. Демків, І. Єлиняк. Помітний слід у справу хорового мистецтва Едмонтона вніс дириґент Лев Туркевич, котрий прибув сюди навесні 1949-го з хористами заснованого в Європі хору «Ватра». А вже в липні поставив оперу «Катерина» Миколи Аркаса, у грудні — новорічну містерію «Різдво Христове» авторства о. Марка Дирди, а 15 квітня 1950-го виставу «Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці» Михайла Старицького. Але талановитому дириґенту запропонували вигідніші умови праці в Торонто, і, здійснивши із хором «Ватра» концертний тур містами Західної Канади та завершивши свою діяльність великим концертом на честь Богоматері, він відбув із Едмонтона.
Продовжувачем слави української хорової пісні став Роман Солтикевич, вихованець Львівського музичного інституту ім. Миколи Лисенка, учень Миколи Колесси. Ще в Україні він був керівником великого мішаного хору, а потім провадив церковний і студентський хори в Кракові. В Едмонтоні організував чоловічий хор «Дніпро», перший виступ якого відбувся 29 листопада 1953 року. Музичний супровід колективу вміло виконала Валентина Доброліж, дружина відомого маляра Вадима Доброліжа та донька співака Дометія Березенця. І саме в цьому хорі, який 1971-го реорганізували в мішаний, Марія Дитиняк започаткувала свою дорогу до визнання. Це почалося з того, що 1974 року вона стала його концертмейстером і побувала з цим колективом на ЕКСПО в м. Спокен (штат Вашинґтон, США).
Керівником і дириґентом хору, на той час вже ансамблю, що об’єднав у собі три мистецькі одиниці мішаний хор «Дніпро», танцювальний гурт (керівники — Наталка Доброліж і Михайло Холонівський), і оркестр (керівник — Іван Ахтимійчук) Марія Дитиняк стала після несподіваної смерті Романа Солтикевича, що сталася 17 листопада 1976-го. А вже за два тижні очолила виступ цього великого колективу на фестивалі багатокультурності в столиці Канади. У листопаді 1978-го колектив ансамблю під її керівництвом гідно відзначив 25-річчя заснування хору «Дніпро». Не менш знаменною подією в діяльності об’єднаного колективу стала гастрольна поїздка в кількості 120 осіб до Австралії, де він виступив із концертами в Сіднеї, Мельбурні, Канберрі й Аделаїді. Летіли двома літаками, а в час зупинок, здійснили концерт на сцені Державного театру в столиці Філіппін Манілі та на Гаваях. Цього ж року провінція Альберта відзначала свій 75-літній ювілей. З цієї нагоди хор «Дніпро» здійснив концертну поїздку півднем провінції, а на заключному концерті в Едмонтоні, виконав «Ювілейну пісню», написану до цього свята. Концертний виступ відбувся в Ювілейній авдиторії.
1978 року розпочалася нова сторінка музичної діяльності хору Дніпро, а саме творча співпраця з Володимиром Колесником, колишнім дириґентом і директором Національної опери України ім. Т. Шевченка в Києві, під цю пору мистецьким керівником і дириґентом Товариства української опери в Канаді. Творча співпраця з маестро Колесником дала можливість хорові «Дніпро» виконувати твори великої форми, здійснювати великі проєкти за участі симфонічних оркестрів. Перший такий концерт із серії концертів «Геритадж», підтриманий матеріально Українським національним об’єднанням і Українським клубом професіоналістів та підприємців і очолений Романом Осташевським, відбувся 3 листопада 1978-го в Ювілейній авдиторії.
З цієї нагоди Іван Хома в часописі «Українські вісті» писав: «Такі події в культурному життя провінції трапляються не часто. Бо й справді це вперше український Едмонтон мав нагоду насолоджуватися класичними творами наших славних композиторів».
Наступним великим проєктом у якому взяли активну участь учасники хору «Дніпро», чоловічий ансамбль «Каштани» (керівник — Михайло Свистун), танцюристи й оркестр, очолені В. Колесником за допомогою п. Дитиняк, була постановка опери «Купало» Анатолія Вахнянина. Це відбулося двічі — 18 і 19 червня 1981 року — в залі Ювілейної авдиторії. Головні партії в опері виконували Роксоляна Росляк (Одарка), Ганна Колесник (Галя), Богдан Чаплинський (Степан), Леонід Скірко (Максим), Мирон Гошуляк (Посол) і Корнеліус Оптоф (Омар).
10 жовтня 1982-го в авдиторії Альбертського університету хор «Дніпро» виконав кантату «Завойовники прерій». Це велике музичне полотно створив композитор Сергій Яременко на текст поета Яра Славутича. Підготовка та проведення цього дійства вартували Марії Дитиняк великих затрат сил та енергії. Дириґував Володимир Колесник. Але справу було зроблено велику та на славу української спільноти Канади. Замовником і спонсором кантати стало Українське національне об’єднання.
І знову — успіх. 26 і 27 жовтня 1983-го, з нагоди 30-ліття заснування хору «Дніпро», об’єднаний колектив мистців українського Едмонтона двічі ставив оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Солістами виступили Ганна Колесник (Одарка), Леонід Скірко (Карась), Марта Кокольська (Оксана), Богдан Чаплинський (Андрій), Микола Фабріччі (Султан), Андрій Сорока (Ібрагім), Максим Колесник (Селіх Ага) та Марк Парр (Гассан). Дириґував В. Колесник. На високому рівні показав себе колектив танцювального гурту «Черемош» (керівник — Ричард Вацко) та хор «Дніпро», підготовлений Марією Дитиняк. Не менш знаковою подією було виконання хором «Дніпро» ораторії «Неофіти», написаної композитором Мар’яном Кузаном на вірш Тараса Шевченка. Цю подію присвятили 1000-літтю хрещення України. А відбулося це 12 червня 1988 року знову ж таки в Ювілейній авдиторії Едмонтона. Успіх був феноменальний. Публіка вітала виконавців стоячи. Ораторію, записану телевізійною корпорацією СФРН транслювали на всю Канаду.
До 1000-ліття хрещення України започаткували запис 35 духовних концертів визначного композитора Дмитра Бортняського. Ініціатором став маестро Колесник. Він як організатор і дириґент створив «Хор 1000-ліття», до якого запросили професійних і напівпрофесійних співаків, українців і чужинців, із усієї Канади й Америки. До організації цього проєкту долучилася й п. Марія, котра проводила проби зі співаками зі західної Канади. А 25 листопада 1988 року хор «Дніпро» побував у Торонто, де разом із Оперним хором ім. М. Лисенка (дириґент — Володимир Колесник) взяв участь у великому концерті української музики. Виступ відбувся в престижному «Рой Томсон-голі». Репертуар склали «Українські колядки, щедрівки, веснянки» Валерія Кікти, «Туман хвилями лягає» з опери «Утоплена» М. Лисенка, «Палай, палай» із опери «Купало» А. Вахнянина, «Вечорниці» з опери «Катерина» М. Аркаса, «Загриміли понад степом грози» з опери «Перша весна» Г. Жуковського та «Владико неба і землі» з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. 9 червня 1990-го цей концерт повторили в Едмонтоні. Гостем із України була співачка Гізела Ципола. Варто додати, що початок 1990-х хор відзначив виконанням ораторії «Карміна Бурана» Карла Орфа, прологу до опери «Мефістофель» А. Бойто й уривків із опери «Кармен» Жоржа Бізе, здійснених разом із колективом молодіжного симфонічного оркестру під орудою Майкла Мессея, а в грудні 1991-го, разом із Едмонтонським симфонічним оркестром (дириґент — Девід Гоут) монументальний твір «Алілуя» з ораторії «Месія» Ф. Генделя й «Елеґію» П. Чайковського. Цей концерт відбувався дні поспіль і його прослухали близько 6 тис. слухачів. 1994 року «Дніпро» разом із престижним хором Richard Eaton виконали кантату «Олександр Невський» С. Прокоф’єва.
Восени 1993-го хор «Дніпро» відзначав 40-річчя свого заснування. Колектив працював із почуттям повної відповідальності та здійснив концерт «Відлуння в піснях». Хором дириґувала Марія Дитиняк. А в другій частині концерту прозвучала монументальна ораторія «Святий Дніпро» Валерія Кікти на лібрето Софії Майданської. Солістами були Світлана Сех, Леонід Скірко, Айлін О’Дваєр-Тернер і Лері Бенсон. У залі були присутні його автори. Замовником твору був саме хор «Дніпро». Ораторією дириґував маестро Володимир Колесник.
28 квітня 1996 року в «Мессі-голі» відбувся останній із спільних виступів хорів «Дніпро» й оперного хору ім. Лисенка. Концерт присвячено пам’яті жертв Чорнобильської трагедії. У першому відділі прозвучали оркестрові твори «Згасаючи погляди» Володимира Губи, «Карпатська леґенда» Вадима Гомоляки та «Золоті ворота» Олександра Яківчука. У другому — повторено ораторію «Святий Дніпро». Дириґував Володимир Колесник. Це був його останній вихід на концертну сцену. Мистця не стало 7 листопада 1997-го.
Здавалося, що відповідно до змін обставин, певною мірою мав змінитися і напрямок діяльності хору «Дніпро». Так воно й сталося, але це в жодному разі не призупинило напрямку, спрямування й ідейно-мистецької якості праці колективу. Так, 19 і 20 лютого стараннями Андрія Гладишевського, президента Board of Directors ESO Едмонтонського симфонічного оркестру та учасника хорового колективу, хор «Дніпро», разом із оркестром під керуванням Ґжеґожа Новака представив громадськості кантату «Палімсести» Юрія Ланюка (Львів) на слова поезій Василя Стуса. А 8 червня 2002 року хор «Дніпро» й Український чоловічий хор (дириґент — Орест Солтикевич) в супроводі симфонічного оркестру виконали «Посланіє» Мар’яна Кузана (українця з Парижа) на поезії Тараса Шевченка. Дириґував Ґреґож Новак. У залі був присутній автор твору.
Великі монументальні проєкти забирали багато сил і енергії як у хористів, так і в дириґентки. Але водночас були й інші мистецькі здобутки, події та виступи. Хор «Дніпро» традиційно підготовляв щорічні концерти з новими програмами, які виконували не лише в Едмонтоні, але й на виїзді, зокрема, в Саскатуні, Вінніпезі, Калґарі, Верноні, Норд-Белтфорді, Ванкувері, Вікторії, Ричмонді, Торонто, Монреалі, Оттаві тощо. Концерти відбувалися за програми до уродин Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, 100-річчя поселення українців до Канади. Концерт «У поклоні Тарасові Шевченку» організували за допомогою Конґресу українців Канади (Едмонтон) та Українського музичного товариства Альберти. Тут необхідно згадати серію концертів, що з програмою української духовної музики відбулися 2000-го в українських і чужомовних церквах Едмонтону. Тоді ж хор записав «Воспойте Господеві» та видав компакт-диск.
22 листопада 2003-го хор «Дніпро» відзначив 50-ліття заснування, яке прикрасив величавим концертом із репертуару минулих літ, а закінчив новим твором, замовленим до цього ювілею. Це була «Ода пісні» Лесі Дичко на слова Володимира Коломійця. У виконанні твору взяли участь солісти Ольга Федеркевич і Еміліан Ґрох, котрі співали в супроводі двох фортепіано (піаністи Ірина Тарнавська та Вікторія Ковальчук). Публіка та хористи гаряче вітали Лесю Дичко, котра була присутня в залі.
У хорі впродовж довгих років викристалізували свої голоси солісти Любомир Пастушенко, Іван Зінчук, Леся Чмир, Слава Загарія, Леся Палпаш, Стефан Мельниченко, Рута Явна, Ірина й Оля Федеркевичі, Маркіян Говда, Сюзанна Романюк, співали запрошені професійні співаки Деметій Березенець, Ліля Волянська, Роксоляна Росляк (сестра дириґентки). Одним із останніх виїзних виступів хору під керівництвом п. Марії Дитиняк, був концерт у Монреалі, де він виступив 17 лютого 2008-го в залі «Полак-гол» консерваторії Університету Мак-Ґіл притишена та зосереджена авдиторія з приємністю слухала духовні перлини М. Березовського, Дмитра Бортнянського, Артема Веделя, М. Лисенка, Д. Січинського, М. Леонтовича, С. Людкевича, О. Кошиця. Втілення нею духовних надбань минулого в світ культурного розвою наших днів — основна риса мисткині.
Відчуваючи велику потребу підвищити рівень хорової культури поза межами України та щоб надати молодим дириґентам можливість ознайомитися зі скарбами української хорової музики, 1976 року в канадському містечку Анкастері (провінція Онтаріо) організували перший семінар хорових дириґентів. Ініціатором стали маестро Колесник та Олена Глібович, представниця Комітету українців Канади. Перші три семінари відбулися на Сході Канади, опісля семінари перебрав захід Канади — Українське музичне товариство Альберти, а їхньою організаторкою — Марія Дитиняк. На ці щорічні семінари у 1976-1997 рр. прибували люди з різних міст Канади, Америки, Австралії й Арґентини. Головним викладачем і відповідальним за програму навчання був В. Колесник, а на викладачів поодиноких предметів запросили кваліфікованих музикознавців і педагогів Павла Маценка, Мирослава Антоновича, Богдана Кушніра, Юрія Оранського, Сергія Яременка, Зенона Лавришина, Ірину Шмигельську, Єлизавету Лісову-Андерсон. Марія Дитиняк вела сольфеджіо, хорознавство, теорію музики, українську хорову музику (історичний нарис) та сучасних композиторів України. А ще п. Марія стала ініціатором створення Українського музичного товариства провінції Альберта, започатковане 1972-го, й очолювала його в 1980-1992 рр.
Помітний слід залишила Марія Дитиняк і в науково-теоретичній діяльності та публіцистиці. Серед її дослідницьких праць — «Композиторська творчість Сергія Яременка», «Українські композитори: Біо-бібліографічний довідник» (1986), статті «Семінар хорових дириґентів», «Концерт в Едмонтоні», «Готується видання музичної спадщини композитора Артема Веделя». Вона була головою проєктного видання книги «Артем Ведель», підготовленої до друку Володимиром Колесником, і сприяла її виходу в світ. За її старанням хор випустив у світ довгограйну платівку, п’ять компакт-дисків і відеокасету. Востаннє перед своїм дорогим колективом (хором «Дніпро») вона стояла 13 вересня 2010 року. Але не для того, щоб налаштувати його до співу, а щоб передати батуту молодій дириґентці Ірині Шмигельській. Однак ще якийсь час вона залишалася керівником семиголосого жіночого ансамблю «Дніпрова хвиля», вибраних із хористок хору «Дніпро».
Десять літ минуло відтоді, як п. Марія призупинила свою педагогічну практику. Сьогодні вона — в своїх думках, згадках і щоденних родинних турботах. Однак, все бідкається тим, що через коронавірус для світової музичної культури настали важкі часи. Призупинили діяльність ряд хорів і оркестрів, не звучить наживо музика, не чути голосів.
У родині дириґентки є троє дітей: сини Юрко, Ігор і донька Галина, онуки Юлія й Євген. Цього року Марії Михайлівні виповнилося 88 років, але вона й досі в русі та позитиві, голос яскравий, світлий, виразний, пам’ять глибока, зосереджена. Дай їй, Боже, здоров’я!

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online