Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 19, 2019

До 95-річчя співака Михайла Мінського

Автор:

|

Листопад 21, 2013

|

Рубрика:

До 95-річчя співака Михайла Мінського

4 травня 1949 року до Бостона прибув корабель «Мерін Джемпер» зі 115 українськими еміґрантами, а серед них було 16 членів добре знаної в Європі Української капели бандуристів. У гурті новоприбулих особливо виділявся високий, міцної будови русоволосий молодий чоловік. Це був Михайло Мінський — провідний соліст-баритон капели. 

Михайло Мінський (справжнє прізвище Спірін) народився на світ 12 серпня 1918 року в с. Тихому Пльосі (тепер с. Бугаєво Курганської області), у родині російського офіцера. Ще юнаком він полюбляв співати народних пісень, підіграючи собі на баяні. По закінченні школи він став студентом геологічного факультету Казанського університету, а водночас навчався в музичному технікумі. Саме тоді в нього сформувався досить гарного тембру баритон.
Навесні 1941-го Михайла було прийнято до професійного академічного хору, де йому випало заспівувати українську народну пісню «Ой, зійшла зоря» в обробці М. Леонтовича. Там його голос і почула викладач Московської консерваторії М. Володимирова та запропонувала вчитися співу в її класі. Та студіювати в неї Михайлові випало лише два місяці. Більшого не дозволила війна. Михайла було мобілізовано до війська й одразу ж відправлено на фронт, де він потрапив у полон, і, як військовополоненого, його відправили до трудового табору в Німеччині. Там Мінського й застав кінець війни. Там же він продовжив свої університети в українських хорових колективах під керівництвом Василя Прока, Нестора Городовенка та Кирила Цепенди.
1946 року Михайло Мінський став солістом Української капели бандуристів, керованої Григорієм Китастим, де він просто вражаюче виконував кант «Бій під Конотопом». Українська пісня припала йому до душі. Якось співак заявив, що хоче досягнути такого рівня співу, у якому би поєдналися правда та краса української пісні.
Майже чотири роки капела бандуристів виступала з концертами на території Німеччини й Австрії, але якими би визначними не були її успіхи, залишитися в Європі бандуристи не могли. Саме тому в травні 1949-го переважна більшість учасників колективу опинилася в США, де кожному з них було надане право на проживання та працю. І того ж року капелу прийняли в Білому домі. А невдовзі розпочалися її гастролі вільною землею Вашинґтона, де виконавці мали змогу виступати на великих сценах Детройта («Темпл Аудиторіум»), Чикаґо («Сівік Опера Гауз»), Філадельфії («Тавн-гол»), Нью-Йорка («Карнегі-гол» ) й інших міст.
Беручи участь у концертних виступах капели, Михайло Мінський уперто шукав свого шляху в мистецтво вокального й оперного співу. Невдовзі після приїзду до США він став переможцем конкурсу вокалістів у Детройті й отримав стипендію на навчання в Університеті Нью-Орлеана (штат Луїзіана), де виконав головні партії в операх «Паяци» та «Кавалерія Рустикана».
Голосом співака захоплювалися, хвалили його за чудову сценічну поставу й артистичність, а він далі працював над собою, брав уроки у відомих педагогів, удосконалював вокальну техніку й опановував новий репертуар. І як наслідок — великий самостійний концертний тур Канадою з виступами в Саскатуні, Едмонтоні, Ріджайні, Калґарі, Торонто, Монреалі й інших містах. «Михайло Мінський має могутній, соковитий баритон із глибоким відчуттям і неперевершеним драматизмом», — писала про нього канадська преса.
Під час цього туру в співака виникла нагода зробити кілька фонографічних записів. Першу платівку з назвою «Українські пісні» йому допомогли записати в Торонто. Це сталося у вересні 1951 року. Музичний супровід співакові забезпечив симфонічний оркестр під орудою відомого дириґента, колишнього мистецького керівника Львівської опери Лева Туркевича. Це був вагомий внесок у мистецтво, присвячений 60-річчю поселення українців у Канаді.
Наступний концерт Михайла Мінського в Торонто відбувся 10 лютого 1956-го. То була велика музична імпреза української симфонічної та вокальної музики, де виступав симфонічний оркестр під керівництвом Ернеста Мак-Міллена. Прозвучали увертюра з опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, поема «Україна» П. Печеніги-Углицького. Тут Михайло вперше заспівав арію Кармелюка з однойменної опери Валентина Костенка.
У США співак деякий час працював у оперних театрах Філадельфії, Чикаґо та Нью-Йорка, де виконував головні партії в операх «Аїда», «Травіата», «Ріголетто», «Богема», «Трубадур», «Фауст», «Запорожець за Дунаєм», «Паяци» та «Борис Годунов». Однак він не брав собі за мету залишитися в опері, надаючи перевагу концертно-камерному співу.
2 травня 1958 року відбувся самостійний виступ співака в знаменитому «Карнегі-голі» в Нью-Йорку. У його виконанні прозвучали композиції Дж. Верді, В.-А. Моцарта, Р. Шумана, П. Чайковського й твори українських композиторів.
Восени 1959-го Михайло Мінський виїхав у концертне турне до Європи, розпочавши свої виступи в Лондоні. І вже перший із них увінчався великим успіхом. Так, музичний критик часопису «Дейлі Телеграф» зазначав: «Розкішність голосу дала розкішне виконання. Свій голосовий діапазон співак використав у повній мірі – від шепоту до буйності грому. Від цього його пісні ставали просто вражаючими».
Відвідав співак і сонячний Рим, де його прийняв архієпископ Бучка, котрий вручив Михайлові подарунок. Концерти співака відбулися й у Парижі, Відні, Брюсселі, Мюнхені, Манчестері, Гамбурзі та Гановері. На сцені м. Гельзенкірхена його було заангажовано до виконання кількох партій у операх.
У Відні Михайло Мінський випустив у світ платівку «Богиня степова», записану фірмою «Арфа». Музичний супровід здійснив Віденський симфонічний оркестр під управою Германа Кропачека. А незадовго перед тим співак записав платівку «Маєва нічка», назву якій дала виконувана ним пісня авторства Левка Лепкого. Цим співак здійснив свою давню мрію — зробити запис популярних пісень Січових стрільців, зокрема «За рідний край», «Засумуй, трембіто», «Пиймо, друзі», «Ой, нагнувся дуб високий», «Накрила нічка», «Ой, видно село» й інших.
Дещо задовго тривала ця його гастрольна поїздка. Та була на це причина. В Амстердамі він закохався в балерину Терезу Платенгамп, котра з любові до нього перейшла в православну віру, узявши ім’я Ірина. Це сталося влітку 1962-го в Парижі. І відтоді Михайло все полюбляв повторювати, що має голос, пісню й дружину, і шкодував, що не може мати Батьківщини.
У листі до одного зі своїх приятелів у США він писав: «Перед від’їздом до Європи я обіцяв друзям, що повернуся назад тоді, як зацвітуть каштани. А тим часом вони не раз уже цвіли та відцвітали, а я все ще блукаю по світі. Всюди бував я у своїх мандрах, лише не досягнув ще «кремлівських зірок». Запевняю друзів і недругів, що в пекло повертатись не думаю. Я повернусь туди тоді, коли повернуться ті, які цього листа читають».
1972 року, а пізніше ще й 1984-го, М. Мінський побував на гастролях у Австралії, де виступав у десяти містах. Це був уже третій із континентів, де його визнали як видатного концертно-камерного співака. Тоді він найчастіше виконував арію Довбуша («Довбуш» А. Рудницького), куплети Тореадора («Кармен» Ж. Бізе), пролог з опери «Паяци» Р. Леонкавалло, «Вечірню зірку» з «Тангейзера» Р. Вагнера, арію Султана зі «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Із репертуару українських композиторів співак охоче співав «Жита» Н. Нижанківського, «До моря» Я. Степового, «Любіть Україну» М. Фоменка, «Зелені гори» В. Балтаровича й неодмінно свою улюблену «Дивлюсь я на небо» в аранжуванні В. Заремби.
Його спів завжди був наповнений почуттям стилю, проникливістю в авторський текст і відзначався темпераментом і музикальністю. Для Михайла писали свої твори композитори Антін Рудницький, Володимир Грудин, Микола Фоменко, поети Яр Славутич, Богдан Мазепа й інші.
У репертуарі співака були твори Лисенка, Барвінського, Січинського, Стеценка, Степового, Гнатишина, Данькевича, Ревуцького, Косенка, Соневицького та значна кількість українських народних пісень. Загалом він наспівав 20 платівок, а найвідомішими є «Богиня степова», «Гетьмани», «Маєва нічка», «Чорний ліс», «Струни серця», «Моя стежина» й «І ти воскреснеш, Україно». На конверті останньої з них було зображено собор Св. Софії в ранкових променях на тлі жовто-блакитного прапора.
Від 1978 року М. Мінський постійно жив у Нідердандах, але до США й Канади навідувався досить часто з піснями «Два кольори», «Ясени», «Пливуть осінні тихі небеса» О. Білаша, «Моя стежина» П. Майбороди, «Підкручу я чорнії вуса» В. Верменича, «Тихо падає цвіт» К. Домінчена тощо. З Америки в Європу він віз нові платівки зі записами цих і інших пісень, випущених компаніями «Арка», «Айрон», «Муза» й «Арфа».
За десять останніх років у м. Зволле (Голандія) М. Мінський організував «Слов’янський хор», керував хором «Уральські козаки» в Гаазі, був одним з організаторів святкового концерту до 100-ліття хрещення Київської Русі, проведеного в Нідерландах 30 вересня 1988-го. А 9 жовтня того ж року його не стало.
25 літ минуло від його відходу у вічність, але й зараз, коли слухаємо пісні у виконанні Михайла Мінського, пригадуються сказані ним слова: «Коли я співаю, мені приходять різні нюанси, підказані народом, навіть у час самого запису. Це щось таке незбагненне й незламне, що може вродитися лише разом із життям».

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...