Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 18, 2019

До 85-річчя від дня народження Володимира Колесника

Автор:

|

Жовтень 24, 2013

|

Рубрика:

До 85-річчя від дня народження Володимира Колесника

Володимир Колесник був мистцем, який вірою, правдою й усім своїм єством віддано послужив українській музичній культурі на трьох континентах планети Земля. Восени 1972 року йому разом із дружиною Ганною, 13-літнім сином Максимом і деякими іншими членами родини вдалося прорвати «залізну завісу» радянської імперії йчерез Болгарію та Югославію виїхати до столиці Австрії, а звідти – до Австралії, де він був задіяний у Сиднейській опері та виступав із симфонічним оркестром радіо Аделаїди. Подальші шляхи мистця пролягли до Канади, де протягом 24 років він був одним із найпомітніших діячів музичного життя української спільноти.

Народився Володимир Колесник 7 вересня 1928 року в Дніпропетровську. 1952-го успішно закінчив Київську консерваторію, де навчався в класі відомого хорового дириґента Григорія Верьовки. Того ж року його було призначено хормейстером Київського державного театру опери й балету імені Т. Шевченка. За його участю тут було здійснено понад 80 оперних постановок, а 1960 року йому було присвоєне звання заслуженого діяча мистецтв України.
До Канади маестро Колесник прибув у жовтні 1973-го. 17 грудня того ж року туди літаком прилетіла із Сиднею його дружина Ганна, відома оперна співачка (мецо-сопрано). На летовищі «Пирсон» її зустрічали представники місцевого відділу КУК і дириґенти Квітка Зорич-Кондрацька та Василь Кардаш. А вже 27 січня 1974 року Ганна виступила з концертом у Нью-Йорку, що стало початком її великого концертного турне містами США та Канади, у якому Володимир Колесник брав участь як продюсер і адміністратор.
Свою музичну діяльність Володимир Колесник розпочав влітку 1976-го, під час роботи семінару хорових дириґентів, започаткованого невтомною Оленкою Глібович. Тут маестро одразу зайняв провідну позицію наставника молодих дириґентів. Так було в Торонто. Так сталося в містечку Анкастер (провінція Онтаріо), де ці курси продовжили діяти.
А згодом про маестро Колесника заговорили як про видатного дириґента. Цьому сприяв виступ очоленої ним Гамільтонського симфонічного оркестру, що відбувся 27 травня 1977-го в «Конвокейшин-голі». Програму цього концерту, спонсорованого СФУЖО, було побудовано лише з творів української музики, зокрема увертюри до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Карпатської легенди» Вадима Гомоляки, «Концерту для скрипки з оркестром» Юрія Фіали й «Української симфонії» Михайла Калачевського.
«Уже з перших акордів відчулося, що В. Колесник – непересічний дириґент, — писав часопис «Наш шлях» від 9 липня 1977 року. — Групи оркестру під його вправною рукою звучали врівноважено, музикально та дисципліновано. Героїчність і драматизм творів дириґент передав переконливо, а особливо зворушила слухачів сповнена динаміки й драматизму козацька пісня «Засвистали козаченьки».
То був тільки початок. 1978 року маестро Колесник перебрав на себе керівництво Українським оперним товариством, заснованим композитором і дириґентом Зеновієм Лавришиним восени 1975-го, і тут же запланував до постановки цілу низку українських опер. Першою з них була опера «Купало» Анатолія Вахнянина, прем’єра якої відбулася 13 червня 1979 року в залі «Мак-Мілан». Загалом у Торонто відбулося п’ять таких вистав. Виконавцями головних партій були: Роксолана Рос ляк (Одарка), Ганна Колесник (Галя), Корнеліус Оптоф (Паша Омар), Леонід Скірко (Максим), Ірина Вельгаш (Одарка). Танці ставив Семен Джуган, із хором працював Зенон Лавришин.
Усі оперні вистави пройшли з великим успіхом. Так, Надія Климовська в журналі «Жіночий світ» за вересень 1979-го писала: «Оперу супроводжував оркестр із високою репутацією, співав знаменитий хор, а за дириґентським пультом стояв іще більш знаменитий дириґент у особі Володимира Колесника».
Згодом цим товариством було здійснено постановки опер «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1981), «Наталка Полтавка» М. Лисенка (1984) «Алкід» Д. Бортнянського (1994) і «Роксоляна» Д. Січинського.
Упевнено йшов маестро до мети в справі пропаганди української музичної культури на заокеанських берегах. 1978 року в Торонто він створив Український оперний хор, який 1981-го успішно виступив у Нью-Йорку. Це відбулося 15 листопада в знаменитому «Карнегі-голі», заповненому до краю слухачами. Музичний супровід колективу та солістам, серед яких були Ірина Вельгаш, Богдан Чаплинський, Ганна Колесник і Леонід Скірко, здійснив нью-йоркський Метрополітарний симфонічний оркестр. Ця подія, як зазначалося в численних українських і американських часописах, стала відгуком великих дійств, коли тут виступали «Український національний хор» під орудою О. Кошиця й ставили опери «Відьма» Павла Печеніги-Углицького й «Анна Ярославна» Антіна Рудницького.
Удруге в «Карнегі-голі» хор виступив 1 квітня 1984-го. Цього разу були вперше виконані на заокеанських берегах кантата-симфонія «Кавказ» С. Людкевича, «Святкова увертюра» Ю. Фіали та «Слов’янський концерт» Б. Лятошинського. У тому ж концерті брала участь відома піаністка українського походження Лідія Артимів.
Навесні того ж року, після смерті Григорія Китастого, Володимир Колесник очолив капелу бандуристів імені Т. Шевченка в Детройті, значно піднявши її мистецький рівень виконавства. За часу його керівництва капела двічі — 1991-го та 1993 року — побувала в Україні. 1992-го її було вдостоєно Державної премії України імені Т. Шевченка.
Усе життя маестро було наповнене вагомими мистецькими здобутками. Однак вершиною його діяльності все ж слід вважати втілення грандіозного задуму, яким був проект запису всіх 35 чотириголосних хорових концертів Дмитра Бортнянського. Це було зроблено завдяки спільним зусиллям багатьох релігійних діячів, осередків, громадських організацій, окремих підприємців і мистецьких сил. А почалося все з того, що 3 листопада 1983 року в Торонто було засновано «Фундацію 1000-ліття хрещення Київської Русі» й на її основі створено високого рівня оперний хор, що вперше у світі виконав цю титанічну роботу. Цьому передувала копітка праця в справі пошуку нотних записів концертів, їх редагування й опрацювання текстів і музики. Великий тягар узяв на свої плечі сам маестро. Але справу було доведено до успішного кінця.
Записи виконували у два етапи. 18 перших концертів було записано в липні 1985-го. Ще 17 – зробили 1987 року. Це відбувалося в містечку Гвельфі (провінція Онтаріо). І щоразу кожен етап завершувався їх концертним виконанням у престижному концертному залі «Рой Томсон-гол». Відзначаючи це велике досягнення, тижневик «Торонто стар» від 27 липня 1987-го писав: «Така подія, як учорашній концерт духовної музики, що відбувся перед великою аудиторією в «Рой Томсон-голі», де були гості з уряду, релігійних кіл і громадських організацій, могла мати місце тільки раз на 1 000 років. Музичний матеріал — аскетичний, побудова — монументальна, образність музичного мислення повністю відтворює сильну власну єдність».
Великою радістю відгукнулася ця подія й у серцях виконавців того дійства. Це ж було вперше в історії української музичної культури. Утішався цією перемогою й сам маестро.
Але його мистецькі шляхи пролягли не тільки східною частиною Канади. Щоліта починаючи від 1987-го й до 1997 року в Едмонтоні Володимир Колесник очолював двотижневі дириґентські семінари, започатковані Українським музичним товариством Альберти й хором «Дніпро» під керівництвом Марії Дитиняк. Понад 130 вихованців молодої генерації хорових дириґентів пройшло тут школу маестро Колесника, і серед них — представники Канади, США, Австралії, Арґентини та Бразилії.
Під мистецьким керівництвом маестро в Едмонтоні відбулися постановки опер «Купало» Анатолія Вахнянина та «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, звучала кантата «Завойовники прерій» на слова Яра Славутича, ораторії «Неофіти» Мар’яна Кузана й «Святий Дніпро» Валерія Кікти на слова Софії Майданської. Усе це було небувалим явищем для західного реґіону Канади.
«Він тримав партитуру в голові, а не голову в партитурі», — казав про Володимира Колесника один із його колишніх хористів і додавав, що «це була талановита, надзвичайно коректна й тактовна, шляхетного виховання людина, і, на жаль, після його відходу у вічність у Канаді досі немає йому гідної заміни». Цікаво, що маестро були до душі великі за розміром твори, і що важчі вони були для виконання, то легше йому давалися.
Таланту маестро вистачало, от тільки серце не витримало такого навантаження. Володимир Андрійович помер у Торонто 7 листопада 1997 року, на 69-му році життя. Дві панахиди за померлим відбулися в катедральному соборі Св. Володимира на вул. Батурст. А згодом прах мистця було перевезено в Україну, де у квітні 1998-го у вестибулі Київського театру опери та балету імені Т. Шевченка було проведено прощальну панахиду за покійним. Слово від представників української спільноти Торонто промовила відома громадська діячка Валентина Курилів, яка наголосила на тому, що контакт із такою чесною, інтелігентною та порядною людиною був для неї, як і для інших членів «Українського оперного товариства», значним і повчальним.
Тлінні останки мистця поховано на Байковому кладовищі в Києві. А 1999 року «Українська фундація 1000-ліття хрещення Київської Русі» в Едмонтоні випустила у світ альбом із чотирьох компакт-дисків, на яких було вміщено 35 концертів Д. Бортнянською, записаних під орудою маестро В. Колесника. Залишається сподіватися, що невдовзі цей альбом буде виставлено для загального доступу в Інтернеті як одне зі світових досягнень української музичної культури, якого ніхто не здійснив до Володимира Колесника й навряд чи здійснить після нього.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...