Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 18, 2017

До 85-річчя уродин співачки Соні Сахно

Автор:

|

Грудень 17, 2015

|

Рубрика:

До 85-річчя уродин співачки Соні Сахно

Соня Сахно

Море музики — безмежне. Немає йому ні кінця, ні краю, як і немає меж людським діянням, спрямованим на його наповнення. Є в цьому морі й краплина чистого, зворушливого співу оперної та концертно-камерної співачки Соні Сахно, кришталевий голос котрої понад три десятиліття линув зі сцен багатьох міст Канади та США.
Вона побачила світ 25 грудня 1930 року в м. Гадячі на Полтавщині, в родині Якова й Анастасії Сахнів. Від батька доньці передався голос, від мами — врода, а від Бога — доля, наповнена тріумфуючого злету.
Уже в ранньому віці Соня стала сиротою. Її батька розстріляли енкаведисти. Але на цьому біди не закінчилися. 1942-го німецька окупаційна влада відправила її матір на примусові роботи до Німеччини. На щастя, жінці дозволили взяти зі собою доньку. Різні роботи виконувала Анастасія, а згодом опинилася в австрійському місті Філлаху, що на кордоні з Італією. Мати працювала в лікарні помічником кухаря, а Соня щодня до неї навідувалася та допомагала виконувати легку роботу. Якось дівчина застудилася й хвороба дала ускладнення на очі. Німецький хірург чомусь вирішив зробити їх голубими і після проведеної операції дівчина осліпла. Подальшим хірургічним експериментам завадили добрі люди, котрі викрали дитину з лікарні. Зір поновився лише згодом.
Закінчилася війна, але спокою не додалося. Місцевість, де жили мама з донькою, належала до французької зони, а за домовленістю з Москвою французи видавали українських громадян радянським військовим. І тут на допомогу прийшов полтавчанин Олексій Коваль, котрий допоміг Сахнам перебратися до Зальцбурга (Австрія), де їх прийняли до табору переміщених осіб.
Тут у Соні проявився досить приємного тембру голос і вона стала відвідувати хоровий колектив, яким керував священик, дириґент і композитор Іван Заяць. Водночас дівчина стала учасницею театрального гуртка, де в свої 16 літ блискуче виконала роль Христі у виставі «Дай серцю волю, заведе в неволю».
Після приїзду до Зальцбурга Анастасія й Олексій Коваль одружилися, постало питання еміґрації. 1947-го глава сім’ї виїхав до Канади, щоб заробити грошей і викликати до себе дружину з донькою. Так і сталося. І вже наступного року вони оселилася в Торонто.
Нарешті можна було приступити до навчання. Соня ходила до школи, а у вільний час співала в церковному хорі катедри Св. Володимира, керівником якого був оперний співак Дометій Березинець. Співала вона й у хорі церкви Св. Покрови, де дириґентом був відомий піаніст і композитора Лев Туркевич. Саме на творах церковної музики дівчина вчилася формуванню звуку, дикції, фразуванню, диханню, ансамблевого та кантиленного співу.
1949-го Соня стала учасником молодіжного хору Українського національного об’єднання (УНО), керівником якого була Галина Голинська, котра вимагала поводитися з піснею, як із живим організмом і вперто працювала над збільшенням робочого діапазону співачки. Й якщо на початку занять Соня виконувала переважно твори для меццо-сопранового регістру, то згодом її голос сформувався в гарне, якісне та рівне, широкого діапазону драматичне сопрано.
Та не тільки співом займалася дівчина. На життя Соня заробляла, працюючи продавцем у ювелірній крамниці Кушніра, приміщення якої було досить близько від будинку УНО.
Невдовзі змінився й сімейний стан співачки. 1950 року вона вийшла заміж за Івана Климця, а 1952-го народила сина Володимира. Та захоплення співом тривало, настільки успішно, що 7 червня 1952 року Соня Сахно виступила на Першому музичному фестивалі-конкурсі в Торонто та здобула там перше місце.
У липні 1953-го Галина Голинська придбала у композитора Ярослава Барнича, котрий мешкав у Клівленді, партитуру оперети «Гуцулка Ксеня» й разом із відомим актором і режисером Михайлом Тагаївим узялася за її постановку. Соні запропонували партію Ксені. Але з якоїсь причини керівники вирішили поставити одноактну оперету «Ноктюрн» Миколи Лисенка, де співачка виконала партію Панночки. Прем’єра відбулася 15 листопада 1953-го в залі УНО.
«Гуцулку Ксеню» поставили аж у грудні наступного року. Режисуру здійснив Михайло Тагаїв, успіх було забезпечено. Так, у статті «Барничіяна» журналіст Нестор Ріпецький писав: «Соня Сахно зробила за останній рік великий поступ і, згідно з думкою музичних критиків, вибилася на першу сходинку досягнень молодих українських мистецьких сил Торонто. Її блискучий голос і природний талант одержує тепер потрібну школу в Королівській консерваторії Торонто, і ми певні, що українська сцена матиме в ній свою «ясну зірку». Вона — талант, перед яким довгий, хоч не знаний шлях».
У час роботи над оперетою голос співачки зафіксували на двох платівках, записаних корпорацією «Орбіт». Соня виконала пісню «Гой-я, гой-я» й кілька музичних композицій у супроводі хору разом із солістами Петром Коп’яком, Володимиром Курилюком і Андрієм Сорокою. 7 листопада 1954 року співачка виступила в концерті з нагоди листопадового свята, що відбувся в залі УНО.
1956-го визначний українсько-канадський діяч В. Гультяй став ініціатором призначення співачці стипендії на навчання в Торонтській королівській консерваторії. Звертаючись до членів комітету підприємців він сказав: «Я певний, що українська сцена матиме в особі Соні Сахно яскраву зірку. Вона — талант, перед яким стелиться довгий, хоч і незнаний шлях».
Того ж року Соня успішно виконала головну роль у кольоровому фільмі-опереті «Гуцулка Ксеня» Ярослава Барнича. Екранізувала його фільмова корпорація «Орбіт», а презентація в Торонто відбулася 9 січня 1956 року. Про це часопис «Новий шлях» від 23 січня повідомляв: «Соня Климець-Сахно — це артистка великого співочого таланту. Її голосом захоплювалися не тільки українці, але й чужинці». І відбувалося це не тільки в Канаді, а й у США. Так, на презентації фільму в Нью-Йорку в квітні того ж року, Соню було представлено Степанові Витвицькому, президентові УНР.
12 травня 1956-го в залі «Плато-авдиторіум» Монреаля відбувся звітний концерт школи українського народного танку та балету «Синій карусель». До виступу запросили Соню Сахно, котра виконала «Веснівку» В. Матюка, «Із сліз моїх» Д. Січинського, буковинську народну пісню «Бувайте здорові» та в дуеті з Петром Марущаком «Гори наші сині» Я. Барнича й «Зелені гори» В. Балтаровича. Пісні, які вона співала, сповнені здатністю зцілювати людські душі та серця.
А через тиждень співачка взяла участь у святковому концерті, що відбувся на сцені Українського народного дому з нагоди проведення 18-ї крайової конференції УНО Канади та дарувала її делегатам пісні «Веснівку» В. Матюка й «Серенаду» Ф. Шуберта.
5 квітня в залі УНО музично-драматичний ансамбль здійснив постановку оперети «Шаріка» Я. Барнича. Режисуру забезпечив Лавро Кемпе. Дириґував Лев Туркевич. Партії виконали Соня Сахно, Володимир Довганюк, Ніна Тарновецька, С. Новицький, М. Луцька й інші. Вистави оперети відбулися ще й 11 та 12 травня.
Із вересня 1957 року Соня розпочала навчання в Торонтській королівській консерваторії в класі проф. Вінчі. Початки були обнадійливими, однак виявилося, що поєднати навчання та працю в крамниці, що була потребою дня насущного, їй виявилося не під силу. І хоч допомагали батьки та з подальшим навчанням у консерваторії довелося попрощатися. Про це в часописі «Наша мета» від 23 листопада зазначалося: «Приємно було раніше повідомляти про двох молодих студентів Королівської консерваторії в Торонто Соню Сахно й Миколу Семчишина, які досягли успіху й здобули музичні стипендії на навчання в студентському оперному ансамблі, але сьогодні довідуємось, що Соня мусить від цього відмовитися, бо інакше втратить роботу продавця ювелірної крамниці».
Залишалося задовольнитися досягнутими навиками й уміннями. І вона зосередила свої сили на концертних виступах, і не тільки в Канаді. 14 грудня 1957-го виступила у Філадельфії. А наступного дня її вже слухали в Нью-Йорку. Так, відома піаністка Дарія Гординська-Каранович у часописі «Свобода» повідомляла: «15 грудня у залі Фешен інституту в Нью-Йорку відбулася оригінальна музична імпреза «Музичний коктейль» за участю відомих наших солістів Соні Сахно з Канади, Михайла Мінського з Детройта та Оленки Новицької, Людмили Гончарів, Алли Новицької й оркестру Василя Босого».
6 травня 1957 року силами Українського драматичного ансамблю під керівництвом Галини Голинської та Михайла Тагаєва у залі УНО відбулася прем’єра оперети «Шаріка». Головні партії виконували Соня Сахно (Шаріка), Володимир Довганюк (Джура), Ніна Тарновецька (Вдовичка), Степан Рущак (Поручник), брати Михайло й Ігор Хабурські. Режисеру готував Лавро Кемпе, дириґував Лев Туркевич. «Вистава, — як повідомлялося в часописі «Вільне слово» від 11 травня того року, — мала шалений успіх у публіки, яка живо реагувала на гарні мелодії та добрі хори».
12 травня цю оперету повторили в присутності автора, котрий прибув до Торонто з Клівленда.
Та не тільки на музичному полі проявлялися здібності співачки. Не дрімав у ній і талант драматичної артистки. Уперше в цьому виді мистецтва Соня Сахно проявила себе 25 жовтня 1953 року в складі українського драматичного ансамблю під орудою Григорія Ярошевича, коли виступила в ролі Циганки Ази в одноіменній драмі М. Старицького. У рецензії на цю виставу о. Петро Хомин писав: «Своїм гарним співом романсів «Ой, як сонце гасне», «Даремно я в темряві ночі» та серенади «Нічка спустилася тихо» найбільше відзначилася Соня Сахно, талант якої заслуговує найвищого визнання». Щоправда, були й інші зауваження, в яких зазначалося, що співачці ще бракує вокальних навиків, а часопис «Новий шлях» зауважив, що «Соня Сахно-Климець грала добре, але її спів ще не цілком певний».
Але вже 15 травня 1960-го, коли Музично-драматичний ансамбль ім. Т. Чупринки осередку СУМ, очолений режисером Лавро Кемпе, здійснив показ історичної драми «Степовий гість» Б. Грінченка, Соня успішно впоралася з роллю Наталі, нареченої Якима Демченка. Із таким же успіхом рівно через тиждень цю виставу було показано в Баффало (штат Нью-Йорк). Та ще успішнішим був її виступ 11 грудня того ж року в головній ролі в драмі «Лісова пісня» Лесі Українки. Багато суперечок точилося щодо цієї вистави. Одні вважали, що не варто аматорам братися за таку складну філософську річ, бо їм не під силу відтворити суперечність між реальним і фантастичним світами. Інші ж стверджували, що зображати конфлікт добра зі злом аматори спроможні. Та обидві сторони погоджувалися, що роль Мавки Соня Сахно виконала бездоганно. А такий серйозний критик, як Петро Волиняк, у журналі «Нові дні» за лютий 1961-го зазначав, що «хоч її не могло «вистачити» на повне й яскраве відтворення образу Мавки, але за нею — велика перспектива в майбутньому».
23 квітня 1961 року музично-драматичний ансамбль УНО поставив драму «Воскресення». Соня Сахно виконала в ній роль Марусі Отрадіної. У пресі сповіщалося: «Хоч ця п’єса стара, бо ще була грана нашими театрами й аматорськими гуртками, але ідея все жива й актуальна, а особливо в сучасну пору наростаючої релігійної байдужості й матеріалістиного світосприймання слабне розуміння етичних вартостей людини, топчуться моральні закони родинного життя та розпаношується духовно-етичний нігелізм. А це постійно підточує здорове коріння християнського життя. Стримувати та ліквідовувати цей процес має не тільки церква, але й усі суспільні та виховні установи, до яких належить і театр».
28 жовтня 1962-го Клівлендський хор ім. Т. Шевченка, очолюваний композитором Ярославом Барничем, розпочав підготовку до постановки опери «Запрожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Для здійснення цього задуму було запрошено співаків Наталку Носенко з Детройта (Одарка), Василя Мельничину з Чикаґо (Андрій) та Соню Сахно з Торонто (Оксана). Постановка відбулася в залі «Парма-сеньйор-гай-скул» за режисурою Ярослави Барнич, дружини композитора. В опері брали участь танцювальний гурт осередку української молоді під керівництвом Василя Райци та симфонічний оркестр міста Клівленда.
У другому відділі мистецької програми відбулася постановка музичної картини «Вечорниці» П. Ніщинського. Господинею вечорниць було обрано саме Соню Сахно. Спостерігали за цим грандіозними дійством 2 тис. осіб, котрі обдаровували виконавців громовими оплесками й раділи такому здобутку українських мистців. А 23 грудня 1962 року в часописі «Шлях перемоги» повідомлялося: «Три акти опери майнули, як хтось три рази батогом ляснув, залишаючи аудиторію до глибини душі розворушеною грандіозним зривом і слуховим образом кінцевої молитви, яку виконавці проспівали навколішки».
Постановку клівлендським хором цих музичних шедеврів було повторено 9 листопада 1963-го у Філадельфії, в Тавн-голі, 10-го — у Нью-Йорку (Фешен-інститут), 3 жовтня 1964-го — в Рочестері (Зала школи ім. Бенджаміна Франкліна), а 21 листопада 1965-го — в Детройті (Масонік-темпл).
26 вересня 1971-го до 100-річчя від дня народження Лесі Українки в аудиторії «Норманді-гай-скул» у Торонто відбулася прем’єра драматичної поеми «Бояриня» Лесі Українки в постановці режисера С. Теліжина. У числі акторів театру «Заграва» було й ім’я Соні Сахно, котра виступила в ролі Перебійнихи. А 4 березня 1973-го вона виступила в комедії-сатирі «Ксантіппа» Л. Коваленко, яку було поставлено у все тому ж Українському домі. Цього разу Соня виконала роль головної героїні. На жаль, це був останній її виступ у театрі «Заграва».
Співачку знову ж таки «здолала» пісня. На початку 1973-го Соня Сахно стала солісткою створених ще в січні 1965 року хорів «Прометей» і «Діброва». Василь Кардаш, котрий був їхнім засновником і дириґентом, одразу оцінив можливості співачки й тут же запропонував заспівати пісню «Богородице Діво» А. Гнатишина. Її перше виконання відбулося 4 лютого 1973-го в залі церкви Св. Покрови.
Удруге цю пісню вона виконала 6 травня 1973 року в Maple Leaf Gardens підчас Великого концерту «В поклоні патріархові» до десятиріччя звільнення з сибірських таборів верховного архієпископа кардинала Йосипа Сліпого. І виконала її саме на прохання ювіляра та так задушевно, що в патріарха на очах з’явилися сльози. «Аж до небес пливла ця молитва на крилах її голосу», — писав журналіст Степан Симко. Ця пісня-молитва на цілих 20 років стане візитівкою співачки.
Улітку 1975-го до Торонто приїхав Володимир Зиневич, котрий після війни еміґрував до Австралії. Творча біографія цієї вже не молодої людини була тісно пов’язана з музикою, співом і театром. У нього справді був гарний баритон і щоб уковічнити його у грамзапису, чоловік вирішив видати платівку. До співпраці п. Зиневич запросив Соню Сахно, з котрою записав дуети «Коли розлучаються двоє» М. Лисенка, «Ми підем, де трави похилі» П. Майбороди й українську народну пісню «Місяць на небі». Так з’явилася на світ платівка «Моя мрія». Вона й справді стала втіленням її давньої мрії. Зі сольних пісень, виконаних співачкою, тут було записано «Така її доля» на слова Т. Шевченка, «Ой, надіну черевички» М. Лисенка, «Коли часом» І. Недільського та «Фіялки» на слова та мелодію Левка Лепкого.
Дзвенів голос Соні Сахно й на сцені найпрестижнішої в Торонто зали «Мессі-гол», зокрема, 22 січня 1985 року на імпрезі музики та пісні з нагоди «Українського тижня» виконувала «Партизанську колискову» І. Білецького в супроводі жіночого хору «Діброва», «Стоїть курган» І. Шамо в супроводі об’єднаних хорів та оркестру «Батурин», а також соло в кантаті «Україні» В. Кардаша. 22 січня 1988-го на концерті до Дня державності й соборності України Соня співала соло в кантаті «Єднаймося» К. Стеценка на тексти І. Франка. А 29 травня того ж року на святі до 1000-ліття християнства в Україні виконувала соло в кантаті «Слава Мазепі» Миколи Фоменка на слова Яра Славутича.
Як співачка Соня Сахно — явище унікальне. Вона з легкістю виконувала класичні твори, з успіхом співала твори легкого жанру та народні пісні, широко пропагувала творчість мистців української діаспори Б. Весоловського, А. Гнатишина, П. Печеніги-Углицького, В. Безкоровайного, Г. Китастого, І. Недільського, О. Бобикевича, М. Фоменка, радянських композиторів П. Майбороди, І. Шамо, О. Білаша, М. Дремлюги та мексиканського композитора Мануеля Понсе й американця Семмі Фейна. Співачка чудово виконувала народні пісні «Така її доля», «На камені ноги мию», «Ой, верше мій, верше», «Зелені Карпати», «На зеленій убочі», «Ой я знаю, що гріх маю», «Гей, на високій полонині», «Пусти мене, мамо», «Там, де зорі сяють з-за гори» й інші.
Слід сказати, що за всі роки її фанатично відданого артистичного життя родина всіма силами допомагала їй у здійсненні задумів, планів і втішалася її успіхам. Якось в інтерв’ю на радіо «Шарван» у Баффало Соня сказала: «Своєму успіху завдячую професору Галині Голинській, заслуженому мистцеві української сцени Михайлові Тагаєву та моїй любій мамі, сестрі Любі й синові Володимиру, які завжди підтримували мене у моїй любові до українського мистецтва».
Серед невеличкої скрині збережених співачкою документів, є чимало грамот, вітальних листів, відгуків, і зокрема від патріарха Української православної церкви в Канаді Василія (від 7 липня 1993 року), від керівництва Національного об’єднання Торонто, літературознавця Володимира Шелеста, Українського визвольного фронту Торонто, Української стрілецької громади (відділення Торонто), голови управи Конґресу українців Канади Б. Максимця, Організації оборони Лемківщини (відділення ім. композитора М. Вербицького) й інших.
Немов рікою спливли роки. Немає вже в живих матері Анастасії та вітчима Олексія Коваля, котрий був для неї як рідний. І здається, що сам Бог мав оберігати співачку від лиха, а сталося, як сталося. 2010-го в п. Соні стали проявлятися ознаки хвороби Альцгеймера. Жодні лікарства не допомагали. Опіку над сестрою взяла на себе сестра Люба.
Якось, ще в часи розквіту свого таланту Соня казала: «Я дуже люблю спів і театр, і буду виступати на театральних сценах так довго, наскільки дозволять сили». Так і сталося. Востаннє на сцені з виконанням своєї улюбленої «Богородиці Діви» вона виступила на концерті-зустрічі з видатними майстрами мистецтва. Ця імпреза відбулася 5 грудня 1993 року в Українському культурному центрі на вул. Кристі та стала для неї прощанням зі сценою та друзями.
У Торонто ще живе чимало шанувальників її таланту, приятелів, друзів, але не шукайте її адреси та не пишіть їй листів. Вона вам не відпише. Не телефонуйте — вона не відповість. Але в молитвах наших попросімо в Бога про її одужання. З 85-літтям вас, заслужена співачко й актрисо, окрасо роду нашого українського!

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...