Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 24, 2017

До 80-річчя від дня смерті Богдана-Ігоря Антонича

Автор:

|

Липень 13, 2017

|

Рубрика:

До 80-річчя від дня смерті Богдана-Ігоря Антонича

Для кожної людини та сторона мила, де мати родила. Ця територія найрідніша, найкраща і найдорожча серцю. Для лемків такою територією є Лемківщина. Тут їхні родові коріння, оповиті красою мальовничих гір, лісів і все це вмонтоване в унікальну природу. Запах ранкових смерекових лісів, шум унікальних поточків і, врешті, пісні пестять задушевною насолодою почуття жителів цього краю. Все це витворює між землею, її природою та народом дуже інтимний зв’язок, що глибоко вкорінюється в природному патріотизмі.
Любов до цієї землі Богдан-Ігор здебільшого перейняв від батьків. Він народився він 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич — в сім’ї Богдан-Ігор був єдиним сином. У селі до 1843-го була церква Св. Матері Параскевії, на її місці 1889 року збудували нову церкву — Успення Пресвятої Богородиці. 1914-го родина Антоничів перебралася до Відня, де з гіркою бідою перебула чотири роки.
1919 року Богдан із мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата, котрого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини. Україна в той час переживала історичний воєнний конфлікт. На початку 1919-го об’єдналися дві молоді держави: УHР і ЗУНР. Та очікуваної волі народ не здобув, але дух народу ці події підняли. Цей оптимізм відчув Богдан як учень, як і всі інші українські діти. Закінчивши початкову школу, підліток трохи хворів, але вчився добре і тоді його, 11-річного послали до Сяноцької гімназії. Саме в цій єдиній на всю Лемківщину польській гімназії (українських учнів там узагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові. Але в гімназії, на щастя, його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник. Він мав вагомий вплив на формування національної свідомості в хлопця. Ігор вже в гімназії почав писати перші свої твори і прислухався до зауважень досвідченого педагога. Навіть будучи студентом Львівського університету, Богдан-Ігор надсилав своєму учителеві свої праці. Лев Гец оцінював творчі зусилля амбітного студента дуже високо. Ігор був всебічно обдарованим юнаком, захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, яку потім згадував у віршах як «музичне дерево». Виступав на шкільних концертах і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом. 1928 року Антонич закінчив гімназію і вступив на гуманітарний факультет Львівського університету.
З 1931-го почав друкуватися в періодиці. Саме тоді в бібліотеці журналу «Дажбог» вийшла його перша збірка «Привітання життя». 1933 року, закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії, Антонич став вільним літератором. 1934-го він активно друкується в західноукраїнських часописах «Вогні», «Дзвони», «Назустріч», «Ми». Тоді ж заходами Богдана Кравціва видає збірку «Три перстені», за яку отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. За неповних чотири роки автор готує до друку чотири книги поезій, працює над малою прозою, пише роман і лібрето до опери, пробує себе як мистецтвознавця. 1936 року виходить найбільша прижиттєва збірка Антонича «Книга Лева», але недуга стає головною перешкодою у його творчій праці. Не встиг одужати після операції 1937-го, як отримав запалення легенів.
Слабке серце не витримало і 6 липня 1937 року Богдан-Ігор Антонич помер. Поховали поета на Янівському цвинтарі у Львові. Збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» вийшли 1938-го. «Зелена євангелія» — книга природи, «Ротації» — книга міста й цивілізації, а «Велика гармонія» — книга віри. Антонич надзвичайно цікавиться колективною пам’яттю й уявою праслов’ян. Він досліджував книги Святого Письма, творчість отців Церкви, збірники, твори наукового змісту й апокрифи. Поета манила глибина віків і далекі покоління, що жили на нашій землі. Він цікавився давньою цивілізацією часів трипільської культури, яка мала приголомшуючий вплив на майбутні покоління. Це був неперевершений талант. Він глибоко аналізував календарну обрядовість у фольклорі, що ніби повертає нас певного дня до тих самих, щороку повторюваних ритуалів: щедрувань, колядувань, закликання весни, утоплення Марени в купальській воді. Ідея про безсмертя як безконечну мандрівку душі захоплювала поета.
Шкода для нації і світової цивілізації, що такий Велетень відійшов із життя в такому молодому віці. Коли уважно читаємо поезію Антонича і над нею роздумуємо, то, наприклад, у вірші «Вишні» відчуваємо поєднання минулого та майбутнього. Поет применшує власні амбіції (всього лише «хрущ» на «Шевченкових вишнях», а разом із цим захоплюється землею, яка дає йому натхнення, що навіть через сто років після Шевченка він як знаменитий поет ще має що сказати.
Богдан-Ігор Антонич — це яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, перекладач, чия творча доля переконливо засвідчує: великий талант обов’язково пробивається крізь тернові хащі на шлях передових думок свого часу, шлях, який поєднує серце художника і серце його народу. Він був закоханий в життя і хотів перелити цю велику свою любов до всього живого, до всього, що живе й бореться за своє існування, за короткий час досяг вражаючої мистецької зрілості, яку подарував людству.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...