Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 15, 2018

До 80-річчя уродин Вірослава Балея

Автор:

|

Жовтень 17, 2018

|

Рубрика:

До 80-річчя уродин Вірослава Балея

Хоч його ім’я й походить від словосполучення «віри» та «слави», рідні та близькі звали його Вірко. Він з’явився на світ 80 років тому (21 жовтня 1938-го) в Радехові, що на Львівщині. Його батько Петро Балей — відомий письменник, політолог, публіцист і громадський діяч, автор блискучого дослідження про радянську епоху: «Обезвласнене суспільство. Марксизм: утопія в теорії й терор у практиці».
Коли хлопцеві виповнилося чотири роки, родина, крім батька, котрого 1941 року заарештувало гестапо, виїхала до Словаччини. Тільки після війни сім’я возз’єдналася в таборі переміщених осіб біля Мюнхена. У Берхтесгадені Вірко брав уроки гри на фортепіано у відомого піаніста Романа Савицького, який у розмові з його матір’ю, конче настоював, аби вона сприяла синові займатися музикою, бо за півроку він досяг такого рівня, який інші долають за рік. Але невдовзі родина перебралася до Реґенсбурґу й заняття музикою довелося перервати. В одному з інтерв’ю маестро казав: «Я отримав ще одне страшенно сильне музичне враження, коли в табір переміщених осіб приїхала капела бандуристів. Тоді я почув баладу про Василя Тютюнника. Я забув автора, не пригадаю, хто співав, але музику, її енергетичний заряд пам’ятаю досі. Щось було таке сильне в цій музиці».
1949-го родина Балеїв еміґрувала до США й оселилася в Лос-Анжелесі. Тут Вірко продовжив навчання гри на фортепіано, але грав на сусідському інструменті, бо своє батько купив лише за три роки.
Якось хлопцеві захотілося виступити на концерті в Народному домі перед українською громадою Лос-Анжелесу. На той час він добре грав напам’ять «Сонату ля-мажор» В. А. Моцарта, тож, прийшов до свого вчителя та попросив, аби той його прослухав. Вчитель прослухав і дав кілька зауважень. А вже за два дні при другому прослуховуванні здивовано зауважив, що з нього щось може бути. Ще за три роки Вірко блискуче виконав концерт Бетговена, який так хотів вивчити, і з яким виграв конкурс піаністів.
1962 року Вірко закінчив консерваторію в Лос-Анжелесі та здобув ступінь магістра. Того ж року він зайняв посаду професора кафедри музики в Невадському університеті в Лас-Веґасі.
Музику Вірко став писати ще студентом. 1958-го з’явилися на світ його шість фортепіанних циклів «Ноктюрнфіналі». Наступного року — дві думи. Але постійна тяга та стиль творчості в нього зародилися після опрацювання партитур симфонічних творів українського композитора Б. Лятошинського. Варто сказати, що Вірка ніколи не покидало почуття причетності до української культури. Це було закладено в ньому від родинного кола. Його як людину-мистця завжди цікавило, що відбувається в царині музики того краю, де він народився та хто там продовжує традиції українських композиторів-класиків, яких напрямків розвитку музики дотримуються в ХХ ст.? Тож після знайомства з творчістю Б. Лятошинського загорівся бажанням побувати в Україні й особисто зустрітися з композитором. На жаль, ця зустріч не відбулася. Б. Лятошинський помер навесні 1968 року.
У Лас-Веґасі Вірко заснував камерний ансамбль (1971), у 1976-1978 рр. керував симфонічним оркестром університету, а в 1983-1988 рр. дириґував оперними постановками в театрі. 1972-го йому таки вдалося побувати в Києві туристом і налагодити контакти з учнями Лятошинського Леонідом Грабовським, Євгеном Станковичем, Лесею Дичко, Валентином Сильвестровим, Іваном Карабицем, Віталієм Годзяцьким, Володимиром Губою, котрі успішно працювали в започаткованому наставником стилі авангардної музики. А незабаром Леонід Грабовський у журналі «Музика» опублікував про Вірка Балея розлогу статтю, розповівши, як той пройшов шлях від дириґента оркестрів 52-ї та 84-ї армії США до керівника симфонічного та камерного оркестрів у Лас-Веґасі.
Своєю чергою, Балей став першим пропагандистом музики українського модерну на американських берегах. У січні 1975 року він виступив із лекцією «Борис Лятошинський — основоположник київського модернізму» в Детройті, наукову статтю про київський авангард опублікував у американському журналі «Нумус вест», читав доповідь «Авангард і сучасна музика України» в Нью-Йорку, а наприкінці 1980-х організував приїзд до США цілої групи українських композиторів. 1987-го в Нью-Йоркському центрі виконавських мистецтв ім. Лінкольна, організував перший концерт творів українських композиторів-модерністів. І все це для того, щоб захопити світ музикою України, після знайомства з якою пересічний американець мав бути переконаний у тому, що світові вона потрібна.
Водночас із педагогічною та дириґентською практикою композитор створює власні композиції, в основі яких відчуваються ознаки українського фольклору, зокрема — в «Тропес» для віолончелі в супроводі фортепіано (п. № 1, 1970-1976), п’єсі для трьох тромбонів і трьох фортепіано (п. № 2, 1992), творі для труби та фортепіано, двох інвенцій із циклу «Скульптурні птахи», створених 1979 року, концерті для скрипки з фортепіано.
1988-го композитор вперше побував в Україні як представник американського музичного світу. Тоді ж у Києві та Львові він придбав кілька цікавих партитур, а після повернення додому написав науково-дослідницьку статтю «Київський авангард — ретроспектива головної течії». Відтоді композитор бував в Україні щороку й допомагав своїм українським колегам реформувати київське музичне життя. Там же здійснив низку аудіозаписів із «Київською камератою» та допоміг Іванові Карабицю заснувати Міжнародний музичний фестиваль «Київ-Музик-Фест», відбувся від 6 до 13 жовтня 1990 року. До програми виконуваних творів було додані здобутки мистців українського зарубіжжя, зокрема, композиторів Зеновія Лавришина, Юрія Фіали, Ігоря Соневицького, Світлани Кузьменко, Гаррі Куліша, Сергія Яременка. Прозвучала тут і музика Вірка Балея (концерт № 1 Nocturnals для ф-но з оркестром, а також музика до кінофільму «Лебедине озеро. Зона»). Він же виступив як дириґент оркестру.
1996-го згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року, за значний внесок у розвиток українського музичного мистецтва та його пропаганду у світі Вірка Балея нагородили Державною премією України ім. Тараса Шевченка.
Значне місце в діяльності Вірка Балея зайняла композиторська творчість. Він — автор опери «Голод» (лібрето уродженця України поета Б. Бойчука), симфоній «Священні пам’ятники» (з присвятою видатним українським композиторам Максиму Березовському, Артему Веделю, Дмитру Бортнянському, Борису Лятошинському, 1984-1999) і «Яблуко Адама (1990), музики до фільму «Лебедине озеро. Зона» (1989) режисера Юрія Іллєнка, який отримав премію «Віпрессі» на Міжнародному кінофестивалі в Каннах 1990 року, камерного твору Dreamtime (1993-1995), драматичної сцени (моноопера) «Клітемнестра» для меццо-сопрано з оркестром за однойменним сюжетом поеми Оксани Забужко (1997-1998), Концерту для ф-но з оркестром (1990-1992), двох Концертів для скрипки з оркестром (1987, 1988), Концерту «Спів Орфея» для гобоя з оркестром (1993), музики до фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» (реж. Юрій Іллєнко, 2002).
Окремо варто зупинитися на зірковому творі композитора, яким є його опера «Голодомор. Червона земля. Голод») в основу якої взято факт ґеноциду українського народу 1932-1933 рр. Започаткував її маестро 1985-го та допрацьовував упродовж 28-х років. За змістом тут охоплено одвічні питання добра й зла, милосердя, прощення, зневіри, сили та слабкості людини. Трагізм Голодомору відображено на прикладі взаємин Чоловіка (представника влади з питання розкуркулення) й Жінки з немовлям на руках (селянки). Окремі сцени в опері вирішено засобами балету, пантоміми й оркестру, а також передбачене широке використання уривків із фільмів 1930-х рр., кінохроніки, радіопередач, автентичних записів тогочасної музики, промов вождів тощо.
Ця опера — на три дії з фіналом. За стилістикою вона — поставангардна. Вперше публіка ознайомилася з її уривками в листопаді 2008-го в Гарварді під час міжнародної конференції з нагоди 75-ліття Голодомору в Україні, а за кілька днів була репрезентована в Нью-Йорку для дипломатів Організації Об’єднаних Націй. Після невеликої перерви, 2011 року, опера прозвучала в камерному виконанні в Лас-Веґасі. 5 листопада 2013-го її було поставлено в Нью-Йорку, у залі Gerard W. Lynch Theater. Постановка привернула увагу як українців, так і широкого кола американських слухачів, шанувальників нового, свіжого, натхненного новими ідеями та течіями музичного мистецтва. 21 листопада того ж року оперу було поставлено в Києві на сцені театру опери та балету до 80-роковин Голодомору в Україні. Головні партії виконували зірка американської оперної сцени Джон Дайкерс (Чоловік) і Марі Плет (Жінка). Співали англійською.
Українська публіка сприйняла оперу важко й навіть із оторопінням. Можна було спостерігати, як глядачі виходили зі зали з міцно зціпленими зубами й опущеними додолу очима. На прем’єрі були присутні патріарх УПЦ Філарет і кардинал УГКЦ Любомир Гузар.
Ще донедавна Вірко Балей викладав композицію та музичну літературу на музичному факультеті Університету Небраски. У своїй педагогічній і просвітницькій роботі він завжди намагався зробити зі студента людину, а вже після цього — музиканта. Він і досі в творчості, бо ще отримує замовлення від багатьох організацій, серед яких — Національний фонд для підтримки мистецтва, проекту 1000-ліття, Клівлендського камерного оркестру, симфонічних оркестрів Вінніпеґу, Невади, ансамблю Continuum. Композитор упевнений, що кожна людина вивчає навколишній світ через свої почуття. Надає перевагу слухові. Саме через нього він відчуває навколишні ритми. Ось такий наш земляк із Радехова. Благослови його, Боже, на довгі роки життя!

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...