Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 8, 2020

До 80-ї річниці відходу у вічність Михайла Білянського

Автор:

|

Липень 30, 2020

|

Рубрика:

До 80-ї річниці відходу у вічність Михайла Білянського
Михайло Білянський

На початку ХХ ст. до Америки прибув цілий гурт освічених молодих людей, котрі разом із священнослужителями взялися проводити просвітницьку діяльність серед українських еміґрантів. Були серед них Володимир Сіменович, Йосип Стеткевич, Мирон Гундич, Андрій Гела, Володимир Малєвич, Тодосій Каськів і Михайло Білянський. Останній прибув до Америки в серпні 1906-го. Вперше його ім’я з’явилося на сторінках газети «Свобода» від 26 березня 1908 року як автора рецензії, в якій йшла мова про постановку комедії «Арендар в клопоті», здійснену членами аматорського драматичного гуртка м. Оліфант, де йшлося: «Давно вже не мали олифантівці приятности бути на руськім представленю. Аж ото дня 1-го марця в неділю дали наші патріоти аматорску виставу «Арендар в клопоті». Тота штука чи не перший раз виставлена на американьскій землі, вийшла цілком вдоволняючою. Шкільна заля при церкві свв. Кирила і Методія виповнилася по береги, так що забракло навіть місця. Видно з того, що наші люди розуміють вагу театру. Ролі відограли майже на рівні правдивим акторам. П. Ю. Козакевич (Господар). І. Скритюка він віддав так артистично, що мимоволі кождого хватав сердечний сміх. Досить вдачно, але троха за тихо грала ролю Анни (жени Скритюка) п. Катерина Ґрабань. Ролю покутного писаря Константина Швіндляньского віддав знаменито п. Михайло Біляньский. А вже ролю Сруля (Арендара) відограв чисто по-жидівски п. Мефтодій Кисільовський. Хто давно не видів клаптавого єврея галицкого, нехай жалує, що не прийшов подивитися, а був би єго побачив на сцені з усіми вірними рухами. Ролю Леся Сироти (вислуженого вояку) відограв добре, чи не за поважно, як для щасливого леґіня п. Іван Свала. Ролю Зоні, доньки Скритюка, неначе правдивої щебетушки-дівчини, віддала вірно п. Марія Цюцюра. Лейбу, зятя Срулевого, відограв бездоганно п. Лешко Прокіпчак. А жидівского послухача Гарасима Дубину, хоч в кількох словах, але добре відіграв п. Живан. От се короткий перебіг гри аматорів штуки. Не місце тут когось хвалити, однак, як гра подобалася нехай доказом послужить хоч би і то, що аматори мусіли ту саму штуку на жадане публіки повторити ще раз дня 8 марця.
Другим разом був дощ і не було тілько людий, що за першим разом, але вечерок був за се гарнійший. Всч. о. В. Гривнак прикрасив єго піснями «І звідси гора», «Козаченьку, куда йдеш?» і «Хлопске весілє». Пісні співалися поміж актами. Також кілька деклямацій віддеклямували дівчата Кобан, Шопей і Борсук. Шкода велика, що співів і деклямацій не було першим разом. Що до публики, то наші люди ще не доросли, щоби належито заховатися підчас представленя. Шум, гук і галас зі свистами дуже перешкоджали й годі було виразно почути слова на сцені задним рядам. Але ж то вже на наших театрах в Америці не переводиться!… Честь вам панове аматори за ваш труд, тим більше, що дохід призначений на нашу церкву. Не тратьте охоти і на дальше працювати».
У травні 1910 року Михайла як делегата українців м. Алден (штата Пенсільванія), обрали секретарем Великого віче в народно-церковних справах, а 8 квітня 1912-го він очолив співацьке товариство в м. Елізабет (штат Нью-Джерзі).
Народився Михайло Білянський 1871 року в Белзі (тепер Сокальського району Львівської області). Там же закінчив вісім класів горожанської школи й чотири роки працював дяком і дириґентом церковного хору в Микулинцях на Тернопільщині. На той час у цьому місті проживало 946 греко-католиків, 926 римо-католиків і 1770 юдеїв. До Америки Михайло приїхав у серпні 1906-го й отримав посаду дяковчителя греко-католицької (угро-руської) церкви в Своєрсвіллі (штат Пенсільванія). Працював у Стейшені, Маганой-сіті, Симсоні, Оліфанті, Вилкс-Бері, Бейоні, якийсь час був продавцем та ілюстратором музичної літератури в крамниці «Сурма» в Нью-Йорку. «На моє життя вплинув проф. Михайло Білянський, той самий, який ще в 1912 році вчив мене співати в церковному хорі в Вілкс-Беррі, — писав Мирон Сурмач у своїй книзі спогадів «Історія моєї «Сурми». — Він пробував вести крамницю з біжутерією в Скрентоні, а потім приїхав до Нью-Йорка. А що не мав заняття, то я взяв його до праці в «Сурмі», щоби займався виключно книжками й нотами. Нам добре велося, бо він був балакучий, приємний на вигляд, щирий і кожен міг пізнати, що він є тут, щоб помагати покупцям, а не робити таку міну, ніби «купуй, або не займай!». У «Сурмі» Михайло пропрацював п’ять років, після чого відкрив власний бізнес у Бінґгемтоні, а на схилі років купив готель над річкою Делавер у штаті Нью-Джерзі. «Той готель і ріка дали моїй родині 17 років щасливого життя».
До глибокої старості маестро Білянський почувався у добрій силі та бадьорості. Писав музику та спогади зі свого життя (на жаль, втрачені). У 1907-1908 рр. дописував до газети «Свобода» під псевдо «Радикал», був грамотною й обізнаною з питань історії, музики, літератури особою. Він — один зі засновників братства св. Василія 278-го відділу Українського національного союзу (УНС) у Вилкс-Бері, делегат Х-ї конференції УНС, що відбулася в Клівленді (штат Огайо). Разом із Андрієм Гелою, Мирославом Паздрієм, Іваном Костюком, Дмитром Андрейком, Мироном Корикорою, Мироном Гундичем і Тодосієм Каськівим брав участь у організації товариства дяковчителів, заснованого в Ансонії (штат Коннектикут) 1912-го. Михайло — автор статуту товариства, учасник з’їзду у Філадельфії 1913 року, головою якого обрали о. Нестора Дмитріва, а секретарем — Тодосія Каськіва. Це товариство налічувало 60 членів, дуже потрібних на ґрунті музичної та культурно-громадської діяльності осіб, які створили чоловічий хор «Муза». Вперше хор, керівником якого був Андрій Гела, виступив перед громадою 2 квітня 1917-го в залі «Академі оф мюзік» у Філадельфії. То був концерт до річниці відходу у вічність єпископа Сотера Стефана Ортинського, котрий помер у березні 1916 року. Останній виступ дяковчительського хору товариства відбувся 2 вересня 1933-го під орудою Т. Каськіва з нагоди посвячення української католицької вищої школи в Стемфорді. З січня 1918 року товариство видавало освітній місячник «Рідна школа», редактором якого був Д. Андрейко. 1919-го головою став Т. Каськів, товариство запровадило в парафіяльних школах програмове навчання, контрольоване інспекторами Т. Каськівим, Д. Андрейком і Й. Стеткевичем.
Коли йдеться про творчу особистість дяковчителя Михайла Білянського, то йому варто завдячувати появу музичних композицій, що стали корисними для багатьох українських дириґентів. Це «Служба Божа» C-dur, вперше видана в Маганой-сіті 1914 року, а 1918-го перевидана видавництвом української музичної бібліотеки Г. Смоленського в Нью-Йорку, твори для мішаного хору без супроводу «Посланіє» («І світає, і смеркає») з поеми «І мертвим, і живим, і ненародженим» Тараса Шевченка, «Співацька добраніч» («На скін Тараса Шевченка») на слова Юрія Федьковича, музики до комедій «Арендар в клопоті» (лібрето автора) й «Ох, та не люби двох». Музику до першої з них видали 1916 року та перевидали накладом «Руської книгарні» у Вінніпезі (провінція Манітоба) для календаря Сирітського дому. Що ж торкається оперети «Ох, та не люби двох», то в газеті «Свобода» від 24 лютого 1916-го писали: «Українці з Байон! 26 лютого 1916 року силами товариства «Українсьний сокіл» із Елізабет (Hью-Джерзі) буде представлено комедію «Ох, та не люби двох» із музикою Михайла Білянського. Вистава відбудеться в залі Майдаша. Окремо виступить хор. Це будуть одні з перших хорових композицій, що не уступлять у якості творам українських мистців М. Лисенка, І. Воробкевича, М. Вербицького, Г. Давидовського й ін.».
То був час, коли при кожній церкві, читальні та школі діяли хори, які потребували професійного репертуару для співу, тим більше — добре опрацьованих партитур, збірників пісень, співаників, якими були «Січевий співаник», «Воєнні пісні», «Коломийки, думки, шумки», «Народні колибельні пісні», «Січовий співаник», «Українсько-сокільський співаник з нотами», альбоми українських народних пісень, церковних творів, шкільних пісень, колядок. Всі — для мішаного хору. Продавали їх в українських крамницях. І серед них — «Бандура» Г. Давидовського, «Вулиця» Ф. Колеси, «За тебе Україно» і «Для України живем» С. Людкевича, «Лічу в неволі» Д. Січинського, «Гамалія» І. Біликовського, «Заповіт» М. Вербицького, «Засвистали козаченьки» М. Лисенка, «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського, «Огні горять» І. Воробкевича, хор парубків із оперети «Вечорниці» В. Присовського, «Ми, гайдамаки» Я. Ярославенка, дует «Де ти бродиш, моя доле» з опери «Вій» І. Лаврівського, солоспіви «Не чужого ми бажаєм», «Ой Дніпре мій, Дніпре», «Гетьмани, гетьмани» М. Лисенка, «Якби мені, мамо, намисто» О. Нижанківського, «Карі очі» Д. Бонковського. 1925 року М. Білянський своїм коштом видав збірку галицьких колядок Віктора Матюка «Коляди». Відомо також, що він був автором кількох солоспівів, на жаль, втрачених назавжди.
…30 жовтня 1927-го заходом українського співацько-аматорського гуртка, що діяв при церкві свв. Кирила й Мефодія в залі нової школи міста Оліфант відбулася постановка оперети «Ох, та не люби двох» Антіна Нагорянського. Дириґував оркестром і хором Лев Сорочинський. Це була нова переробка оперети Н. Альбіковського з музикою М. Білянського, відома ще з початку ХХ ст. Михайло Білянський помер 1 серпня 1940 року на власній віллі, неподалік від Трентона (штат Нью-Джерзі).

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online