Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Feb. 21, 2018

До 75-річчя від смерті Яківа Струхманчука

Автор:

|

Листопад 16, 2012

|

Рубрика:

До 75-річчя від смерті Яківа Струхманчука

Про комуністично-сталінські репресії вже стільки сказано й написано в Україні та в діаспорі, що звернення до цієї тематики стає своєрідним мучеництвом як для тих, хто пише, так і для тих, хто читає. Здається, ця тема вже пересичена, однак, коли на останніх виборах до Верховної Ради України (ВРУ) за Комуністичну партію проголосувало більш ніж 13 % виборців, це стало сигналом, що наша читацька аудиторія в Україні ще недостатньо засвоїла криваві уроки комуністичної імперії.

Дехто каже, що всі ці роки чорною ніччю залягають в Україні ще від Переяславської угоди 1654 року. Однак найкривавіші жнива вчинила нашому народові комуністична система через штучно запроваджені голодомори й масові розстріли, у яких загинули десятки мільйонів невинних і безборонних людей. Це комуністичне шумовиння невтомно вигадувало й надалі вигадує різноманітні провокації, за допомогою яких винищує українську націю — поступово та наполегливо.
Ось згадаймо одну з трагічних подій у історії української культури – процес так званої Спілки визволення України (СВУ), показовий суд над 45 керівниками та головними діячами України, що відбувався в оперному театрі в Харкові з 9 березня до 19 квітня 1930 року. Серед 45 заарештованих було два академіки (С. Єфремов і М. Слабченко), письменники, професори, правники, священнослужителі, викладачі вишів і шкіл, студенти. ДПУ висунуло заарештованим обвинувачення в приналежності до контрреволюційної організації — СВУ, яка нібито готувала повалення радянської влади шляхом збройного повстання та встановлення військово-фашистської диктатури.
Цей комедійно-театральний процес мав політичне завдання обґрунтувати переслідування потенційної націоналістичної політичної опозиції й підготувати ґрунт для подальших нападів на ВУАН і УАПЦ та для переслідування інших начебто існуючих політичних угруповань, поглибити ворожнечу між прихильниками українізації (комуністами й некомуністами) і безпосередньо політично скомпрометувати саму політику українізації, пов’язуючи українське відродження з діяльністю УНР у екзилі та з аґресивним спрямуванням закордонної політики. Справа СВУ була початком розгрому українського культурного розвитку, що інтенсивно відбувався в УРСР після визвольних змагань. А тепер скандальний мовний закон Колісниченка/Ківалова є немов продовженням цього ганебного процесу.
Ті ж нелюди-комуністи в тому ж оперному театрі в Харкові вчинили друге жахіття. 30 грудня 1930 року вони влаштували підступний з’їзд бандуристів. Звезли сюди навіть сліпих співців бандуристів-кобзарів і лірників, яких наш народ називав Божими людьми та вважав за великий гріх чимсь їх скривдити. Радо їх приймали на нічліг, годували, радо слухали їхнього співу, як молитви. Серед них були колосальні таланти, які часто виходили з бідноти та сиріт.
З’їзд був заманливим: зібравши всіх тих мистців разом, комуністичні посіпаки знищили їх нещадно. І тепер чужа владна кліка править в Україні: Азаров, Табачник і до них подібні на чолі з «президентом України» Януковичем, дозволяючи відкрито в незалежній державі поширювати антинаціональну прокомуністичну ідеологію, яка суперечить ідеї суверенітету. Можна довго перераховувати дикі злочини комуністичної системи та кліки Януковича, яка показала своє антидемократичне вістря на останніх виборах до ВРУ.
Однак перед тим, як перейдемо до обговорення нашого ювілянта, згадаймо й те, що на зламі жовтня та листопада 1937 року в урочищі Сондормох на Соловках комуністичні негідники розстріляли понад 200 видатних українців. Серед них були Лесь Курбас, Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Микола Куліш, родина Крушельницьких. Загалом у ті чорні дні на Соловках поклали голови 1 111 осіб. Масові розстріли відбувалися за ухвалою трибуналу — «трійки товаришів» Позернова, Шитова й Заковського. Виконавчим катом був капітан Матвеєв, який щодня вбивав близько 200 осіб. Кат помер 1973-го, він так і не був притягнутий до карної відповідальності, а сучасні комуністи не відмовляються від його справ. Час спливає, але наша пам’ять не повинна стирати слідів тих страшних злочинів.
На тлі сказаного хочу представити нашого ювіляра — Яківа Струхманчука, який народився 10 серпня 1884-го в с. Росохуватці (тепер — Козівського району Тернопільської області). Він належить до тих діячів культури, які також потрапили в пекло більшовицького терору та передчасно загинули, не сказавши останнього слова в мистецтві. Середню освіту Я. Струхманчук здобув у Бережанській і Львівській гімназіях. Ще гімназистом став постійним співробітником львівських сатирично-гумористичних журналів «Комар» і «Зеркало». 1904 року, коли відзначали 250-річчя приєднання України до Росії, у журналі «Комар» була вміщена карикатура Я. Струхманчука, що викривала порушення царською Росією Переяславської угоди.
Співпраця художника із цими журналами свідчить про його високе обдарування в жанрі карикатури, сміливий творчий підхід до відображення явищ тогочасної дійсності з патріотичної точки зору. У 1906-1910 рр. Яків студіював у Краківській академії красних мистецтв. Під час навчання намалював портрети М. Лисенка й Т. Шевченка. Із метою вдосконалення своєї підготовки Я. Струхманчук здійснив тримісячну подорож до знаменитих картинних галерей Європи (Берлін, Мюнхен, Дрезден і Париж). Як талановитий митець, він отримав стипендію Фундації митрополита А. Шептицького і в 1911-1913 рр. продовжив навчання в Парижі. У той період художник створив образ Матері Божої, який зберігається у Бережанському краєзнавчому музеї. Твори Я. Струхманчука друкували у львівських журналах «Ілюстрована Україна», «Зеркало», «Жало» тощо. 1913-го, після повернення з Парижа, художник улаштував виставку своїх робіт.
Український патріотизм привів його до лав Українських січових стрільців, де він отримав медаль за хоробрість, потім, на жаль, він потрапив у російський полон, але йому таки вдалося вийти на волю. Недовго працював педагогом в Українській чоловічій ґімназії в Перемишлі. 1919 року вступив до лав УГА, був ад’ютантом генерала М. Тарнавського, боровся жертовно за волю України. З 1920-го був членом літературно-мистецької групи «Західна Україна», зустрічався з Лесем Курбасом, зацікавився театром і зробив олівцем 33 портрети акторів, зайнятих у виставі «Гайдамаки» за Т. Шевченком.
1923 року Я. Струхманчук вступив до Асоціації художників Червоної України й узяв участь у пересувній виставці її картин під назвою «По селах, містечках і містах України». З 1927-го – ілюстрував твори Осипа Маковея, Петра Козланюка та Федора Малицького. Працював творчо для журналів, писав літературні твори мистецького характеру і розміщував сатиричні малюнки в тодішній пресі.
Не оминула Я. Струхманчука кривава хвиля репресій. Особлива вище згадана трійка НКВС 20 листопада 1937 року ухвалила вирок: розстріл. Його було виконано 2 грудня 1937-го, і там десь відбулося захоронення. Був наказ знищити твори мистця, тому не так і багато їх збереглося. Відомі 17 живописних полотен і 62 графічних аркуші, які містяться в Національному музеї у Львові, 33 рисунки акторів – у Київському музеї театрального та кіномистецтва, портрет М. Кічури – в Івано-Франківському, образ Богородиці — у Бережанському краєзнавчих музеях. І це, мабуть, – усе, що вдалося дивом зберегти.
Кати знищили визначного українського мистця-художника, талановитого педагога й публіциста та військово-політичного діяча. Схилімо наші голови перед страченими українськими патріотами!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...