Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 23, 2019

До 75-ї річниці смерті Миколи Бурачека

Автор:

|

Серпень 03, 2017

|

Рубрика:

До 75-ї річниці смерті Миколи Бурачека

Микола Бурачек — відомий український пейзажист, але широкій громадськості його ім’я мало відоме. Летичів — містечко на Поділлі, в якому він народився 16 березня 1871 року. Навколишня природа поблизу рік Південний Буг і Дністер закарбувалися на довгі роки у пам’яті майбутнього художника.
«У гімназії, — писав М. Бурачек, — на мене звернув увагу вчитель рисування і чистописання Іван Васько (Васьков), старий добродушний чудак, бувший приятель із Академії в Петербурзі Тараса Шевченка. Педантичний, сухої академічної науки, Васько настоював, головно на рисунку, хоч у цей час навіть до глухих закутків Росії доходили слухи про нові течії в мистецтві, гриміли імена Рєпіна, Крамського, Шишкіна, Куїнджі й інших, мій учитель, навчений на академічній схоластиці, все таки настоював на антиці, розуміючи її не як живих творців, котрі відображували живе життя та ідеї свого часу, а як муміфікаційні образи. На всякий приклад мій перший учитель-чудак все таки заложив намічені і тверді основи рисунку й увагу до нього. Правда, з цією академічною канонічністю мені довго доводилось боротися, щоб позбутися від сухості, але з увагою до рисунку, котру на зорі моєї мистецької діяльності заповів мені старий учитель, я йому благодатний».
У вільний час відвідував класи в Київській рисувальній (малювальній) школі, засновником якої був Микола Мурашко, а згодом навчався в Київському художньому училищі у Миколи Пимоненка, а також у майстерні Харитона Платонова, який давав приватні уроки рисування.
Після закінчення гімназії та навчання в Київському університеті, з якого 1889-го був виключений за участь у студентських протестах, Бурачека заслали до Симбірської губернії. З поверненням додому, його рекомендували до російської мандрівної трупи, що саме тоді гастролювала Поділлям. Там оформлював театральні вистави і пробував свої сили як актор у трагічних і побутових драмах. П’ятнадцять років тривало життя Миколи в театрі, в якому зіграв чимало різних ролей. І де не бував, завжди носив зі собою фарби, пензлі та картони, на які наносив етюди.
Важливим кроком у житті 34-річного Миколи Григоровича став 1905 рік. Тоді було засноване «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки», якого члени у березні влаштували у Львові «Виставку українських артистів» — першу спільну виставку творів київських і львівських художників. Серед 11-х із них, експонувалися і твори Миколи Бурачека.
Він збагнув, що образотворчим мистецтвом потрібно займатися серйозніше. У Києві маляр познайомився з польським художником Яном Станіславським, котрий порекомендував вступити до Краківської академії мистецтв. Там українець навчався у 1907-1908 рр.
«Після Кракова, — писав мистець уже в радянський час, — 1910 року я вирушив до Парижа». До Франції він поїхав із дружиною Ольгою і трирічною донечкою. Працював у майстерні Анрі Матісса, а згодом — у Вільній академії Пола Рансона під керівництвом Моріса Дені та Пола Серюзьє. Під впливом паризьких вражень, багато чого осмислив, пережив і багато чого навчився. Намалював кілька етюдів — «Двір узимку» (1910), «Ставок під Ейфеловою вежею», «Церква Сен-Етьєн у Парижі», «Дахи. Париж», «Сутінки на Сені. Париж», «Вечір на Сені. Париж», «Париж. Зима», «Собор Паризької Богоматері», «Вечір у Версалі» та «Рю-де-л’Авр» (всі — 1911).

Микола Бурачек. Міський музей

Раптом художник перестав малювати. У червні померла його донька Алла. Подружжя охопило велике горе. І хоча 12 серпня 1911 року народився син Борис-Жермен, Микола не міг забути свої, щастям наповнені дотики до шовкових кучерів доньки, її синіх очей та доброї душі дівчинки. Друзі по академії не покидали його, особливо знайомі художники з польської колонії, музиканти й інші творчі особистості. Побут і життя пейзажиста збагатився поїздками до Швейцарії, Італії, Німеччини й Австрії. Там він вивчав твори різних періодів і різних майстрів західноєвропейського мистецтва.
З 1912 року сім’я Бурачеків жила в Києві, звідки художник мав змогу виїжджати у різні місцевості України, щоб там писати свої картини. Дворічне перебування в Парижі сприяло удосконаленню манери Бурачека. 23 лютого 1914-го в Києві заснували салон, в якому планувалося влаштовувати експозиції художників різної національності. Початок Першої світової війни перешкодив цим планам. Культурне життя Києва майже завмерло. Заборони будь-яких заходів тривали аж до лютого 1917 року.
Микола Бурачек брав участь у різних мистецьких подіях, які завершилися відкриттям Української державної академії мистецтв (УДАМ). До групи з восьми професорів Академії входили Василь і Федір Кричевські, Михайло Бойчук, Михайло Жук, Олександр Мурашко, Абрам Маневич, Юрій Нарбут і Микола Бурачек. В останнього навчалися Климентій Редько і Михайло Дерегус, котрий згадував про картини свого професора так: «Вражають глибокою правдивістю образів і високою культурою кольорів. І неосяжні дніпровські простори, і соняшник, сонцем опалений, і свідки сивої давнини, кам’янецькі башти — все це ми бачимо на картинах Миколи Бурачека. Він був художником-поетом. Я радий, що доля дарувала мені такого вчителя».
В околиці Кам’янець-Подільського, розташованого на берегах стрімкого Смотрича, він повернувся 1930-го, де намалював кілька варіантів знаменитої пам’ятки епохи феодалізму. На одному з творів Миколи Григоровича видніються лише її башти з півдня, на іншому — одна з башт, оборонні мури, хати й іншими обійстя під нею. У цих місцях маляр виконав кілька старовинних церков і костелів. Збереглася й робота маляра «Вулиця в Кам’янці-Подільському».
Микола Бурачек був ректором Академії мистецтв у Києві, професором Художнього інституту в Харкові, де й помер 12 серпня 1942 року під час окупації міста німцями.
Образотворча спадщина майстра — дуже багата. Його пейзажі експонувалися в Києві, Харкові й інших містах України, а також у Москві, Ленінграді, Кракові, Мюнхені, Берліні, Відні, Парижі та навіть у Нью-Йорку. Не випадково, що у цьому американському місті 1939 року була організована Всесвітня виставка, на якій український радянський живопис репрезентувала картина Бурачека «Дорога до колгоспу» (1937). На цьому полотні було зображено простоту сільського краєвиду. Її творець, мабуть, сидів на цій же дорозі, широкій, степовій, що різко відокремила поле від дозрілого пшеничного лану. Дорогою з поля йдуть люди колоною в село, на початку якого видніються колгоспні будівлі з червоними дахами. Вдалині видніються гори, над якими пливуть клубчасті хмари. «Дорога до колгоспу» залишилася вдалою роботою та спробою відтворити епоху, коли художники славили своїми картинами життя трударів, життя людей, яскраво освітлених «соціалістичним сонцем». У це полотно Бурачек вклав своє вміння передавати колірні співвідношення, що створили настрій веселого дня. Цей твір відповідав тодішнім творчим пошукам багатьох художників 1930-х рр.
Серед робіт маляра слід також відзначити «Міський музей» (1914), «Університет» (1914), «Березень» (1917), «Опаловий день», «Хата», «Куточок Києва» (всі — 1918), «Морозний ранок» (1919), «Яблуні» (1921), «Сірий день. Осінь» (1921), «Річка Рось» (1923), «Спека. Хата опівдні» (1928), «Хата, в якій народився М. Коцюбинський», «Садок при садибі М. Коцюбинського», «Яблуня коло хати М. Коцюбинського» (усі — 1929), «На Дніпрі» (1931), «Ранок на Дніпрі» (1934), «Колгоспне жито» (1935), «Яблуні в цвіту» (1936), «Наприкінці літа» (1937), «Дорога в околицях Святогорська» (1937), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1941), «Рання весна», «Золота осінь», «Осінній день», «Вечір на сінокосі», «Шлях до могили Т. Шевченка», «Хата на могилі Т. Г. Шевченка», «Могила Т. Шевченка», «Хата в селі Пекарях, в якій бував Т. Шевченко 1859 р.» і ряд інших. Завершити свій останній твір «Промінь сонця зі сходу» йому не вдалося.
Коли говорити про досягнення Бурачека в мистецтві, або про його майстерність, то вони стали результатом довголітньої впертої роботи, розчарувань, навіть відчаю. Але він знову повертався до мольберта, брався за пензлі і малював українськими фарбами, а не французькими, як дехто з переконував дехто з його студентів. У сталінські часи знищували села, українську культуру і навіть вирубували яблуні. Скільки картин Бурачек намалював з яблунями, важко встановити. Але малював їх усюди.
Був час, коли художник жив на Уманщині. Там він намалював кілька яблунь, які з часом витіснили з полотен художника образ соняшника, який часто виступав у його ранніх роботах. До серії картин «Яблуні» належать й інші, які художник створив на Вінниччині та Чернігівщині. Роботи талановитого художника є в багатьох музеях та галереях на лише України, але й за її межами. Адже він жив у Кракові, Парижі, де брав участь у виставках, малював у інших державах, де, мабуть, досі зберігаються його пейзажі. Вони варті того, щоб достойно прославляли ім’я Миколи Бурачека. У музеях і колекціях України є близько 200 його творів. Решту творів шукають.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...