Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

До 70-річчя відходу у вічність співачки Марії Машір

Автор:

|

Жовтень 16, 2014

|

Рубрика:

До 70-річчя відходу у вічність співачки Марії Машір
Український національний хор Юрія Бенецького. Чикаго, 28 грудня 1930 року.  Праворуч від дириґента — солістка хору Марія Машір

Український національний хор Юрія Бенецького. Чикаго, 28 грудня 1930 року. Праворуч від дириґента — солістка хору Марія Машір

Виповнюється 70 років відтоді, як відійшла у вічність Марія Іванівна Машір, видатна українська оперна співачка й артистка драматичного мистецтва, котра силою свого таланту понад три десятиліття вірно служила Україні на рідній землі та далеко за її межами.

Це про неї один із кореспондентів ньюйоркського часопису «Дейлі Ньюс» писав: «Я ніколи не був в Україні й не чув, як там співають соловейки, але чув «Соловейка» Кропивницького-Заремби у виконанні Марії Машір, що справило на мене велике враження. Це було правдиве образне поєднання звуків людського голосу та щебету пташки, де кожен пасаж було відточено до найтонших деталей правдивості. Дай, Боже, щастя тим людям, які вміють так гарно співати!»
Марія Машір народилася 19 лютого 1890 року в м. Умані на Полтавщині (тепер це — Черкаська область). Її батьками були Іван Машір і Барбара зі співучого роду Борових. Саме від матері дівчині передалося захоплення співом і гарного тембру ліричне сопрано.
На початку ХХ ст. в Умані проживало понад 30 тис. осіб. Було там чотири православні церкви, кілька українських шкіл, і працював театр, до якого дівчину тягнуло, наче магнітом. Особливо подобались їй вистави, в яких звучало багато пісень і музики. Шкода, що в театрі не було опалення й він працював переважно влітку.
Коли ж там провели парове опалення, Марія була вже в Києві, де навчалася в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. І хоч батькам це вилітало в копієчку, витрати виправдалися тим, що відразу після закінчення школи 1909-го молоду співачку було прийнято до театру Миколи Садовського, де вона виступала переважно в операх і мала, як стверджували знавці оперного мистецтва, велику перспективу на майбутнє. З особливою бережливістю опікувався нею Семен Бутовський, котрий керував оперним відділом театру.
У театрі Садовського Марія успішно виконувала партії Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Наталки («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Катерини («Катерина» М. Аркаса), Гальки («Галька» С. Монюшка) і Хіври («Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського), а 1912 року заспівала партію Панночки в опері «Ноктюрн» Миколи Лисенка, що була вперше поставлена на сцені. І хоч ця опера — невеличка за обсягом, публіка її гаряче сприйняла. А найбільше оплесків саме Марії як співачці, в стилі виконання якої блискуче поєдналися музична обдарованість і здібності драматичної артистки.
Не знати чому, але на початку 1916-го Марія Машір виїхала до Казані, де виступала в театрі опери та балету. Тут її репертуар поповнився партіями Тетяни («Євгеній Онєнін» П. Чайковського), Аїди, Леонори («Аїда», «Трубадур» Дж. Верді) та Недди («Паяци» Р. Леонкавалло). Тут же й застали її події більшовицького бунту та громадянської війни в Російській імперії, після чого співачка повернулася в Україну й 1918 року, підхоплена еміґрантською хвилею, виїхала до Туреччини, а 1921-го в складі оперної трупи Федорова прибула до США й після кількох місяців гастролей Північною Америкою оселилася в Нью-Йорку.
1923 року Олександр Кошиць, котрий знав Марію зі співпраці в театрі Садовського, запросив її до Українського національного хору, що саме в цей час збирався в поїздку містами США та Канади. У складі цього колективу співачка побувала з концертним туром в Арґентині, Чилі, Перу, Колумбії, Венесуелі, Кубі та Мексиці. У цьому турне Марія познайомилася з хористом Юрієм Бенецьким і стала його дружиною.
На жаль, після повернення Український національний хор О. Кошиця саморозпустився, і кожен його учасник шукав собі праці самотужки. Для Марії це не стало великою проблемою, бо її тут же запросили до колективу щойно сформованого Українського професійного театру, що розпочав свою діяльність при Українському народному домі в Нью-Йорку.
Про це В. Кедровський в газеті «Свобода» від 26 грудня 1925-го писав: «Потрібно було творити театр й у першу чергу запросити до праці таких видатних артистів, як Марія Машір, Микола Кардаш і Емілія Міліна. Це — ті три сили, навколо яких уже можна було гуртувати інших». Тими іншими були співаки з України Михайло Швець, Марія Гребінецька, Ліза Корецька, Марія Осадчукова, Григорій Павловський, Гліб Шандровський, Поліна Троїцька. Більшість із них — колишні співаки хору О. Кошиця.
Свою діяльність театр розпочав із п’єси «Воскресеніє» О. Чубатого. Далі ставили вистави «Гетьман Мазепа» В. Кедровського, «Пошилися в дурні» М. Кропивницького, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Гандзя» І. Карпенка-Карого й опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. І якщо в молоді роки в останній із них Марія виконувала партію Оксани, то в Америці вже співала партію Одарки. Уперше це відбулося 8 лютого 1925 року в залі Українського народного дому.
Водночас, Марія поповнила свій вокальний репертуар і здійснила кілька сольних концертних виступів. Перший відбувся 14 червня 1925-го, участь у ньому також брали оперний тенор Юрій Басманів, колишній артист трупи Саксаганського Олександр Волошин, знаний бас Чиказької опери Іван Стешенко, танцюристка Лідія Фівейська, баритон Давид Ярославський і скрипаль Альберт Шиллєр.
У 1926-1927 рр. Олександр Кошиць відновив діяльність Національного хору. Учасницею цього проекту стала й Марія Машір, а в перервах між концертами вона підготувала та записала на платівки кілька пісень зі свого репертуару. Так, у вересні 1927-го на світ з’явилися «Коли б мені, Господи», «Карі очі», «Чого вода каламутна», «Гандзя», «Ой, казала мені мати», «Стоїть гора високая», «Віють вітри», «Баламути», «Реве та стогне Дніпр широкий», а також «Як пішла я по суниці в ліс» і жартівлива «Коли б мені така молодиця», виконані в дуеті з Іваном Басманівим. Запис цих пісень було здійснено на американській фірмі «О’кей».
1927 року Марія Машір перебрала на себе керівництво народним театром, де окрім співачки та драматичної артистки виконувала обов’язки режисера. Під її керівництвом театр зробив значний поступ у справі пропаганди українського мистецтва в Америці. Слід сказати, що характерною рисою її режисерства було ідеальне дотримання авторського задуму п’єс і опер, їх оригінального тексту – вона не дозволяла жодних скорочень, додатків, вставок із якимись хореографічними сценами та скетчами.
Із оперного репертуару колектив ставив «Катерину» М. Аркаса, «Наталку Полтавку» та «Ноктюрн» М. Лисенка, «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського. Як повідомлялося в газеті «Свобода» від 23 листопада 1927-го, Марія Машір виконувала партію Катерини. У цьому ж складі очолюваний нею колектив виступав 26 та 27 листопада. Вистави відбулися в Народному домі в Нью-Йорку.
На початку 1929-го Марія підписала контракт із корпорацією «Чикаґо Сівік Опера Компані» й разом із чоловіком та донькою Марією Бенецькою виїхала до міста вітрів. А 29 листопада того ж року там відбулося відкриття нового будинку опери, зал якого вміщав 3563 особи і був другим за величиною після «Метрополітен-опери» в Нью-Йорку.
За час праці на сцені театру «Чикаґо Сівік Опера Гавз» співачка виступала з такими славетними зірками оперного мистецтва, як Тіто Скіпа, Роза Райза, Форрест Ламонд, Джон Томас, Мері Ґарден, із дириґентом Джорджем Полакко та багатьма іншими. Щоправда, вже через рік у США почалася Велика депресія, що призвела до різкого спаду економіки, і театр у Чикаґо ледве виживав. Востаннє на сцені Марія Машір виступила 1939 року в опері «Князь Ігор» П. Бородіна.
Невдовзі по приїзді до Чикаґо родина Бенецьких влаштувала великий концерт української пісні, участь в якому взяв Український національний хор Юрія Бенецького. Це сталося 28 грудня 1930-го в залі оперного театру. І вже наступного після концерту дня в американській пресі з’явилося багато схвальних відгуків і позитивних рецензій, а в українській газеті «Свобода» сповіщалося, що то була велика маніфестація української пісні в приміщенні однієї з найбільших зал Америки.
Цікаво, що свій хор Юрій Бенецький заснував лише за кілька місяців перед концертом (25 серпня 1930-го), а згодом колектив досяг визначних здобутків. Це про нього йшлося в українській пресі: «Про Український національних хор Ю. Бенецького в Чикаґо можна писати тільки похвали та зберегти лише приємні спогади. Слухаючи спів цього хору, слід сказати, що відновилася наша віра в музичне майбутнє Чикаґо, бо з такими талантами не мусимо ні просити, ні домагатися місця в центрах культури. Воно нам належить!»
Хор Юрія Бенецького двічі (1931 і 1932) завойовував золоті медалі на музичних фестивалях штату Іллінойс, а 1933 року виступав із самостійною програмою на виставці народів світу в Чикаґо. Його спів часто лунав на радіо й завоював неабияку популярність в української й американської публіки. До кінця життя Марія була його солісткою.
Померла співачка 31 жовтня 1944-го, на 55 році життя. Тлінні останки покійної поховали на кладовищі Elmwood Cemetery, River Grove (штат Іллінойс). В останню путь її проводжали чоловік, донька Марія, друзі, приятелі та значне число шанувальників її таланту.
Свого часу Марія Машір була однією з найуспішніших і найдостойніших співачок української діаспори в Америці. Можна сміливо стверджувати, що вона завжди була там, де їй належало бути, і робила те, що могла зробити. З її ініціативи кошти від цілої низки вистав часто призначалися на благодійність в Україні.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...