Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 21, 2019

До 70-річчя від дня народження Григорія Чубая

Автор:

|

Січень 16, 2019

|

Рубрика:

До 70-річчя від дня народження Григорія Чубая

Григорій Петрович Чубай народився 23 січня 1949 року у с. Березини Червоноармійського району Рівненської області в сім’ї колгоспників. Сім’я жила в типовій мазаній сільській хаті — одна велика кімната на всіх. У кімнаті було багато книжок і величезна фонотека. «Картинна галерея» була зроблена з вирізок із журналу «Огоньок», там прекрасні репродукції були тоді. І всі свої знання Гриць черпав тоді звідси, адже не був ні в «Ермітажі», ні в «Ель Прадо», ні в «Луврі». Особливо з творів Шевченка видобував не лише іскри, але і цей пломінець вогню, який запалював не лише його, а й друзів і близьких товаришів.
Уже з раннього дитинства малий Гриць допомагав батькам і був нероздільний із книжкою, зачитувався сам і прочитане вмів геніально переповідати друзям. З 15-річного віку збирав власну бібліотеку і платівки з класичною музикою. Навчався у Козинській середній школі. Писати почав у ранньому віці, з 1965-го друкувався у районній газеті. 1966-го вступив до Київського університету як переможець республіканської олімпіади з української літератури. Проте у травні наступного року, коли стало відомо про його виступ біля пам’ятника Тарасу Шевченку з нагоди перевезення праху Тараса з Петербурга до Канева, його не допустили до іспитів і вигнали з університету.
Повернувся додому засмучений 17-літній юнак і якось йому пощастило отримати працю на радіо у Червоноармійську. А вже 1968-го в Рівному випустив у самвидаві свою першу поетичну збірку «Постать голосу», де було 25 віршів. Десь тоді ж написав поему «Вертеп», антирадянську й антиімперську за сутністю. Ранньою весною 1969 року приїхав до Львова, де вчився в педагогічному інституті. Скоро став відомим у середовищі університетської молоді, з великим успіхом зачитував поему «Вертеп» на студентських вечорах. У травні 1969-го через студента Львівського університету Олега Лешегу познайомився з учасницею університетського ансамблю пісні і танцю «Черемош» Галиною Савкою, котра навчалася на філологічному факультеті. З нею одружився попри застереження її батьків. 21 червня 1970 року в них народився син Тарас.
Ще 1969-го Григорій написав поему «Відшукування причетного». Його вірші та поеми звучали на хвилях «Радіо Свобода» й інших радіопередачах. У зв’язку з цим у травні-червні 1970 року Грицька «тягали» на допити до КДБ. У цей періоді він видає «Скриню» — перший самвидавчий журнал. Друкує в ньому патріотичні вірші свої та друзів.
У Львові Чубаєм опікувалося подружжя Калинців — Ігор та Ірина. Через них поет познайомився зі самвидавною літературою, дисидентами братами Горинями та В’ячеславом Чорноволом. У листопаді 1970-го Григорій разом із Калинцями їздив до Івано-Франківська на суд над Валентином Морозом, так поступово він приєднався до патріотичного руху. Маючи неабиякий талант, часто в середовищі дисидентів декламував вірші — твори Шевченка й інших патріотичних поетів.
Любив також і малювання: олівцем нашвидкуруч накидав якусь пейзажну тему замальовку, малював своїх друзів, що їм дуже подобалося. Мав незвиклий талант, дуже хотів стати студентом Київського університету. Однак, цей намір закінчився невдачою вже на стадії здачі документів. За антирадянську крамолу був навіть недопущений до вступних іспитів, зате отримав майже по життєво приставлених до себе «опікунів КДБ».
Тож усі спроби вступити до українських вищих навчальних закладів були марними. Переважно на останньому іспиті Грицько отримував «двійку». У творі, який був написаний при вступі до Львівського університету, знайшли помилка у вживанні «у» чи «в»!
У Львові Григорі часто відвідували Олег Лишега, Віктор Морозов, Микола Рябчук, Василь Гайдучок, Юрій Винничук, Володимир Кауфман, Калинці. Коли бував Морозов, влаштовували концерти: Віктор грав, Грицько щось там вигадував, пробував всілякі такі сатиричні речі робити у віршованій формі.
Не зважаючи на «залізну завісу», поет знав чимало про модерні течії в європейській та світовій літературі, музиці та культурі загалом. Найдужче він любив трьох Павла Тичину, Федеріко Ґарсію Лорку та Гійома Аполлінера. Часто бував безробітним, тоді було значно трудніше пригощати гостей.
Чубай був безпартійним для комуністів і небезпечним для безпартійних, бо за ним пильно й регулярно наглядали органи державної безпеки. Його обходили десятою дорогою, принагідно пускаючи про нього чутки про співпрацю з КДБ і націоналістами. Та його здоров’я погіршувалося. Різні були з того приводу припущення, навіть, що КДБ його труїло.
Після Різдва 1972 року дорогою з Моршина до Львова, де перебував на лікуванні, прибув Василь Стус. Він зустрічався з місцевими дисидентами, серед яких був і Чубай. Збереглися правки, внесені рукою Стуса до оригіналу збірки Чубая «Постать голосу», яку згодом долучили до кримінальної справи Стуса. 12 січня 1972-го заарештували Ірину Калинець. У всіх було проведено обшуки. У Чубая знайшли книжку Дмитра Донцова, його заарештували і коли відпустили, поетом заволоділа депресія.
Він став палити свої твори, однак дружина Галина буквально врятували з вогню «П’ятикнижжя». Виснажлива фізична праця вантажника спричинила розлад здоров’я. Важкі матеріальні умови змусили Григорія Чубая працювати якийсь час навіть на будовах Сибіру, що майже цілковито зруйнували його і без того розхитане здоров’я. У поета було багато друзів з російсько-єврейського середовища Львова, вони допомогли Грицькові вступив 1979 року до Літературного інституту ім. М. Горського (Москва). Там він справді відчув, що тепер — справжній поет, що його справді цінують. Виклику на весняну сесію Григорій не дочекався — помер студентом третього курсу.
…Був прекрасний сонячний день 16 травня 1982-го, день, якого не побачив Грицько Чубай (він завжди казав дружині, що не більше, ніж 33 роки проживе). Поховали поета на Сихівському кладовищі. «Пам’ятаю, приїхали на цвинтар із труною, а яма — засипана. Кадебісти навіть поховати мені не дали його спокійно. Ми, як в театрі абсурду, ходили з труною поміж могилами і шукали іншу. Ту, що викопали аж у самому кінці цвинтаря серед мочарів», — згадує дружина Галина Чубая. Лише за кілька років їй вдалося отримати дозвіл на перепоховання й останки Грицька Чубая за ініціативи Спілки письменників України (СПУ) та згодою Львівської міської ради у грудні 1995-го дозволили перепоховати тлінні останки поета на Личаківський цвинтар.
Твори Григорія Чубая в Україні вийшли 1999-го, лише через 15 років після його смерті у львівському видавництві «Кальварія». Тарас Чубай, лідер гурту «Плач Єремії», організував видання поетичних книг «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), «Плач Єремії» (1999) та «П’ятикнижжя» (2013). 2001-го перевидали збірку поезій «Плач Єремії» до якої увійшли його переклади і спогади друзів.
2008 року Марко Андрейчик, котрий живе у Філадельфії, переклав кілька віршів Грицька Чубая англійською мовою. А 16 грудня 2008-го видавництво «Грані-Т» презентували книгу Грицька Чубая «Скоромовка не для вовка» (віршів для книги відбирала Соломія Чубай, донька Григорія Петровича). Лише посмертно його прийняли до СПУ.
14 вересня 2013 року на львівському Форумі видавців «Видавництво Старого Лева» презентувало збірку віршів Чубая «П’ятикнижжя», створену на основі «П’ятикнижжя», написаного самим Григорієм, доповненого світлинами з родинного архіву Чубаїв і листами Григорія Чубая до Олени Шелеги. 14 вересня 2014-го у Львові відбулася прем’єра повнометражного документального фільму режисера Олександра Фразе-Фразенка «Чубай». А 2015 року у Львові перевидали книгу «П’ятикнижжя».

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...