Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 12, 2019

До 500-ї річниці від дня смерті генія Леонардо да Вінчі

Автор:

|

Травень 01, 2019

|

Рубрика:

До 500-ї річниці від дня смерті генія Леонардо да Вінчі
Леонардо да Вінчі

2 травня 1519 року, на 67-му році життя, помер Леонардо да Вінчі. Він відійшов у засвіти самотнім, занедбаним, оброслим довгим волоссям, бородою та буйно-густими бровами, далеко від батьківщини, далекий від людей, котрі тоді були байдужими до нього. Смерть прийшла сильнішою від його велетенського таланту та титанічного знання законів природи, який за розмахом своїх думок, прагнув підкорити її для себе. Леонардо був неперевершений спостерігач природи, а відійшов із цього туземного світу у Франції, у пишному замку неподалік від містечка Амбуаз, заявивши: «Сонце не рухається!».
Останні три роки життя він не лише жив у Франції, а хотів цілковито посвятити себе науковим дослідам. Прагнув це робити на прохання французького короля Франсуа І з великим досвідом, головною метою якого було дослідження природних явищ. На її спостерігання витратив більшу частину свого життя, був наче зачарований діалогом із нею. Про свідчать це близько 7 тис сторінок нотатника, повного ідей і проектів. А сам його записник — це монолог, розмова зі самим собою. Писав до нього назадгузь, дзеркальним письмом, щоб хтось інший не розкрив його таємниць. До них, довгий час дістатися було майже неможливо. Закони природи, відкриті Леонардо, наступні покоління були змушені відкривати знову.
Коли король Франсуа І визнав Леонардо да Вінчі інженером та архітектором, то оселив його в замку поблизу себе, надавши йому слугу Салоя. Спершу вчений проектував костюми для маскарадних балів, згодом виконав архітектурні проекти нового замку для матері королівни, а також для розширення резиденції короля з оглядовими вежами та підземними тунелями, щоб сполучали досі існуючі дороги замку з містом. Король хотів, аби славетний художник малював, але Леонардо через параліч не міг тримати пензля. Франческо Мелзі став учнем художника. Разом вони створили знамениту картину «Помона і Вертумн».
У міфології Помона — богиня спілих яблук і всякої городини, а Вертумн був богом-опікуном садів і фруктових дерев. Їх возвеличив Публій Овідій у своєму творі «Метаморфози». Картину розміром 134 х 185 см, яку зараз зберігають у Берлінському музеї, довший час вважали невідомого автора. Після її реставрації, виявили сліди Леонардо та його адепта, котрому довелося закінчити роботу над твором після смерті свого вчителя. В картині зображений Вертумн, котрий прийшов у гайочок Помони, щоб висловити своє кохання до неї. Але вона кілька разів раніше втікала від нього, тому вирішив прийти до неї одягненим літньою жінкою. Розказуючи їй про алегорію виноградної лози та в’язу, переконав свою кохану про важливість спільноти, бо виноградній лозі необхідно рости високо, чіпляючись гілок деревини. Помона поступилася й вони стали подружжям. За спиною сидячої Помони та позаду Вертумна, котрий ніжно торкнувся її плеча, художник чітко намалював розгалужене дерево, гілки якого обросли гнучкими виноградними гілками з дозрілими плодами.
Близько 20 відомих картин майстра і кілька сотень його рисунків вказують на те, наскільки щільно Леонардо пов’язав мистецтво з наукою. Його практика базувалася на виваженій теорії. Першу, практичну діяльність, він осягнув у майстерні флорентійського художника, скульптора та знаного золотаря-ювеліра Андреа дель Верроккіо, фахова праця котрого славилася серед Медичі, родини заможних банкірів Флоренції. Тут науковець докладно засвоїв техніку зварювання міді. Крім цього, в майстерні познайомився з технічними рисунками інших майстрів архітектури, які підштовхнули його до створення своїх власних і проектувати всіляку машинерію.
Пером і тушшю Леонардо зробив свій перший рисунок «Пейзаж», на якому лівою рукою написав: «Сьогодні, день Санта Марія дель Неве, 5 серпня 1473». На ньому видніються штрихи пером такі різноманітні, як і граціойно витончені, немов були покладені на папір високопрофесійним інженером. Йому тоді було заледве 21 рік життя. Спільно з Верроккіо Леонардо виконав твір «Хрещення Ісуса» (1475-1478). До речі, перший, збагнувши віртуозну колоритну витонченість свого учня, заявив, що більше ніколи не торкатиметься палітри. Більшість картин Леонардо присвячені біблійним та євангельським сюжетам. Мало коли він звертався до живих людей, крім кількох портретів молодого чоловіка, музиканта, молодої жінки, жінки з горностаєм і «Мони Лізи» — відомої дружини неаполітанського купця Франческо дель Джокондо, портрет якої з її загадковою усмішкою, вбранням і незвичайним пейзажем виконав так майстерно і досконалою технікою, що жодної іншої картини в історії Європи відомішої за неї немає. Праця над створенням шедевру тривала майже п’ять років, з 1510-го по 1515 рік. Намалював її олійними фарбами на панелі, як і багато інших, картина стала вершиною своєї творчості, одним із найдивовижніших портретів у світі. Тому портрет Джоконди знає кожна культурна людина. Вона привертала увагу багатьох як формою виконання, сповнена поетичності, так і глибиною психологічної характеристики. М’якої та лукавої усмішки жінка, з її ледь прижмурених очей немов просвічується геніальний розум самого Леонардо да Вінчі. В ньому одному, як живій істоті, зібралося стільки талантів і творчих можливостей, що це важко навіть уявити. Він постійно студіював математику, біологію, фізику, геометрію, механіку, інженерію, астрономію, архітектуру, музику й інші науки. Постійно експериментував, аналізував, шукав щось досі непізнане, відкривав для себе глибокі знання про воду, повітря, про механіку, малярство та скульптуру тощо. Найчастіше називав себе винахідником.
Найбільше ж нам відомий Леонардо як маляр, залишивши після себе одну розмальовану стіну в місті Мілан, в їдальні монастиря Санта-Марія делла Ґраціє, відому, як «Остання вечеря» (1494-1498 рр., мішана техніка, 460 х 880 см). Цим настінним малюнком Леонардо відкрив нову еру в мистецтві. В ньому зображена вся історія останньої вечері. Ісус Христос вказує на хліб і вино, чим хоче провести перше євхаристіє. Але не всі апостоли звернули увагу на заклик Христа. Більшість із них дискутують над його заявою про одного з апостолів як зрадника.
Ісус Христос є головною постаттю, психологічно ізольованою від апостолів, котрих намальовано трійцею в чотирьох групах. Гурт цих людей бачимо до глибини зворушених, що сидять і стоять за вузьким довгим столом, поставлений вздовж зали. Тих, хто посхоплювалися з місць, зображено найбільш турботно метушливих, бо слова Христа: «Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить» викликали в них неспокій. Юду в творі намальовано в моменті, коли він, третій від правиці Христа, наглим рухом відсторонившись, відступив назад, при цьому перевернув сільничку та конвульсійно затиснув у руці гаманець із грішми. Постать зрадника намальована як ганебно затьмареного, неяскравого, на противагу іншим апостолам, чиї обличчя виступають освітленими. Голову Спасителя, цілком спокійного, чітко видно на тлі заднього плану крізь відчинені двері з пейзажем, горбки якого видніються крізь двійко вікон обабіч дверей.
На загал шедевр Леонардо «Остання вечеря» — це класичний, неперевершений досі зразок синтезу живопису з архітектурою та найвище досягнення монументального малярства високого Відродження. Без жодних заперечень цей твір маляра вважається дуже важливим, з якого існує багато репродукцій для популяризації великої вартості. Знаменитий твір вистояв в оригінальній композиції та був швидко пошкоджений вологістю стіни, але на щастя, зберігся від бомбардування міста 1943-го, обкладений лантухами з піском. У 1980-х твір вимагав дуже пильної технологічної реставрації, яка тривала майже десять літ.
Рівно за десять років до створення вказаного твору Леонардо написав картину «Мадонна в скелях», яку зараз зберігають у паризькому Луврі. На ній зображено Діву Марію, яка, повертаючись із Єгипту, присіла відпочити з малим Ісусиком у скелястій печері. Переховування в скелях — це порятунок від смертельної небезпеки. Багато місяців ховала Богородиця свого єдинородного сина на чужині від дітовбивці царя Ірода, щоб зберегти собі довічне царювання в юдейському краю. В порожнині земної кори зустрілися двоє малих хлопчиків — Ісус із Іваном, майбутнім Предтечею, котрі вже тоді відчули своє покликання в житті. Картина пірамідальної композиції, розміром 122 х 199 см. Вона мала великий вплив на багатьох сучасних послідовників Леонардо. Створена на замовлення для вівтаря жіночого монастиря в Мілані, стала першою, яку він намалював у цьому місті.
У доробку знаменитого художника залишилася й картина «Поклоніння волхвів» (1481-1482 рр., олія на полотні, 243 х 246 см). Особлива вона тим, що в ній маляр зумів передати душевно-драматичне переживання людей, зокрема, трьох королів, від захоплення появи новонародженого у формі Ісуса Христа. З невідомих причин, після переїзду з Флоренції до Мілану, цей твір лишився недокінченим, проте захоплююче чарівним.
Не гіршими картинами залишилися ранні роботи мистця порівняно з пізнішими. Серед них є кілька, майстерно виконаних — «Мадонна з дитям і гранатом», «Мадонна з дитям і квіткою гвоздики», «Мадонна з дитям і куделею», «Мадонна з дитям і св. Анною» та «Бенойс Мадонна». Кожна з цих завершених робіт вимагала багато від маляра багато часу, а також неабиякої праці над підготовчими рисунками. А робив він їх пером і тушшю, дуже старанно і дбайливо. Витонченість одежі із їхніми складками та зосередженими заглибленнями зробили їх унікальними. Чудово мистець умів зображувати анатомічні будови людських тіл у складних позах, концентруючись над правильно зображеними головами, а тим більше руками.
Леонардо був кращим серед кращих анатомом і основоположником анатомічної науки. Нею захоплювалися Пітер-Пауль Рубенс, Ніколя Пуссен і навіть Рембрандт, котрий сумлінно вивчав композицію «Останньої вечері». Багато італійських мистців керувалися у мистецтві спадком Леонардо, проголосивши його своїм геніальним попередником. Його надбання — це надбання італійського народу. Великий патріот, він усі наукові та мистецькі твори заповів народові Італії.
В цій державі, під голубим небом Тоскани, проста селянка Катерина 15 квітня 1452 року народила нешлюбного сина, котрий жив і творив у воєнні роки та рішуче засуджував війни як «найбільш звіряче безумство».

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...