Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 17, 2018

До 50-річниці відходу у вічність Вадима Кіпи

Автор:

|

Серпень 30, 2018

|

Рубрика:

До 50-річниці відходу у вічність Вадима Кіпи

«Цими днями прибув до Нью-Йорку й шукає працю за спеціальністю піаніст-віртуоз Вадим Кіпа, — сповіщалося в газеті «Свобода» від 23 серпня 1951 року. — Його ім’я широко відоме не лише в українських, але й чужих музичних колах. Маестро Кіпа був викладачем Берлінської консерваторії, де вів клас фортепіано, а ще до війни займав таку ж посаду в Київській консерваторії. Сподіваємося, що українська громадськість прихильно зустріне такого визначного майстра».
Вадим Кіпа народився 13 травня 1912-го в Кухмістерській Слободі поблизу Києва. Закінчив Харківський механічний технікум. Музичну освіту здобував 1931-1933 рр. у Харківському музично-драматичному інституті та Київській консерваторії, яку закінчив 1937 року. Там же у 1937-1940 рр. закінчив аспірантуру. Як піаніст виступав у багатьох містах України, 1937-го став лауреатом 1-го Всесоюзного конкурсу піаністів у Москві та Міжнародного конкурсу піаністів ім. Ф. Шопена у Варшаві. Працював на київському радіо, акомпанував видатним співакам Оксані Петрусенко, Зої Гайдай, Ларисі Руденко та Михайлові Донцю.
До 1943 року Вадим вів клас гри на фортепіано в Київській консерваторії, а влітку 1943-го, разом із дружиною Аллою Дівішек і сином Альбертом виїхав до Німеччини, де вдосконалювався в Берлінській консерваторії у проф. Кліндворт-Шарвенка. Там же й залишився працювати в ранзі професора, водночас виступаючи з концертами в таборах переміщених осіб. І вже тоді з легкої руки рецензента Павла Зайцева за ним закріпилася репутація «короля фортепіанної техніки». Сюзанна Есторф із «Берлінер Цайтунґ» відзначила «музичну одуховленість піаніста», що найкраще виявилося у виконанні творів Бетговена. А музичний критик Ланґ писав, що слухаючи Вадима Кіпу, він відчув гру живого Шопена з його контрастами слов’янських ритмів і ніжної французької шляхетності.
На початку осені 1951 року разом із родиною Вадим Кіпа еміґрував до США. Й уже 5 жовтня він виступив із концертом фортепіанної музики в залі Літературно-мистецького клубу в Нью-Йорку. Відзначаючи геніальну пам’ять, блискучий стиль та емоційну наповненість виконуваного ним репертуару, композитор Ігор Соневицький у газеті «Свобода» від 13 жовтня писав: «Піаніст Вадим Кіпа в першу чергу — це артист-музик, який експансивністю почуттєвого потенціалу не тільки інспірує окремі твори, надаючи їм колориту індивідуальності, але й підкорює інструмент через безпосередній вплив музичних ідей, поєднуючи в одно активний і пасивний фактори відтворюючого мистецтва». У час цього концерту в його виконанні прозвучали твори «Соната», «Вальс до-дієз-мінор» і «Третя балада» Ф. Шопена, «Рондо-капріччіозо» Ф. Мендельсона, «Угорський марш» Ф. Шуберта, «Потіха» Ф. Ліста, «Прелюдія» М. Фоменка та «Прелюдія мі-мажор» Л. Ревуцького. На закінчення концерту він ще виконав по одному твору Моцарта, Шопена та Ліста.
Відбувалися концерти піаніста й на сценах інших міст США та Канаді. Восени 1952-го він побував у Торонто як автор музики до драми Лесі Українки «Бояриня».
Репутація високотехнічного та вдумливого виконавця швидко переросла у визнання В. Кіпи піаністом високого рангу, то ж коли в Нью-Йорку відкрили Український музичний інститут (УМІ), його директор Роман Савицький запропонував йому роботу. Але він вирішив інакше й цього ж року відкрив свою музичну студію, яка діяла спочатку в приміщенні «Метрополітен-опери», а за рік — на четвертому поверсі Українського народного дому (між восьмою й дев’ятою вулицями) на Мангеттені. Це було дуже зручне місце, бо напроти був будинок УМІ. Саме тут найчастіше відбувалися концертні виступи піаніста, тим паче, що там же орендував приміщення Літературно-мистецький клуб, який заснував відомий український скульптор Сергій Литвиненко.
Неподалік від названих будинків, височіла в готичному стилі між 6-ю та 7-ю вулицями протестантська церква Middle Collegiate Church, пастором у якій був Володимир Купчинський (брат відомого поета Романа Купчинського). Тут упродовж 1954-1960 рр. Вадим Кіпа заробляв собі на життя, працюючи органістом.
Піаніст тісно співпрацював із українським чоловічим хором «Думка», його керівником Олександром Микитюком і солістом Михайлом Мінським. 16 квітня 1953-го вони виступили у спільному концерті, що відбувся в «Тавн-голі» у Філадельфії. Так, у газеті «Свобода» від 22 квітня 1953 року композитор Антін Рудницький писав: «В. Кіпа, це без сумніву один із найкращих наших піаністів. Отже, розуміється само-собою, що його технічний апарат досконалий. У цьому концерті він показав його блискуче, тим паче, що майже всі твори були суто віртуозного характеру. Про піаністичну індивідуальність В. Кіпи можна говорити більше, почувши його в ширших рамках його концерту з більш всебічною програмою. Та й тоді, коли він матиме до розпорядження інший фортеп’ян, бо ці два зовсім неможливі. Граючи на них, він представився блискуче, що свідчить про високу якість цього піаніста».
Він був першим виконавцем новостворених фортепіанних творів своїх ровесників композиторів Миколи Фоменка та Василя Шутя, захоплювався музикою композиторів неокласиків. Рецензії про виступи піаніста писали Петро Волиняк, Юрій Соловій, Василь Барка. Останній із них відзначив, що «найприкметнішою властивістю обдарування піаніста було вміння створювати власний образ і творити музику повної життєвої сили».
Музикант часто виступав на сцені як акомпаніатор зі скрипалем Володимиром Цісиком. Їх єднали добрі приятельські взаємини. Він був першим вчителем гри на фортепіано Марії Цісик та шанувальником таланту молоденької Квітки, яка в той час виконувала головну роль у балеті «Попелюшка» Ігоря Соневицького.
Слід наголосити на педагогічному хисті мистця, котрий постійно виховував у своїх вихованців любов до музичного мистецтва не лише як технічного виконавства, але й становлення їхнього світогляду, знання історії музики, музичної літератури, артистичності. Починаючи з 1954 року у своїй студії він увів практику концертних виступів учнів і сам брав у них безпосередню участь. У своєму репертуару піаніст найчастіше виконував «Кампанеллу» Паганіні-Ліста, «Угорську рапсодію» Ф. Ліста, «Думку» П. Чайковського, «Етюд» і «Скерцо» Ф. Шопена, «Місячну сонату» та «Апассіонату» Л. Бетговена, «Капріччіо» Й. Баха, «Гавот» Глюка-Брамса, свої власні твори «Кобзар», «Прелюд» тощо. Тож не випадково Микола Фоменко писав: «Оглядаючи сучасний піаністичний олімп в США та Канаді, ми бачимо Вадима Кіпу в першій лінії виконавців-репрезентантів сучасного українського піанізму».
За 16 років діяльності музичної студії Вадим Кіпа підготував немало здібних музикантів-піаністів, котрі, після її закінчення продовжили навчання в музичних коледжах і університетах: Є. Побігушка, Л. Галіон, А. Березовський, Р. Пампфель. Добрими піаністами були діти мистця Альберт і Ірина Кіпи. Виконавську майстерність цих і інших його вихованців часто можна було почути на хвилях нью-йоркського радіо WFNV.
Але Вадим Кіпа був не лише піаністом, а й композитором. Результатом його творчості постала музика до вистав «Бояриня» Лесі Українки (1952) і «Спогад» (за поемою А. Малишка «Пісня про Київ»), збірок вокальних творів «Романси» на слова Лесі Українки й Вадима Лесича та «Україні» (слова Петра Кізька), чотири солоспіви на слова В. Хойнацького. Серед фортепіанних творів слід відзначити «Капричіо» для скрипки та фортепіано (1966), «Скарга» (1939), «Етюд» (1953), «Скерцино» (1956), «Плач», «Фантастичні танці» (1957), «Гавот, перерваний серенадою» (1959), «Класичні станси» (1964), 14 дитячих п’єс на теми українських народних пісень (1953-1967). Відомий В. Кіпа й як громадський діяч і автор музикознавчих праць. Вартісною в музикознавстві стала його стаття «Цінний вклад в українську вокальну літературу» опубліковану в журналі «Нові дні» за жовтень 1961-го. У ній автор аналізує щойно видані обробки для мішаного хору «Молітесь, братія, молітесь», «Зоре моя вечірняя», «На ріках Вавилону» та «Тілом заснувши як мертвий» Григорія Павловського. Того ж року йому було надано звання члена-кореспондента Української вільної академії наук у США.
Одним із останніх виступів піаніста та його вихованців був концерт фортепіанної музики, що відбувся 24 червня 1964 року в залі Українського народного дому.
Вадима Кіпи не стало 31 серпня 1968-го. Він помер від невиліковної хвороби на 57 році життя. Похоронний ритуал по покійному відправили в православній церкві св. Володимира, а тлінні останки поховали на кладовищі св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерзі).
2012-го в рамках серії лекцій «Річниці та ювілеї в житті українців» товариство «Святої Софії» спільно з НТШ у Філадельфії гідно відзначили 100-річчя його уродин. Відкрив його д-р Олександр Лужницький, голова осередку НТШ у Філадельфії. Вечір відбувся 25 жовтня. Своїми спогадами про батька поділився Альберт Кіпа, син мистця, професор, відомий науковець, колишній ректор Українського вільного університету в Мюнхені та президент Української вільної академії наук. Свій спогад про батька він доповнив переглядом унікальних світлин і документів серед яких — свідоцтво про народження 1912 року, диплом лауреата 1-го Всесоюзного конкурсу піаністів у Москві 1937-го, сертифікат про закінчення Київської консерваторії, низка родинних світлин із часів дитинства.
Відомо, що в Нью-Йорку відбувалися музичні вечори пам’яті Вадима Кіпи до його 105-річчя, 30-ї річниці передчасної смерті мистця, мабуть, відбудеться такий і цими днями. Пам’ять про нього живе, а слава перевершила життя.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...