Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 17, 2017

До 50-річчя від дня смерті Олександра Кисельова

Автор:

|

Листопад 09, 2017

|

Рубрика:

До 50-річчя від дня смерті Олександра Кисельова

Олександр Кисельов народився 11 квітня 1903 року у селі Сатанівкці Городецького району Хмельницької області. Коли підріс і здобув початкову освіту, батьки віддали десятирічного сина навчатися до Кам’янця-Подільського до хлоп’ячої духовної школи. Щоб матеріально забезпечити своє навчання, хлопець вступив до архієрейського хору. Цим самим здобув право безкоштовно вчитися, а також першочергово брати шкільні підручники. 1919-го Олександр закінчив училище і перейшов до Подільської духовної семінарії. В цей час сім’я Олександра переїхала до села Великі Вермени, ближче до Кам’янця. Коли більшовики захопили владу в Кам’янці-Подільському, вони відразу розформували семінарію. Натомість у місті відкрилися педагогічні курси ім. Івана Франка. Тож Кисельов разом із іншими семінарськими товаришами вступив на ці курси. Учитися було напрочуд важко, бо становище батьків Олександра було настільки скрутне, що вони майже нічим не могли допомогти синові. Щоб мати змогу вчитися, Олександр шукав якоїсь роботи. Спочатку просто ходив після лекцій різав і рубав дрова. Згодом став помічником завідувача Кам’янецької публічної бібліотеки. У січні 1923 року в сім’ї Кисельових один за одним усі захворіли на тиф. Тож Олександр змушений був повернутися у Великі Вірмени, щоб доглядати за хворими та пильнувати за господарством. Юнак покинув педагогічні курси, які кілька разів переформовувалися та перейменовувалися, аж доки не були приєднані до педагогічних курсів ім. Михайла Драгоманова, які, своєю чергою, влилися в Інститут народної освіти (ІНО). Кисельов, допомагаючи батькам вести господарство, навіть заяви не подавав і залишився поза стінами ІНО. У Великих Вірменах грамотного хлопця обрали членом виконкому сільської ради. Але парубка не покидала думка про педагогічну працю, й як тільки господарство батьків трохи зіп’ялося на ноги, у травні 1925 року Олександр знову подався до Кам’янця: вступив практикантом до Кам’янецького дитячого містечка, вільний час проводив за книжками, намагаючись поповнити знання, відвідував учительські курси.
Наприкінці червня Кисельов успішно склав іспит і здобув право вчителювати. Спочатку його призначили учителем Ставчанської трирічної трудової школи Новоушицького району. Учителював у Ставчанах рік, а з 1 жовтня 1926-го наросвіта Олександра перевела до Черчецької семирічної трудшколи. У селі Черче спочатку вчив молодших школярів, а починаючи з другого триместру, коли до школи призначили ще одного вчителя, перейшов на викладання української мови й співів у хорі в концентрі. Але оскільки Олександр не мав закінченої вищої освіти, потрібної для викладання в старшому концентрі, його, згідно з розпорядженням наросвіти, перевели з 20 вересня 1927 року до школи-трирічки села Кізі Орининського району. У жовтні 1927-го Кисельов вступив до Київського інституту народної освіти. 1936 року, закінчивши філологічний факультет Київського університету, на три роки став аспірантом на кафедрі української літератури. Знайшлася і тема: життя Павла Грабовського. 1939-го планували святкувати 75-річчя з дня народження цього поета і треба було дослідити його творчість. Олександр із ентузіазмом узявся за цю тему. Поїхав у Тобольськ, де жив у засланні та помер поет, відшукав у Фрунзе сім’ю письменника, зібрав і записав спогади про Павла Грабовського від його друзів і знайомих по засланню, розшукав статті та дописи поета в сибірських газетах, виявив низку архівних документів. Підсумком цієї роботи стала монографія «Павло Грабовський. Його життя та діяльність» (1940), за яку дослідникові наступного року надали учений ступінь кандидата філологічних наук.
Війна перервала плідну працю вченого. Його рекрутували в армію. Відтак Олександр Іванович пройшов шлях від Дніпра до Ельби. На службу в Радянській армії перебував до травня 1946 року, опісля повернувся до Інституту літератури Академії наук УРСР. Тоді він читав загальний курс української літератури та спецкурс «Життя та творчість Павла Грабовського» в Київському університеті. І, звісно, не покидав досліджень, підсумком яких став вихід у світ тритомника Павла Грабовського (1959-1960), два видання монографії про життя та творчість поета (1951 і 1959). За друге, доповнене і перероблене видання монографії Олександру Кисельову 1963-го присудили учений ступінь доктора філологічних наук.
Досліджував учений і творчість інших письменників ХІХ ст., зокрема, поетичну творчість Івана Франка. Не оминули Олександра Кисельова і переслідування. Наприкінці 1940-х Олександра Івановича тричі викликали на допити як «запеклого українського націоналіста». 1964 року вченого звільнили з роботи і в нього похитнулися нерви. Щоб підтримати хворого чоловіка, дружина Любов Никифорівна, як зазначає літературознавець Віталій Мацько, «перед святами сама вигадувала тексти вітань то від керівництва Інституту літератури, то від інших установ і осіб й кидала в поштову скриньку, щоб в цей спосіб заспокоювати розстроєні почуття свого мужа». Вчений помер 24 лютого 1967 року, його поховали в Києві на Байковому кладовищі. В похороні взяли участь найближчі друзі покійного. Його дружині вдалося впорядкувати збірник вибраних праць Олександра Кисельова, який 1972 року під заголовком «Література гарту й боротьби» побачив світ у видавництві «Дніпро». У вступному слові до збірки Микола Грицюта назвав Олександра «орачем незайманих облогів». 4 квітня 2003 року в Хмельницькому відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена сторіччю з дня народження Олександра Кисельова. Побачив світ і науковий збірник, до якого увійшли дослідження вчених, краєзнавців із Києва, Винниці, Тернополя, Хмельницького та Кам’янця-Подільського, спогади доньки літературознавця Людмили Кисельової. А внук ученого Олександр Вакуленко-Кисельов підготував до друку щоденник та окремі листи дідуся.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...