Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Apr. 27, 2017

До 40-річчя від дня відходу у вічність Ганни Малієвої-Тагаївої

Автор:

|

Грудень 01, 2016

|

Рубрика:

До 40-річчя від дня відходу у вічність Ганни Малієвої-Тагаївої

Ганна Малієва-Тагаїва

Цю вродливу бабусю в Торонто знали всі українці. Це — Ганна Малієва-Тагаїва, оперна співачка, акторка, громадська діячка, дружина актора та режисера Михайла Тагаїва. Про неї та про її творчий здобуток часто писали україномовні газети та журнали, а найбільше — «Жіночий світ». В одному з його номерів театрознавець Валеріан Ревуцький назвав її «квіткою оперної та драматичної сцени».
Відомою була ще й тому, що її можна було бачити не тільки в опері, чи драмі, а й в українських звукових, кольорових фільмах «Чорноморці», «Гуцулка Ксеня» і «Квітка папороті».
Ганна Малієва народилася 4 листопада 1894 року в Харкові. На жаль, невідомо, хто були її батьки та де вона здобувала театральну і музичну освіти. Відомо стало про неї 1918-го, коли була акторкою театру Левка Сабініна, де виконувала роль Кулини в драмі «За Німан іду» В. Александріва. Наступними були ролі Ази в мелодрамі «Циганка Аза» та Мотрі в комедії «За двома зайцями» М. Старицького. Але найбільше любила виконувати роль Вусті у мелодрамі «Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького. «Моєю улюбленою роллю була Вустя, — розповідала вона В. Ревуцькому. — Там могла показати і трагізм матері, і характер баби-селянки напідпитку, могла і співати, і творити словом». А вже наступного сезону цього театру Ганна вийшла на сцену як співачка та виконала партію Наталки в опереті «Наталка Полтавки» М. Лисенка.
У той час до театру часто навідувався корифей українського театру П. Саксаганський, котрий завжди любив виступати саме в парі з Ганною. З ним вона співала в «Наталці Полтавці» та «Запорожці за Дунаєм». Саме П. Саксаганський познайомив її з актором Михайлом Тагаївим, котрий згодом став її чоловіком, а також посприяв, аби 1923 року її прийняли до Харківського державного драматичного театру. Там вона працювала під орудою відомих режисерів О. Загарова, І. Юхименко, В. Василька. Під їхнім керівництвом виконувала ролі Мімози («Гейша» С. Джонса), Графині («Мартин-рудокоп» Л. Целлера) та Чипри в опереті «Циганський барон» Й. Штрауса.
1931-го Ганну було призначено солісткою Харківського театру опери та балету. Співати там було її давньою мрією. Молода, запальна, енергійна, вона рвалася до роботи, як пташка в політ. І це не залишилося поза увагою керівництва. Невдовзі співачка вже виконувала головні партії в операх «Аскольдова могила» С. Верстовського, «Галька» С. Монюшка, «Майська ніч» М. Лисенка, а найчастіше виступала в «Наталці Полтавці», «Запорожці за Дунаєм», «Катерині», «Чорноморцях». Там же працювала й за німців. І саме це стало причиною того, що влітку 1943 року разом із чоловіком подалася на Захід. Навесні 1944-го вони були у м. Старому Самборі на Львівщині, де востаннє на українській землі виступили у водевілі «Бувальщина» А. Велисовського. Звідти виїхали до Німеччини.
1945 року в Аллендорфі Г. Манько, котрий виступав на сцені під псевдо Ярошевич (від імені батька Яроша) і М. Тагаїв заснували український театр «Ренесанс». Ставили «Запорожець за Дунаєм», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Майську ніч». Загалом разом із концертними виступами театр здійснив у Німеччині біля 500 виступів.
Узимку 1950-го Ярошевичі виїхали до Канади у Вінніпеґ. Через рік туди ж еміґрували й Тагаїви, оселилися в Торонто. Тут навесні 1951 року вони знову з’єдналися та створили Український народний театр. Та тільки поставили «Наталку Полтавку» і «Перехитрили», як вирішили здійснити тур містами Західної Канади. І вже 20 травня 1951-го ставили «Наталку Полтавку» у Вінніпезі. Вистава відбулася в Українському народному домі. Там же виступили з виставою «Перехитрили» М. Кропивницького.
5 вересня в Торонто театр поставив «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка. «Минулого року театр здійснив поїздку містами провінцій Західної Канади, де зустрів сердечне відношення, — писав письменник Анатоль Курдидик. — Ця поїздка була необхідною хоч би з морального боку. Заохочений успіхом театр ще з більшим натхненням взявся до праці, і сьогодні з цього можна тільки радіти. Отже, Українське Торонто має свій власний театр, за який перед ніким не варто нам соромитися».
Окрилений успіхом театр почав із постановки опери «Майська ніч» М. Лисенка. Її прем’єра відбулася 24 лютого 1952 року в залі Катедри св. Володимира. Гана з успіхом виконала партію Зовиці. Не забував колектив театру й про підростаюче покоління українців-еміґрантів, і щоби створити родючий ґрунт для молоді, реалізував виставу «Червона шапочка», в основу якої було взято матеріал із народного мелосу, пісень і танців. Останні вдало поставила балерина й хореограф Оленка Гердан-Заклинська.
Того ж року колектив театру здійснив екранізацію оперети «Чорноморці» Кухаренка-Лисенка. Її постановку здійснила корпорація «Солук-фільм» Богдана Солука. Прем’єра фільму відбулася 4 листопада 1952-го в репрезентаційній залі «Мессей-гол» у Торонто.
Ще 1938 року в Станіславові композитор Ярослав Барнич написав оперету «Гуцулка Ксеня». Її оригінал загубився на фронтових дорогах, але відродилася вона в Клівленді (штат Огайо), де композитор відтворив її з пам’яті, але постановку так і не здійснив. У Торонто за неї взялися режисер Лавро Кемпе та дириґент Галина Голинська. Вистава йшла з великим успіхом. А наприкінці 1955-го нею зацікавився український промисловець, власник невеликого готелю В. Гультай, котрий фінансував її фільмування корпорацією «Орбіт». Все було зароблено за 17 годин безперервної праці. Цей фільм із великим успіхом йшов у багатьох містах Канади та США.
Ішли роки. 30 січня 1965 року громада Торонто пишно й урочисто вшанувала актора Тагаїва з нагоди його 80-ліття, котрого свого часу П. Саксаганський назвав «актором із Божої ласки». 21 лютого 1970-го в Народному домі на Кристі усією громадою відзначили 65-річчя творчої праці Григорія Манька-Ярошевича. За цей час театр об’їздив із виставами ряд міст Канади та США. Але прийшов час і йому призупинити свою діяльність, передавши естафету перспективному драматичному театру «Заграва».
Як свідома діячка Ганна Малієва-Тагаїва з гідністю оцінила мистецьку працю своїх колег за покликанням і 12 березня 1972 року в українському домі на Кристі виступила з колективом «Заграви» у драмі «Бояриня» Лесі Українки. Та ще й як виступила. Надовго запам’яталася торонтським українцям виконана нею роль Матері сина козацького старшини, а згодом московського боярина Степана (актор Іларій Кушніренко), де з особливим пафосом прозвучали сказані нею слова: «З вовками жий, по вовчи вий, але України не забувай!»
Була артистка в складі театру й 26 вересня 1972-го, коли «Заграва» давала цю ж виставу в Клівленді. На цю пору їй уже йшов 78-й рік.
Знали п. Ганну в Торонто й як режисера. Ще в 1959-го вона здійснила постановку дитячої опери «Червона шапочка» В. Безкоровайного, вперше виконаної в Торонто дітьми музичної студії Оксани Бризгун. У сімейному альбомі артистки-режисера збереглося кілька фотографій того періоду, де вона скрупульозно працює з дітьми над відтворенням казкових персонажів. І хоч своїх дітей не мала, до інших ставилася з материнською любов’ю.
Великою та незамінимою втратою була для артистки смерть чоловіка Михайла, котрий помер у Торонто 31 травня 1972 року. Щоб якось полегшити її смуток, до жінки часто навідувалися колеги по сцені, друзі та знайомі. Перед Великоднем 1976-го до навідалися поет Борис Олександрів і співак Йосип Гошуляк. Зустріла їх радісно, прийняла привітно та щиро вгощала своїми тільки-но спеченими солодкими пампушками. На святковому столі красувалися червоні тюльпани, а поряд стояли дві світлини. Ці фотокартки її та чоловіка було зроблені у Старому Самборі, коли Михайлові Тагаїву ішов шостий десяток життя, а їй — 50. Із першого фото на гостей дивився вродливий, середнього віку чоловік із зачесаним догори густим, темним волоссям, класично темним носом і розумними сірими очима. А з другого — задумлива та лагідна, примирена з долею жінка-трудівниця.
Гості переглядали світлини, свіжі газети «Новий шлях», «Гомін України», «Свобода», які вони з чоловіком постійно виписували, а коли п. Борис сказав, що хотіли б узяти в п. Ганни інтерв’ю, вона сказала: «Напишіть, голубчики, про Михайла Павловича. Оце чотири роки, як він, сердега, помер. Поки я ще жива, дбаю, щоб були у пресі якісь спогади про нього. Та вже й мені не багато лишилося».
Лебединою піснею артистки стала роль Матері у фільмі «Квітка папороті» Бориса Дніпрового. Його прем’єра відбулася 17 листопада 1974-го. Жаль, але це стало прощанням артистки з публікою, яку вона так любила.
Життєвий шлях Ганни Леонтівни Малієвої-Тагаївої скінчився 21 грудня 1976 року. Вона померла в Торонто. Панахиди відбулися в катедрі св. Володимира та похоронному закладі «Кардинал». Тлінні останки покійної поховали на кладовищі «Парк-Лавн» поряд із могилою її чоловіка.
Це була жінка з весняною усмішкою на устах, у характері та поведінці якої завжди струменів подих духмяного чару. Сварливою її бачили тільки на сцені, коли вона виконувала партію Одарки в опері «Запорожець за Дунаєм». До останніх днів свого життя вона зберегла душевну теплоту, бадьорість, була цікавим співбесідником, захоплюючим розповідачем і людиною великої любові до України.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...