Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 13, 2018

До 25-річчя відходу у вічність Ганни Шерей

Автор:

|

Грудень 05, 2018

|

Рубрика:

До 25-річчя відходу у вічність Ганни Шерей

Починаючи в 1950-х і дотепер на заокеанських берегах Америки були лише чотири видатних меццо-сопрано — Галина Андреадіс, Рената Бабак, Ганна Колесник-Ратушна та Ганна Шерей. Спів останньої з них відзначався ідеальною чистотою звучання, глибиною почуттів, блискучою виразністю дикції, а особливо — душевним проникненням виконуваного. Їй було притаманне якесь Богом дане уміння виконувати пісню, як молитву. А коли це поєднання мало в своїй основі ще й національний дух, то такий спів магічно впливав на слухачів, знаходячи шлях до самих болючих часточок людської душі, і не тільки українців. Не дивно, що одна з американок, яка була присутня на концерті співачки, після виконання Ганною знаменитої «Любіть Україну» на слова В. Сосюри з музикою М. Фоменка, сказала: «Сентиментальні й сумні ці українці!» Знала б вона зміст тексту цієї пісні, то сказала би інакше.
Ганна Костянтинівна Шерей народилася 13 січня 1907-го в містечку Ромни на Полтавщині в сім’ї прикажчика. Вона була в батьків 16-ю дитиною, то ж не дивно, що старший брат і сестра стали її хрещеними батьками. Коли дівчинці виповнилося дев’ять літ, у неї виникло бажання співати в церковному хорі, але мати про це й чути не хотіла. Однак, коли до них завітав священик, Ганна заспівала йому «Отче наш». Панотець був глибоко вражений її голосом. Тож поговорив із матір’ю й вона дозволила доньці співати в хорі.
А невдовзі батьки віддали доньки до музичної школи, де вона навчалася співу в Ольги Варецької — колишньої співачки Паризької опери. Дівчина була здібною й не тільки до співу, а мала ще й артистичне обдарування. Тож наставниця заохотила вихованку до участі в музично-драматичному театрі. Там Ганна виконувала переважно дитячі ролі, а 16-річною вже співала партію няньки в опереті «Вій» та циганки — у «Сорочинському ярмарку». Досягнувши успіху на периферії, захотілося знайти себе й на престижніщій сцені. 1928-го Ганна поїхала до Києва, де її було прийнято до Державної української мандрівної капели «Думка», з якою вже наступного року побувала в Парижі.
Два роки співацької кар’єри в колективі, яким керував Нестор Городовенко, дали свої плоди. Однак її приваблювала опера, бо це не просто спів, а вершина вокального мистецтва. 1930 року співачка перемогла в конкурсі, що давав право співати в Київській опері. Однак із капелою «Думка» її вже пов’язував не тільки спів, а й кохання до її керівника. І стала вона Ганою Городовенко. Від Київської опери довелося відмовитися, щоб залишитися в одному колективі з чоловіком.
До 1937-го Ганна була солісткою «Думки», а після цього стала хористкою новоствореного ансамблю української пісні й танцю, де керівником був Павло Вірський, а дириґентом-хормейстером — Нестор Городовенко. Останнього влада усунула від керівництва капелою, спершу нагородивши його званням заслуженого артиста, а потім ледь не знищила фізично. Не витримала випробування долею й сама співачка. Незадовго до Другої світової війни сім’я Городовенків розпалася.
1943 року співачка виїхала в Західну Україну, там познайомилася, а згодом і вийшла заміж за адвоката Василя Шерея. 1944 року подружжя виїхало до Німеччини, перебували в таборі для переміщених осіб в Майнц-Кастельі, а 1953-го еміґрували до США й оселилися в Нью-Йорку.
У газета «Свобода» від 28 жовтня 1953 року з цієї нагоди, повідомлялося: «Цими днями літаком прилетіла до Нью-Йорку з Європи відома українська співачка (меццо-сопрано) Ганна Шерей. На рідних землях Ганна була солісткою української хорової капели «Думка» під мистецьким керівництвом Нестора Городовенка. Пізніше, вже на еміграції, співала в хоровій капелі «Україна», яка не раз виступала майже в кожному таборі ДП в Німеччині. Будемо надіятись, що гостинна країна США, до якої тепер Ганна Шерей прибула на постійно, а також українська спільнота, серед якої вона житиме, зроблять все від них залежне, щоб ця мистецька одиниця не загубилася в «джазових» буднях». Нагода показати свій талант трапилася вже наступного місяця. Її перший концертний виступ стався 13 листопада в Українському літературно-мистецькому клубі в Нью-Йорку.
Та знайти постійну роботу було не легко. Жінці довелося піти на фабрику, і лише щонеділі могла співати в хорі церкви св. Володимира. Але 7 квітня 1954-го Ганна Шерей знову виступила перед українською спільнотою, цього разу з нагоди відкриття «Літературно-мистецького ярмарку». У газеті «Свобода» повідомлялося: «Із солоспівами виступлять недавно прибула до Америки Ганна Шерей (меццо-сопрано), вихованка київського музичного світу, відома наша співачка класичної, а особливо народної пісні, незрівняна інтерпретаторка «Щедрика» та Михайло Ольховий (бас), колишній соліст Львівської опери».
Євген Маланюк у своїх нотатках в журналі «Київ» за травень 1954 року, що виходив у Філадельфії, з цього приводу, писав: «Це було справжнє чудо. Це було справді велике мистецтво, яке людина так рідко зустрічає в житті».
За свою тривалу співацьку кар’єру Ганні довелося виступати з такими відомими музикантами, як Володимир Цісик, Дарія Гординська-Каранович, Ігор Соневицький, у «Карнеґі-голі» вона брала участь у постановці опери «Борис Годунов» Модеста Мусоргського.
Наприкінці 1950-х Ганна Шерей увійшла до колективу Українського оперного ансамблю під керівництвом Лева Рейнаровича, виступала в операх «Катерина» М. Аркаса, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка», «Ноктюрн», «Чорноморці» М. Лисенка та «Відьма» П. Печеніги-Углицького.
Про один із концертів, що відбувся в Торонто у лютому 1958-го, редактор журналу «Нові дні» П. Волиняк писав: «Слухачі дуже прихильно сприймають її класику і просто шаленіють, слухаючи виконання народних пісень. Треба було тільки уважно стежити за їх виразом облич, щоб переконатися, що Г. Шерей має особливий дар доносити до слухача кожен твір. Її справді сьогодні нема з ким порівнювати не тільки на еміґрації, а й в Україні. Глибоке розуміння народної творчості і просто вроджена культура дали співачці змогу не перейти межі, не «пересолити», на що спокушуються при виконанні подібних творів і найвизначніші співаки».
Після смерті чоловіка 23 жовтня 1971 року Ганна з’являлася на сцені зрідка. У грудні 1978-го світ побачила давно очікувана довгограюча платівка співачки.
Востаннє перед публікою її голос прозвучав 1987-го. Того ж року вона переїхала до будинку опіки для літніх людей при православному монастирі в передмісті Нью-Йорку. Там їй відвели окрему кімнату й навіть провели телефон. Незважаючи на драматичність свого становища, вона дивилася на світ очима філософа, вважаючи, що не прожила дарма на світі, бо віддала для свого народу все, що могла.
А в одному з останніх своїх листів до Йосипа Гошуляка, що надійшов напередодні 1990 року, Ганна писала, що сцену залишила давно, а тепер співає тільки Богові, маючи на увазі довголітню участь у хорі при церкві св. Володимира.
Особливе пожвавлення свого життя співачка відчула в грудні 1992-го, коли в Америці відбувала концертне турне Національна заслужена академічна хорова капела України «Думка». Ой, як їй хотілося зібратися зі силами та привітати цей колектив, але в той час вона вже була прикута до інвалідного крісла, тому змогла лише передати письмове привітання колективу, яке зачитав за неї настоятель катедри св. Володимира о. Володимир Базелевський. Кожному з хористів Ганна передала в подарунок довгограйну платівку зі записом свого голосу.
Ганна померла 19 жовтня 1993 року. Після похоронного ритуалу в церкві св. Володимира, її прах поховали на кладовищі св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку. Похоронні витрати взяли на себе члени товариства українок Америки — фундації ім. І. Багряного. Вони ж ініціювали створення фонду спадщини співачки, метою якого було виготовлення пам’ятника на могилі й упорядкування її творчої спадщини.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...