Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

До 200-річчя від дня народження Михайла Петренка

Автор:

|

Вересень 14, 2017

|

Рубрика:

До 200-річчя від дня народження Михайла Петренка

Згадаймо надзвичайно обдаровану людину, письменника, поета визначного музичного діяча, про котрого багато знаємо, але весь час ці знання уточнюємо, поглиблюємо і досліджуємо. Михайло Петренко народився 1817 року, ймовірно, в місті Слов’янську Слобідсько-української губернії в сім’ї губернського секретаря також Михайла. Майбутній поет 1836-го вступив у Харківський університет і 1841 року закінчив його юридичний факультет. Після закінчення навчання працював, як і батько, чиновником. Проте справжнім його покликанням стала поезія. Його вірші з’явилася в 1841-1848 рр. у поетичному альманасі «Сніп», який видавав Олександр Корсун. У збірці «Думки» було надруковано кілька віршів Петренка — «Недоля», «Вечірній дзвін», «Смута», «Брови», й інші. Твори поета видали за його життя ще в двох поетичних збірках. Вірш «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» свого часу так сподобався Тарасові Шевченку, що він записав його до одного зі своїх альбомів. Саме тому дехто досі помилково вважає Кобзаря його автором. Петренко написав близько 20 поезій і п’єсу «Панська любов».
Степан Крижанівський в листі до Івана Овчаренка 1959 року називає його геніальним поетом і зазначає, що він, на жаль, мало відомий. Письменник і шевченкознавець Петро Жур у книзі «Третя зустріч» підтверджує, що Петренки походили зі шляхти, але дворянство батько поета втратив. Майбутній поет жив бідно і на додачу пережив невдалу перше кохання до Галі, доньки багатого купця, котрий видав юнку за багатого нареченого і не хотів Михайла за зятя. Цю поразку Петренко, як стверджує правнучка поета Наталя Шептій, пережив болісно. Але за її свідченням Михайло згодом одружився з дворянкою Анною Миргородовою. В них, за церковними книгами, були діти: Микола, народжений 16 серпня 1849 року, Людмила — 23 серпня 1851-го (померла в дитячому віці), Варвара — 16 січня 1853-го (померла в дитячому віці), Марія — 23 січня 1855-го, Євграф — 20 квітня 1857-го, Єлисавета — 18 жовтня 1858-го, Любов — 26 січня 1860-го та Михайло — 23 серпня 1861 року. Михайло Петренко був дбайливим батьком і добрим чоловіком.
Немає докладних відомостей, як складалося подальше життя його дружини Анни Євграфівни. Тоді поет працював у судовій палаті в Слов’янську і займався культуро-творчою працею. Варто ще згадати і подію, про яку розповіла Наталя, правнучка поета. Поет у червні 1859-го зустрівся Лебединому з Тарасом Шевченком, це була надзвичайна дружня зустріч, в якій Кобзар хвалив Петренкові поетичні твори.
Н. Корнієнко, викладач української мови та літератури Слов’янського педагогічного інституту, написав цікаву статтю про родовід поета. Цінні дослідження провів також 2001 року О. Добровольський, на цій основі було видано хронікальне-документальну оповідь, де було зібрано цінні біографічні подробиці та документи, які стосуються життя поета, що послужили для створення родинного архіву Петренків.
А поет і прозаїк Микола Тихорський і відомий письменник Іван Франко писали про поезію Петренка свої критичні статті. Дуже високу оцінку поетичній творчості Михайла Петренка дав також український літературознавець, історик літератури Агапій Шамрай. «Це надзвичайний поет із Харківщини, який перейшов до рефлективної, психологічної лірики, що так розвинулася у романтичних традиціях інших літератур», — писав він. Крім цього, дуже цінував творчість Михайла Петренка історик української літератури Юрій Шерех.
Але саме вірш-пісня «Дивлюсь я на небо» здобула собі незвичайну популярність. Її любили виконувати Дмитро Гнатюк, Борис Гмиря, Іван Жадан, Іван Козловський, Анатолій Солов’яненко, Ярослава Євдокимова, Юрій Гуляєв, Муслім Магомаєв, Олександр Пономарьов і десятки інших.
12 серпня 1962 року в космічний політ із Байконуру стартував корабель «Восток-4», на борту якого був перший космонавт-українець Павло Попович. У космосі він також заспівав пісню «Дивлюсь я на небо», начебто для Сергія Корольова, також українця, котрий був у Центрі управління польотів головним конструктором впродовж сеансу радіозв’язку, знаючи, що пісня йому дуже подобається.
І досі ця пісня не втрачає популярності, вона пробуджує в людей милі любовні почуття до простору і захоплює високими ідеями добра і краси. У вересні 1987-го з нагоди 170-річчя поета у Слов’янську відбувся багатолюдний мітинґ на честь відкриття йому пам’ятної меморіальної дошки. А 30 вересня 2002-го в тому д Слов’янську відкрили музей поета. Авторові слів цієї пісні 25 серпня 2009 року відкрили ще один пам’ятник. А 2012-го Олександр Петренко один із нащадків поета, але хімік за фахом, започаткував довготермінову програму «Ідентифікація Петренків», присвячену переважно генеалогічним дослідженням роду слобожанських Петренків, а також всебічній популяризації творчості свого видатного прапрадіда. Цю ідею нещодавно підтримав відомий харківський скульптор і меценат Микола Шакін. Він разом із краєзнавцем із Ізюму Леонідом Щибрею у грудні розпочав роботу над документальним фільмом з робочою назвою «Михайло Петренко сьогодні». Цю громадську ініціативу відзначення ювілею Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» підтримує й редакція тижневика «Культура і життя».
А цього року виповнюється 200 років від народження автора вірша «Дивлюсь я на небо». Маємо надію, що до цієї дати приєднаються Міністерство культури України, Інститут літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України, спілки письменників, краєзнавці й інші установи, організації й усі українці світу. «Дивлюсь я на небо» перекладено багатьма мовами світу. Нещодавно редакція «Культури і життя» замістила переклад башкирською — поетеси та громадської діячки, Республіки Башкортостан Гузаль Ситдикової. Ось що написала Гузаль Рамазанівна, коментуючи свій переклад: «Спасибі за пропозицію. Я цю пісню знаю з дитинства, і саме українською. І дуже вона мені подобалася. В українській пісні є те, що в башкирській, — «мо» (не перекладається). Приблизно — спів серцем, душею, біль душі». Українська пісня — об’єднуюча духовна глибина сила, яка діє на різні народи з різними культурами і доходить до їхніх почуттів, а через почуття творить їх кращими і викликає взаєморозуміння добра і краси.
Помер Михайло Миколайович 25 грудня 1862-го у віці 45 років від хвороби, яка перебігала з гарячкою, в місті Лебедин Харківської губернії, а поховали покійного 27 грудня, про що зроблено відповідні записи у метричній книзі Миколаївської церкви міста за 1862 рік.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...