Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Jan. 23, 2018

До 180-ліття з часу виходу альманаху «Русалка Дністрова»

Автор:

|

Січень 04, 2018

|

Рубрика:

До 180-ліття з часу виходу альманаху «Русалка Дністрова»

Галичина — батьківщина Маркіяна Шашкевича, після розпаду Польщі 1772 року вона дісталася у володіння Австрії в стані повної економічної та культурної руїни. Тут не було шкіл, не було шляхти, не було свідомого міщанства. Весь тодішній народ репрезентувало селянство, що перебувало в панщині та безпросвітній темряві, та й духовенство своїм рівнем мало різнилося від селянства.
Однак завдяки старанням львівського єпископа Льва Шептицького, для освіти духовенства у Відні при церкві св. Варвари 1774 року було засновано духовну семінарію Barbaraeum. А 1783-го духовну семінарію відкрили й у Львові. Так поступово, але з великими труднощами стала підійматися русько-українська культурна традиція.
6 листопада 1811 року в с. Підлісся Золочівського повіту в сім’ї сільського священика Семена Шашкевича народився син Маркіяна. Він здобував освіту в гімназії Бережан, а з 1829 року у Львівській семінарії. В навчання в семінарії Шашкевич розпочав свою творчу діяльність і проявив великі організаторські здібності серед студентської молоді. Його літературно-творча діяльність була наповнена національної ідеєю, Маркіян збирав народні пісні, перекази, вивчав народні звичаїв, вслухався в народну мову і це було головним захопленням юнака. В ці часи на Львівщині поляки пропагували свій патріотизм і часто принижували цінності корінного русько-українського населення. Тому Шашкевич на противагу цьому став широко пропагувати український дух. 1833-го, вже після смерті батька Маркіян опрацював альманах «Сини Рисі», але його не вдалося видати. 1835 року з нагоди дня народження цісаря Франца І він написав вітальний вірш «Голос Галичан» народною мовою. Цією ж живою мовою він виголосив кілька патріотичних промов, а згодом робив це в українських церквах. Аби ширше популяризувати свої ідеї, опрацював альманах «Зоря». Але львівський цензор Венедикт Левицький заборонив його друкувати, з огляду на використання народної мови. Тоді письменник вирішує твердо «розігнати мряки тьмаві», що нависли над українським народним життям, намагається переламати спотворення і дати початок народній літературі, побрататися «з повним ясним сонцем». Цій ідеї Шашкевич залишився вірним до кінця свого життя. Своє новаторське захоплення в Галичині умів геніально передати іншим. Так, 1832-го залучив до своєї ідеї двох талановитих товаришів, Якова Головацького й Івана Вагилевича, й вони спільно взялися до справи. Їх назвали «Руською трійцею».
1837 року вона видає в Буді (Угорщина) альманах «Русалка Дністрова» (РД) живою народною мовою. Він став головною пам’яткою доби українського романтизму. Девізом видання стали слова Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія». У передмові Маркіян Шашкевич розцінив цей альманах як явище загальноукраїнського національно-культурного відродження, вітав почин Наддніпрянської України щодо розвитку нової літератури, закликав галицьких громадсько-культурних діячів її підтримати, збагачувати та розвивати. Книжка, будучи синтезованим виявом новаторських починань «Руської трійці» в різних галузях національно-культурного життя української Галичини (за висловом цензорів, «руська співачка з-над Дністра»), стала маніфестом і прапором національного відродження, а також започаткувала нову літературу на західноукраїнських землях. За словами Івана Франка, збірка «була свого часу явищем наскрізь революційним». Це був твір-феномен, який своєю універсальною мовою динамізував суспільство та відновив у ньому дух надії до повноцінного життя.
Новаторський зміст видання, возвеличення визвольної боротьби народу, поетизація народних героїв, подвигів козацтва, ствердження етнічної та духовної спільності галичан із усім українським народом, дух міжслов’янської взаємності. Нетрадиційна книжна, а жива розмовна народна мова, не традиційний кириличний, а «гражданський шрифт», якого не могли «проковтнути» цензори, заборонили та навіть конфіскували 600 примірників накладу, виданого 1849 року. Не були конфісковані близько 200 примірників, частина з яких поширювалася за межами Галичини. Вихід РД схвально зустріли видатні національно-культурні діячі Наддніпрянської України, а також прогресивні представники польської, чеської, словацької, сербської, хорватської громадськості. Всупереч цензурній забороні РД, поруч із «Кобзарем» Шевченка, стала духовним орієнтиром національно-патріотичних сил західноукраїнських земель. Цю традиції незабаром продовжив і альманах «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1845-1847), донісши до читачів, хоч і зі запізненням, головні ідеї РД, які надихали на самовіддану працю на ниві національного відродження не одне покоління громадсько-культурних діячів і стимулювали творчість багатьох не лише західноукраїнських письменників-романтиків. Перевидавалася 1910-го, 1950-го, 1961-го, 1972-го, 1987-го, 2007-го, 2012-го. У Львові з 1990 року діє Музей РД.
Літературна спадщина Шашкевича не багата, але своїм змістом — різноманітна. Але й життя Шашкевича було коротким. Оповідання «Олена» дуже високо оцінив Іван Франко й інші критики. Також Шашкевич написав цікаві історичні статті: «О запорожцях і Січі», «Історія навернення слов’ян на Християнську віру», проповіді, переклав Євангеліє св. Івана й окремі частини Євангелія св. Матея. Для дітей шкільного віку написав читанку, а проти проекту Йосипа Лозинського впровадити латинський алфавіт написав знамениту брошуру «Азбука й абецадло», в якій виклав свій погляд щодо слов’янської абетки.
Шашкевич дуже прихильно описував давні часи українського народу. В поезіях «Болеслав Кривоустий під Галичем 1139 р.», «Наливайко», «Хмельницьким обступлення Львова» він із теплотою славить українську зброю та захищає національні права. Цікавою є поема «Бандурист», спогад із дитинства «Без журби і туги», «Підлисся», «Туга за милою», «Над Бугом», «Лиха доля», «Розпука» — це поезії, в яких висловлені переживання поета. В мистецькій формі висловив Шашкевич свої переживання у «Веснянці». У формі алегорії поет висловлює свою мрію про ніжну українську культуру і бажає їй розвитку. Окреме місце між творами Шашкевича займають «Русланові псальми», в яких він поетичною прозою дав вихід своїм релігійним і патріотичним почуттям. Мав Маркіян Шашкевич наміри написати епічну поему «Перекинчик бісерманський», героєм якого мав стати в ній граф Вацлав Ржевуцький, котрий після повернення з Аравії намагався підняти український народ до повстання, але цей намір так і не встиг здійснити.
Головна ж заслуга Шашкевича в тому, що він першим у галицькій Україні підняв народну мову до рівня літературної. Він на віки запам’ятався для українського народу як західноукраїнський пророк, священик УГКЦ, Будитель, письменник, поет, духовний просвітитель, натхненник національного відродження Галичини. Його стрийко Олександр Шашкевич був австро-угорським генералом. Уся свідома діяльність чоловіка була спрямована на те, щоб західна гілка нашого народу відчула себе органічною частиною української нації. Намагався підняти рідний народ до висоти європейської культури, оновити художнє слово, поставити його поряд із літературними досягненнями представників інших народів — цим високим завданням він віддавав свої сили і знання.
Також він виступав за рівноправність української мови з польською в умовах тогочасних непорозумінь. Та життя його склалося так, що переживав злидні, в результаті яких захворів на туберкульоз і помер 7 червня 1843 року, скромний похорон відбувся в Новосілках. 1893-го тлінні останки за масової участі населення Галичини перенесли до Львова на Личаківський цвинтар. Тим самим започаткували краєвий пантеон найвизначніших західноукраїнських (галицьких) діячів. У червні 1906 року на могилі відкрили пам’ятник роботи мюнхенського скульптора Рудольфа Тіле. 1911-го, у сторіччя народження письменника, відбулося величаве шашкевичівське свято з встановленням йому на Білій Горі пам’ятника-хреста. Художник Іван Труш саме тоді написав відомий портрет Будителя.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...