Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

До 175-ї річниці народження Марії Раєвської-Іванової

Автор:

|

Вересень 10, 2015

|

Рубрика:

До 175-ї річниці народження Марії Раєвської-Іванової

Марія Раєвська-Іванова

Однією з найосвіченіших жінок другої половини ХІХ ст. була Марія Раєвська-Іванова, відома художниця та педагог. Вона народилася в с. Гаврилівка Харківської області, за 8 км на захід від Харкова. Літературний і громадський журнал «Современник», що виходив у Петербурзі, читали у домі цієї дворянської сім’ї. Марії подобалися статті Чернишевського та Добролюбова про українську літературу та педагогіку.
До Академії мистецтв у Петербурзі жінок тоді не приймали. Тому Марія вибрала для себе педагогічний фах. Володіючи італійською мовою, дівчина поповнювала прогалини у знаннях лекціями в Міланській академії наук (1863-1865), де вивчала лінгвістику, пов’язану з мовознавством, а потім у Дрездені (1865-1868) — вивчаючи німецьку мову та літературу.
Водночас Марія засвоювала науку живопису, рисунку, скульптури та фрескової техніки у майстернях різних професійних мистців. Повернувшись додому, Раєвська-Іванова звернулася до ради Академії мистецтв із проханням надати їй звання вільного художника. Дівчині порекомендували пройти науку екстерном, і 15 вересня 1865-го, здавши всі іспити, вона одержала диплом художника та педагога, який давав право відкрити спеціальну художню школу. Таким чином, Раєвська-Іванова стала першою жінкою в Російській імперії, отримавши від академії таке високе звання.
У Харкові наспіла тоді потреба у малювальній школі. І зусиллями Марії Дмитрівні вона була відкрита у лютому 1869 року. Під впливом Дмитра Григоровича (1822-1900), відомого письменника та діяча, Раєвська-Іванова зрозуміла, що її школа, крім суто уроків рисування, має давати знання художньо-промислового ухилу. Цього вимагала індустріалізація міста Харкова, адже кількість населення там швидко збільшувалася (з 59 тис. осіб 1860-го — до 175 тис. людей 1895 року).
Новостворена школа стала одним із найкращих навчальних закладів художньо-промислового напрямку. Своєю викладацькою працею представниця нової епохи безкорисливо служила для добра суспільства. Марія мала власний метод викладання мистецтва і вважала своїм обов’язком передати свої знання не тільки привілейованим дітям, але й учням із бідних родин. Число бідних дітей поступово збільшувалося, бо від них не вимагали плати за навчання, тому слабка матеріальна база приватної рисувальної школи мала певні проблеми.
Художню освіту жінка вважала пріоритетом. Рисунку з натури також надавала першість. Крім занять
у школі, займалася випалюванням шкіри, тисненням на ній, малюванням по фарфору, розмалюванням кахельних печей, накладанням різних фарб на тканину. Раєвська-Іванова також включила до програми своєї школи уроки станкового мистецтва. Згодом її учні стали провідною інтелігенцією міста Харкова, що впливала на розвиток мистецького життя та підносила його на вищий культурний рівень.
Наприкінці другої половини ХІХ ст. і на початку ХХ-го, в Харкові жили та працювали видатні художники — Сергій Васильківський, Ілля Шульга, Микола Самокиш, Петро Левченко, Дмитро Безперчий, Михайло Беркос, котрі творили мистецькі групи. Марія Дмитрівна в умовах політичного утиску української культури з боку царського режиму, пробувала вводити до шкільної науки українсько-національний стиль. Тим вона підкреслювала самостійність українського народного мистецтва з його багатством гончарних виробів, ткацьких та вишиваних доморобних речей. Власноруч визбирувала такі предмети для школи, і вони слугували наочними посібниками для учнів.
Ніхто не відгукнувся на її заклик створити в місті музей, де можна було б зберігати старожитності та збільшувати скарбницю національного мистецтва. Вдалося лише отримати кімнату при Народному домі в Харкові, де висіли її картини та роботи колишніх учнів школи.
Засновниця харківської школи також написала кілька корисних статей — «Абетка малювання для сім’ї та школи», «Методи викладання малювання в Харківській приватній школі рисування та живопису», «Нарис програми з викладання малювання в недільних класах для ремісників», «Прописи елементів орнаментів» та інші. Видатний критик Володимир Стасов (1824-1906), ознайомившись із матеріалами керівника Харківської приватної школи рисування, писав про них: «Вони настільки значущі, що визнано необхідним їх надрукувати для загального відома інших учителів для вироблення всебічного керівництва програми». За його підтримки праці Раєвської-Іванової з’явилися у друці, ними користувалися не тільки викладачі гімназій, але й учні середніх навчальних закладів.
Через чотири роки п. Стасов писав про школу Раєвської-Іванової: «Цей заклад продовжує з такою ж енергією, як і раніше, свою благодійну діяльність на справжню користь народу, незважаючи на обмеженість коштів».
Що стосується посібників із українськими орнаментами, якими могли б користуватися школярі Раєвської-Іванової, тоді їх ще не було. Цю прогалину заповнив С. Васильківський, один із її учнів, котрий із найцікавіших зразків українських вишивок XVII-XVIII ст., що експонувалися на різних виставках у Харкові після 1900 року, зробив багато зарисовок і вони увійшли до альбому «Мотиви українського орнаменту», виданого ще до смерті художниці 1912-го.
Понад 27 років проіснувала Харківська приватна рисувальна школа, в її класах базову освіту з малювання отримали більше 800 школярів. Вони стали відомими ремісниками, фахівцями та художниками-живописцями й архітекторами, а також професійними педагогами. 1896 року на базі цієї школи було створено Міську школу малювання та живопису, а з вересня 1912-го, за три місяці до смерті Марії Дмитрівн, — художнє училище.
Крім педагогічної та громадської діяльності, Раєвська-Іванова займалася і художньою творчістю, в якій простежується академізм із його класичними зразками. «Автопортрет» (1866) належить саме до такої категорії. В ньому чітко зображено 26-річну художницю під час роботи. В лівій руці вона тримає овальної форми палітру з фарбами на ній, а в правій — пензель. Гама картини насичена темними відтінками хроматичних кольорів, якими досягнуто найтемніших тонів. Портрет цікавий ще й тим, що в ньому немає ідеалізації. Головне в ньому — те, що з очей мисткині й її обличчя променіє привітність і ласкавість жіночої долі. Героїня твору — надзвичайно відкрита, наївно щира та наповнена ентузіазмом для реалізації свого задуму.
Особливо вдало намальована картина «Дівчина біля хати», в якій відображено традиційно одягнену дівчину на тлі рогу селянської хати. Стоїть вона біля плоту з піднятою рукою, виглядаючи когось. Композиційно цей твір — не зовсім зрілий, але моделювання складок одягу дівчини виконано старанно, вправно й упевнено, що вимагало від художниці неабиякого знання пластичного мистецтва.
І саме ці вміння вона добре використала для створення цієї картини «Смерть селянина на Україні» (1868). Поруч сюжетних творів, із яких яскраво висувається прагнення до глибокого вивчення народного життя і до відтворення народних типів, художниця намалювала кілька портретних творів акварельною технікою — «Циганка Надя» та «Портрет Миколи Миколайовича Бекетова» (1869). Цей твір зберігається у музеї Харкова. У спокійно-поясній моделі Бекетова, відомого українського вченого, організатора фізико-хімічного відділення при Харківському університеті, бачимо характер громадського діяча. Це відчувається у погляді очей, високого чола, обличчя та від краватки у вигляді банта під бородою, білої сорочки та темного кольору куртки.
Образотворчий спадок скромної художниці налічує небагато картин, усього кілька творів, позначених реалістичним напрямком. Мабуть, і сама мисткиня дійшла висновку, що їй бракує відповідної малярської освіти та практики, тому вирішила покинути свої несміливі починання. Недостатня професійна впевненість ускладнювала завдання, тому жінка вирішила остаточно присвятити себе і свій час вихованню підростаючого покоління.
Діяльність видатної просвітительки саме у галузі мистецької освіти молоді високо оцінили не тільки учні школи, але й її сучасники та мистецтвознавці ХХ ст. Питання про значення Харківської приватної школи рисування та живопису займалися автори «Історії міста Харкова» Дмитро Багалій і Дмитро Міллер. Книжка вийшла у двох томах у Харкові — 1905-го і 1912 року. Детально розповісти про художницю-педагога намагалася М. Гаврилова, котра 1958 року присвятила Раєвській-Івановій дві статті — в журналі «Мистецтво» і щомісячному літературно-художньому та політичному журналі, органі Спілки письменників України «Прапор».

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...