Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 21, 2018

До 150-річчя від дня народження відомої письменниці

Автор:

|

Грудень 21, 2017

|

Рубрика:

До 150-річчя від дня народження відомої письменниці

Олександра Судовщикова-Косач прибрала собі псевдонім Грицько Григоренко і виступала під ним в українській літературі наприкінці ХІХ-го та на початку ХХ ст. і тим псевдонімом часто спричинялася до сумнівів своїх читачів, до якого ж роду вона належить — чоловічого чи жіночого. Подібною була ситуація з Марією Вілінської (по першому чоловікові — Маркович, а по другому — Лобач-Жученкова, відома широкому загалу під псевдонімом Марко Вовчок.
Обидві письменниці вирізнялися великим талантом, майстерно описували народне життя й увічнили його правду в своїх літературних творах. Олександра була донькою учителя Євгена Судовщикова. Вона народилася в березні 1867 року в м. Макар’єві Костромської губернії. Після закінчення початкової школи та гімназії в Києві 1885-го Леся вступила на вищі жіночі курси у Києві. Замолоду дівчина виявила творчий письменницький хист. Входила до складу літературного гуртка «Плеяда молодих українських літераторів» (1888-1893) разом із Лесею Українкою, В. Самійленком, М. Косачем. У 1890-х рр. Леся оселилися з мамою на хуторі в Полтавщині і тут мала змогу уважно стежити за життям народну і життєвих труднощів наших селян. Саме тоді вона вийшла заміж за Михайла Косача, сина Олени Пчілки, і поїхала з ним до Дерпту (зараз Тарту в Естонії), де чоловік закінчив університет. По закінченні університету Михайло залишився працювати там же на фізико-математичному факультеті. Саме у Дерпті вийшла перша збірка кількох оповідань Грицька Григоренка «Наші люди на селі». 1901-го Михайло Косач раптово помер у Харкові від дизентерії і його дружина залишилася з маленькою дитиною на руках без будь-яких засобів до життя.
Леся починає енергійну боротьбу за існування. Вона вступає на київські курси на правничий факультет, закінчує й одержує посаду при суді, але в незабаром звільняється та переїжджає до Гадяча, де її доня завершує школу й учителює, а Леся повертається до літературної праці. Дописує до київських видань «Рада», «Рідний край», Літературно-науковий вісника, «Молода Україна». Відтак зважується повернутися до Києва й оселяється в Олени Пчілки на Поділлі. Займається літературною творчістю та підробляє.
Видавництво «Рух» у Харкові опублікувало два томи творів Грицька Григоренка з бібліографією автора й критичної оцінкою творів. На загал критика позитивно відгукнулася на це видання, лише Борис Грінченко виступив проти песимізму авторки щодо життя на селі. Єфремов також дав ряд своїх зауважень. Франко позитивніше оцінив видані твори.
Творчість Григоренка була ближчою до новел Василя Стефаника, ніж до Нечуя-Левицького. Її можна умовно розділити на побутові оповідання, в яких письменниця змальовує село на своєрідному роздоріжжі і на новели, створені під впливом модерну. Також письменниця вбачала безперспективність, пов’язану незгодами в родинах, непорозуміння, як каже героїня оповідання «Хівря язиката»: «Понаводять тих дітей, аж світ малий для них стане, а хліба бракує, сварки, бійки вбого в житті». Письменниця дає ряд психологічних портретів, серед яких — індивідуалісти та протестувальники, байдужі та фарисеї, котрі Богом торгують. Зате в неї гарні описи природи, глибокі аналізи та характеристики героїв. Особливо з великою увагою Грицько Григоренко змальовував вроду і важкі переживання селянок.
Письменниця дебютувала поезією російською й українською мовами, згодом писала оповідання, п’єси, перекладала з французької, англійської та шведської мов. Друкувала свої твори в журналах та альманахах. 1904-го у Київ вийшов її нарис «На вічну пам’ять Котляревському». Реалістичні оповідання з народного життя склали її першу збірку «Наші люди на селі» (Юрьєв, 1898), яку схвально оцінили Леся Українка й Іван Франко. Ці твори були посилені картинами, «схопленими просто з натури» (І. Франко). С. Єфремов відзначав у них «відсутність оптимізму до чогось вищого, до якоїсь ідеальної мети»; вони показували «життя, прикуте до землі» («Історія українського письменства». — Київ, 1917). Письменниця показала, які злидні панували в безземельних селянах, котрі були змушені вони йти на заробітки в місто («Смерди») або в Сибір («Пересельці»). Події наприкінці ХІХ-го та початок ХХ ст., настрої сільської бідноти змалювала в оповіданнях «Чи по правді?», «Людям» та в багатьох інших. Твори відзначаються ідейно-тематичним багатством, лаконізмом і настроєністю» (цикл «Нариси», 1907). В авторки зустрічаємо цікаві публікації для дітей: збірка оповідань «Дітки» (Катеринослав, 1918, з присвятою Олені Пчілці), п’єси «Яблука» (1918), «Дімин сон» (Харків, 1930) та інші. Відомі її психологічні драми «Батько», «Туга» (не закінчена), п’єса «Друга женщина», інсценізації романів «Напередодні» І. Тургенєва та «Пригоди Арістида Пухоля» Дж. Локка. 1980-го знайшли рукопис спогадів «Хаос», які частково опублікували у журналі «Слово і час» (1997, № 2). Переклала французькою п’єсу «Одруження» М. Гоголя. Померла 27 квітня 1924 року. Похована на Кудрявському кладовищі у Києві.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...