Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

До 150-ліття від дня народження Євгенії Ярошинської

Автор:

|

Жовтень 10, 2018

|

Рубрика:

До 150-ліття від дня народження Євгенії Ярошинської

Євгенія Ярошинська народилася 18 жовтня 1868 року в с. Чуньків (тепер — Заставнівського р-ну Чернівецької обл.) в сім’ї сільського вчителя. В школі батька закінчила початкове навчання, після якого завершила шість класів у Чернівцях (1882). Надолужувала самоосвітою вдома, захоплювалася західноєвропейською літературною класикою, передовсім німецькою. Під її впливом почала писати вірші та прозу німецькою мовою, у віденській «Цікавій газеті» надрукувала першу повість «Жіноче серце» (1886) та оповідання «Кузен Фріц» (1887).
Євгенія брала активну участь у діяльності товариства «Жіноча громада», була першою організаторкою осередків жіночого руху в селах Брідок і Раранча. 1887-го вона стає членом товариства «Руська школа», яке займалося виданням підручників і позакласної літератури для школярів, долучається до його діяльності, зокрема організовує та проводить наради, конференції. Як і більшість буковинських письменників того часу (Ю. Федькович, С. Воробкевич, О. Кобилянська), свою літературну діяльність розпочала німецькою, але перейшла на українську мову. На шлях української літератури Ярошинська переходить під впливом україномовної газети «Буковина», яка згуртувала навколо себе прогресивних українських діячів культури. В творах авторки переважали сцени з життя народу, побутові реалістичні нариси, оповідання з життя жінок, новели та численні статті навчально-виховного характеру для дітей.
Її статті й оповідання охоче публікували львівський ілюстрований літературно-науковий журнал «Зоря», віденська газета «Руська правда», часописи «Дзвінок», «Буковина», «Народ» і «Батьківщина. 1886-го в «Бібліотеці для молодіжи» були опубліковані зібрані письменницею прислів’я. Ю. Федькович надрукував її оповідання «Уроєна слабість». Чимало значила для її становлення рідна література, а знаючи німецьку, російську та польську мови, письменниця читала оригінальну літературу.
В прозу Ярошинська входила як спадкоємиця Федьковича. Його творчість дала їй імпульс для створення оповідання з народного життя «Вірна Люба». Ця оповідь про випробування любові рекрутчиною схилило її до записування пісень, які згодом видала під заголовком збірку «Народні пісні з-над Дністра», за яку Російське географічне товариство нагородило її срібною медаллю (1889).
Вчителюючи на Буковині, Євгенія виступала в пресі з педагогічними статтями; 1904 року ввійшла до редколегії вчительської газети «Промінь» (Вашківці). Водночас продовжувала фольклорно-етнографічну діяльність. Етнографічні матеріали письменниці друкували німецькомовні видання. Художня спадщина письменниці не надто велика: більш, ніж три десятки оповідань, новел, «образків», дитячих казок, кілька повістей. Головна їхня тема — народне життя та незавидне становище української інтелігенції.
Естетична вартість творів неоднакова: над деякими з них тяжіє дидактична прикладна настанова. Прикметні ознаки прози Ярошинської 1890-х рр. — автентичність колізій із життя, ліризм, фольклорне спілкування («Проклятий млин», «Брати»), морально-етичні конфлікти («Золоте серце»), а детективний компонент сюжету свідчать про належність письменниці до «школи» Франка. Суголосна розвоєві українського письменства з реалістично-психологічним вирішенням теми інтелігенції повість «Понад Дністром» (1895). Тут зафіксовано народолюбні поривання буковинської молоді, створено привабливі, хоч і не розкриті, образи «нових людей» (Марія, Орест). Серед творів малої прози вирізняється зворушлива гуманістична новела «Адресатка померла», що засвідчує демократизм авторки, композиційну вправність, лаконізм, виразність мови.
Загалом новелістичний жанр у здобутку «традиціоналістки» Ярошинської показує її оволодіння модерними засобами ліро-драматичного психологізму («Кінець», «На цвинтарі»). Письменниці суто національної орієнтації не надто щастило з критикою, що закидала їй сентиментальну спрямованість. Центральним твором прозаїка, що утвердив її в рідному письменстві, стала повість «Перекинчики» (1902). Замулення душ у родині протопопа Артемія, котрий денаціоналізувався задля користі; взаємини студента Костя з сиротою Анною, його зрада дівчини та рідної нації, повернення до неї — такі основні сюжетні вузли твору, що застерігає від зради рідного народу. Симпатії авторки віддано Анні, яка, долаючи труднощі, обирає шлях учительства. Письменниця стояла на засадах чесноти, правоти та вірності. Її дитячі оповідання, опубліковані «Бібліотекою для молодіжі», «Дзвінком» і видані окремо в 1901-1907 рр. відтворюють тяжку долю простолюду («Найбільший скарб», «Розумна Настуня»). Культивувала письменниця не без успіху і жанр літературної казки («Королівство оводів», «Квіти» й інші). Ярошинська була активним дописувачем газети «Батьківщина» та журналу «Народ» (статті про демократичну інтелігенцію, етнографічно-побутові нариси). З художніми творами, крім «Буковини», виступала в «Зорі», «Літературно-науковому віснику», «Зернах», «Ділі», «Буковинському календарі».
Творча спадщина письменниці, життя якої передчасно обірвала хвороба, становить помітний набуток української літератури на межі ХІХ і ХХ ст. Результати своїх досліджень і роздумів щодо виховання дівчат у буковинських сім’ях Ярошинська публікує в німецькомовному педагогічному журналі «Буковинська школа» (1904). А її творчість становить помітний набуток в українській літературі.
21 жовтня 1904-го у віці 36 років Євгенія Ярошинська несподівано пішла з життя через перитоніт. Померла у місцевому шпиталі, похована в Чернівцях, де похоронена й Ольга Кобилянська, котра померла 21 березня 1942-го.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...