Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

До 145-річчя народження Богдана Лепкого

Автор:

|

Листопад 02, 2017

|

Рубрика:

До 145-річчя народження Богдана Лепкого

Богдан-Теодор-Нестор Лепкий — одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства та культури, розвою національного духу, гордість народу. Він — видатний поет, прозаїк, критик, видавець, перекладач, історик літератури, літературознавець, громадсько-культурний діяч, художник і публіцист. Народився 4 листопада 1872 року на хуторі Кривенький (більше не існує), неподалік від с. Крегулець (зараз — с. Крогулець Гусятинського району), за іншими даними — в с. Кривеньке (тепер — Чортківського району) на Тернопільщині. Дитинство Богдана минуло в с. Крегулець. Із 1879-го родина жила у с. Поручин, з 1891-го — в с. Жуків (обидва зараз Бережанського району). З 1878-го Богдан упродовж восьми років мешкав у Бережанах у свого діда Михайла Глібовицького — священика, віце-маршалка Бережанського повіту. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 року вчився (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах, після закінчення якої вступив 1883-го до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського, у хорі «Боян» (м. Бережани). Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів. Після закінчення гімназії, 1891 року вступив до Віденської академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці перевівся на філософський факультет. Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, після закінчення якого 1895-го працював вчителем-суплентом у Бережанській гімназії (1895-1899).
Вже в другому класі школи Богдан писав вірші, оповідання, створив поему про русалок (не збереглася). Студентом Львівського університету надрукував 1895 року в газеті «Діло» своє перше оповідання «Шумка», потім чотири поезії в прозі «На палеті», оповідання «В лісі» та «Дивак». Того ж року опублікував поезії «В світ за очі», «Ідилія» та «Сонет». Під час праці в Бережанській гімназії надрукував оповідання «Дідусь», «Нездала п’ятка», «Над ставом», «Настя», «Скапи», «Гусій». 1897-го написав повість «Зламані крила». Співзасновник (1906) гуртка «Молода муза» (м. Львів). Твори друкувалися у виданнях «Діло», «Зоря», «Руслан», «Буковина», Літературно-науковий вісник, «Світ», «Жіноча доля», «Письмо з Просвіти», «Дажбог», «Назустріч», «Ілюстровані вісті», «Світ дитини», «Народний декламатор», «Літопис Червоної калини» й інших, а також в українських еміґраційних часописах «Вісник Союзу визволення України» (Відень), «Просвітній листок» (Зальцведель), «Нове слово», «Літопис» (Берлін), «Базар», «Свобода» (Нью-Йорк), «Америка», «Шлях» (Філадельфія), «Українське життя», «Нова зоря» (Чикаґо), «Українське народне слово» (Піттсбурґ) та інших, у польських, чеських та німецьких журналах. Автор збірок поезій «Стрічки» (1901), «Листки падуть» (Львів, 1902), «Осінь» (1902), «Книжка горя» (1903), «На чужині» (1904), «З глибин душі» (1905), «Над рікою» (1905), «Поезіє, розрадо одинока» (1908), «Для ідеї» (1911) та інших.
Вже з ранніх років свого життя Б. Лепкий засвідчив, що в нашу літературу приходить незвичайно високий талант. 1897 року з дозволу Папи Римського Богдан одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, котра звабила чоловіка своєю вродою.
1912-го Лепкий вступив до партії «Християнсько-суспільний союз» у Львові. Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 року чоловіка мобілізували до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину. З листопада 1915-го мешкав у м. Раштат біля Бадену, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті. З 1916 року займався просвітницькою працею у таборі Вецляру, де також провадив малярську школу. Влітку 1917-го відвідав Львів, Бережани, могилу батька в селі Жуків, побачився з братом Левом Лепким, січовим стрільцем. 1919 року працював в Українській військово-санітарній місії, яка готувала військовополонених до від’їзду додому. Після ліквідації таборів навесні 1920 року Богдан переїхав до Шпандау біля Берліна, у січні 1921-го — до Берліна. Тут до 1925 року очолював Український допомоговий комітет, Комітет опіки над утікачами, співпрацював із Товариством охорони могил, належав до співорганізаторів українських видавництв.
Водночас працював в управі Українського Червоного Хреста, був головою «Української громади». Викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві Української Народної Республіки у Берліні. В 1920-х зустрічався з колишніми гетьманом України Павлом Скоропадським, президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем, а також із полковником Євгеном Коновальцем та іншими видатними українськими діячами політики, науки й культури. 1925-го повернувся до Кракова, продовжував викладати в Ягеллонському університеті, де його призначили доцентом, завідувачем кафедри української літератури. Написав книжку мемуарів «Бережани», третю частину «Казки мойого життя», яку не закінчив, повість «Крутіж», завершив твори «З-над моря», «Тим, що полягли», «Доля», видав збірку «Вибір віршів», «Сльота», «Під ялинку» та цілий ряд інших творів.
Богдан Лепкий був унікальною постаттю в нашій історії, талановитою, всебічно обдарованою людиною. Він любив світ, людей і безмежно любив Україну. Світ був для нього однією великою казкою, тому твори письменника — це зачарування рідною землею й її талановитими людьми. За кількістю написаного Б. Лепкий поступається в українській літературі хіба що Іванові Франкові. Загалом його спадщина становить понад 80 творів.
Багато віршів Лепкого покладено на музику, наприклад, «В очах твоїх я небо бачу» виконує гурт «Океан Ельзи». Ці слова були написані ще на початку XX століття, але той позитивний настрій, який створює вірш, що належить до класики української літератури, хвилює і буде хвилювати вовіки слухачів.
Він видав співаники «Сім пісень. Гостинець для українських вояків від «Союзу визволення України», «Червона калина», «Ще не вмерла Україна», «Наша пісня», а також «Слово о полку Ігоревім» у віршованих перекладах сучасною українською, водночас опрацьовував «Читанки» для шкільної молоді. Уклав перший незалежний від польської Шкільної ради народний буквар.
Ця визначна постать відійшла в засвіти 21 липня 1941 року в Кракові. Поховали письменника на Раковецькому цвинтарі у гробівці його товариша Ігнатія Шайдзіцького. На надгробку зберігається напис українською «Богдан Лепкий поет», а 1972-го український-лемківський скульптор Григор Пецух встановив там барельєф письменника.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...