Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 14, 2018

До 140-річчя від дня народження Марії Гребінецької

Автор:

|

Жовтень 10, 2013

|

Рубрика:

До 140-річчя від дня народження Марії Гребінецької

«У тітки Степаниди зібрався гурт хлопців і дівчат. Ворожать, жартують, поки Маруся не заспіває до глибини душі зворушливу пісню. Срібний голос Марусі заполонив усе навколо. Пісня розлилася, як море широке та безкрає, і забути її, почувши хоч раз, — неможливо!». Так писала про голос Марії Гребінецької одна із шанувальниць її таланту, почувши її спів у фільмі «Маруся», випущеному у світ корпорацією Василя Авраменка восени 1939 року.

А починалося Марусине захоплення співом далекого 1905-го в рідному Києві, де вона навчалася в Музичному інституті Миколи Лисенка. Її вчителем був Олександр Мишуга. Уже з перших занять великий маестро зрозумів, що його учениці судилося бути видатною співачкою. Якось, звертаючись до неї, він сказав: «Ти маєш стати співачкою світової слави, такою, щоби всі знали й казали, що оце – Маруся Гребінецька, українка, яка зреклася всього, щоби жити для мистецтва».
Та якщо О. Мишуга, здобувши світову славу, упокоївся на рідній землі, то його улюбленій учениці довелося славити українську пісню на далеких заокеанських берегах і там же лягти в могилу.
Марія Гребінецька народилася 1883 року в Києві. Там минали її дитячі та юнацькі роки. Її батьки були вчителями української мови та літератури. Матеріально вони були забезпечені добре, тож мали змогу подбати про музичну освіту доньки.
Дбайливо й старанно працював славетний співак Олександр Мишуга над голосом своєї вихованки. Ось як розповідає про один з епізодів педагогічної практики маестро музикознавець Вадим Щербаківський: «У сусідстві з моєю кімнатою була квартира Гребінецьких, у яких панночка Марія, що мала добре сопрано, училася в Мишуги. Було надзвичайно цікаво чути, коли вона, прийшовши зі школи, співала разом із Михайлом Микишею дует із «Мефістофеля» Арріго Бойто. Їхні голоси звучали так, ніби це було справді десь далеко, але явище далини досягалося не тихістю голосів, а особливою їх вібрацією. Враження було таке, що ці голоси летіли за те море й далекий острів, про які йшла мова в пісні. Голоси котилися так, наче це було щось зовнішнє, як якийсь зефір, здатний летіти безконечно далеко».
Але щоби досягти кращого результату, слід було їхати до Італії. Саме це радив їй наставник, забезпечивши дівчину відповідними рекомендаціями. І вже навесні 1907-го Марія прибула в Мілан, де навчалася протягом чотирьох років, а повернувшись до рідного краю, стала солісткою Одеської опери, дебютувавши в партії Оксани в «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Там же виступала в операх «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Утоплена», «Енеїда» та «Галька». Ті ж партії виконувала вона й у Києві, коли стала солісткою театру Миколи Садовського. Перший її виступ там відбувся 1 вересня 1914 року.
У листі до свого наставника співачка писала: «Я служу в театрі Садовського. Справи його йдуть якнайкраще, чого не можна було собі уявити. Збори майже щодня повні. Я співала в «Запорожці за Дунаєм», «Вії», «Утопленій», «Наталці Полтавці», «Гальці». Усіх опер не можна було ставити, так як забрали більшу частину трупи, хору й оркестру до війська. Голосом почуваюся добре, але наскільки краще я би співала, якби довший час працювала з Вами, дорогий маестро».
Коли ж 1920 року театр Садовського перебрався до Львова й невдовзі потому припинив свою діяльність, Марія Гребінецька певний час була артисткою Руського народного театру. На початку вересня 1922-го її було запрошено на виступи в Шевченківських концертах у Празі. Там вона й стала хористкою Української республіканської хорової капели, керованої легендарним Олександром Кошицем. Саме тоді капела поповнювалася новими співаками, готуючись до виїзду за океан. До Нью-Йорка колектив, тоді вже перейменований на Український національний хор, прибув 3 жовтня 1922 року, а вже 5 жовтня відбувся його концертний виступ у знаменитому залі «Карнеґі-гол».
У складі цього хору Марія здійснила великий восьмимісячний концертний тур містами США та Канади, а 20 травня 1923-го відбула з ним у тривалу поїздку містами Арґентини, Чилі, Параґваю, Венесуели, Куби та Мексики. Повернувшись до США, хор іще раз виступив із концертами й на початку 1924 року завершив своє існування.
Цікаво, що в цей скрутний для співачки час допомогу їй надав відомий композитор і дириґент Михайло Гайворонський, забезпечивши її роботою у своїй музичній студії імені М. Леонтовича. У той же час вона співала в складі новоствореного молодіжного українського театру. Із цієї нагоди газета «Свобода» від 7 вересня 1928 року писала: «10 вересня виїжджає на гостинні виступи по більших містах української еміграції в Америці група артистів, котрі своїми іменами та своєю довголітньою працею на сцені дають повну гарантію пізнати чар і красу наших давніх, але вічно молодих опер «Наталка Полтавка» й «Запорожець за Дунаєм», а також вистав «Пошилися в дурні» тощо. Серед них – М. Гребінецька, П. Гурський і колишні хористи капели Кошиця Д. Стеценко, С. Квітка, О. Копачук, К. Дмитренко, М. Гребінецький, П. Ординський, К. Щит, С. Стодола, Н. Захарченко й інші».
Що ж до таланту Марії, то в часописі «Свобода» від 24 жовтня 1929 року писалося: «Окремо від усіх стоїть оперна співачка Марія Гребінецька. Це безумовно велика артистка, і бере жаль, що вона не через наші українські злидні виступити на великій сцені, на якій ще довго могла би бути прикрасою, бо її голос, техніка й досконала інтерпретація української пісні є визначальними та високохудожніми».
Значним досягненням співачки була її участь в Українському тріо під керівництвом відомого скрипаля, педагога й композитора Романа Придаткевича. Її перший виступ у ньому відбувся 14 листопада 1931 року в нью-йоркському «»Тавн-голі, що стало великою подією в житті української спільноти, бо його програму складали винятково твори українських композиторів М. Лисенка, В. Барвінського, Л. Ревуцького, М. Гайворонського та композиції самого керівника.
Виступи Українського тріо відбувалися в багатьох містах США, а найчастіше — в університетах, коледжах і школах. Однак на третьому році роботи Марія покинула тріо Р. Придаткевича, забезпечивши собі надійну заміну в особі своєї учениці Йосипи Яремівни, а сама знову повернулася до театрально-мистецької діяльності й уже 5 березня 1932-го під її орудою в залі Українського дому в Нью-Йорку було здійснено постановку опери «Катерина» М. Аркаса.
«Здавалося, що стіни Українського народного дому впадуть під натиском публіки, – такою переповненою була зала, — писав про цю подію Роман Придаткевич. – Однак пересічному слухачеві, певно, не було відомо, які труднощі мала подолати пані Марія Гребінецька. З одного примірника клавіру потрібно було навчати солістів і хор. Ним мали користуватися ще й піаністка та дириґент. І так – протягом усіх 20 репетицій. Однак, як результат, виставу було виведено з великим успіхом. А щоби представити особистий успіх цієї правдивої артистки — замало слів, бо треба було бачити її на сцені».
Протягом трьох десятиліть Марія Гребінецька була однією з найпомітніших співачок українського роду на теренах Канади та США. Але в останні роки свого життя вона виступала переважно в ролі акомпаніатора або режисера.
Була співачка задіяною й у доброчинних справах. Так, у часописі «Свобода» від 8 лютого 1946 року в рубриці «З життя громад і організацій» сповіщалося, що 20 січня ц. р. у залі Українського народного дому зусиллями гуртка «Калина» під керівництвом Марії Гребінецької буде поставлено оперету «Наталка Полтавка» І. Котляревського, увесь дохід від якої віддадуть на допомогу українським імміґрантам.
Марія Гребінецька завжди була в гущі українського середовища й відігравала важливу роль у його гуртуванні. Близько 20 років вона навчала дітей українців у Нью-Йорку гри на фортепіано та вокального співу, заснувавши музичну студію при книгарні «Сурма», власником якої був Мирон Сурмач — відомий бізнесмен і меценат. Тут же Марія створила жіночий квартет, який часто брав участь у радіоконцертах «Сурми». Студію було засновано 2 листопада 1944 року.
Варто зазначити, що Марія Гребінецька була визначною концертною співачкою, без участі якої в Нью-Йорку та його околицях не відбувалося жодного Шевченківського концерту. Вона широко пропагувала твори М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, С. Гулака-Артемовського, М. Гайворонського, С. Монюшка, Ш. Гуно та була однією з найкращих виконавиць українських народних пісень. На добру пам’ять про себе вона залишила нам записані на платівки пісні «Де грім за горами» й «Ой, не ходи, Грицю». Їх запис було зроблено в березні 1933-го, про що повідомлялося в часописі «Свобода» від 6 березня 1933 року. Померла Марія Гребінецька 1971 року в Нью-Йорку.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...