Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 13, 2018

До 140-річчя від дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка

Автор:

|

Листопад 14, 2018

|

Рубрика:

До 140-річчя від дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка

Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літератури як зачинатель і перший класик художньої прози. Був представником шляхетського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з’являється в XVII ст. спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником.
Григорій народився 18 (29) листопада 1778 року в слободі Основа під Харковом. Звідси й його літературний псевдонім — Основ’яненко. Все своє життя він прожив у Харкові. З дитинства хлопчик був кволим, а через діатез у п’ятирічному віці осліп. Відтак поїхав на прощу до Озерянського монастиря і там несподівано прозрів. Це дивне одужання саме в церкві, в часі молитви наповнило його душу глибокими релігійними почуттями, яким письменник дав вихід у своїх повістях.
На 12-му році життя хотів вступити до монастиря, але батько не дав на це згоди. Змалку Григорій мав великий музичний хист — чудово грав на флейті та фортепіано. У формуванні світогляду молодого письменника велику роль відіграли батьки. Мати Марія Василівна (з роду Шидловських), була жінкою освіченою, з сильною вольовою вдачею, більшість біографів писали про неї як про сувору і владну. Батько Федір Григорович навпаки — був людиною м’якою та товариською, але авторитетною та шанованою.
Вчився Григорій удома і в монастирській школі. На 15-му році життя батько послав його до війська. У 1793-1797 рр. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804-го по 1805 рік упродовж кількох місяців перебував у монастирі. Йти у ченці Григорія відмовив філософ Сковорода, котрий був добре знайомий з родиною Квіток. Покинувши монастир, юнак знову повертається на військову службу, але вже за рік виходить у відставку.
Після цього Григорій Квітка знову оселяється у Харкові та починає вести активну культурну та громадську діяльність. Життя письменника було сповнене протиріч. Через такі суперечливі шукання майбутнього, письменника вважали диваком. Після війни 1812 року передові громадські кола Росії й України захопив новий культурний рух, який справив неабиякий вплив на майбутнього письменника і визначив його подальший шлях.
У 1816-1828 рр. він займає посаду предводителя дворян Харківського повіту. Ця посада не лише дозволила Квітці зробити чимало для освіти та культури Харківщини, але й надала йому щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності.
1827-го письменник береться за написання сатиричних комедій і повістей, спершу російською мовою. Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому вже було 40 років, і наступні 25 літ свого життя він успішно поєднував службову діяльність із літературною. Наукова громадськість обрала Квітку-Основ’яненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенґаґен). Саме з ініціативи Григорія Федоровича у Харкові відкрили приватний театр, в якому Квітка був і режисером, директором та істориком. Того ж року Квітка організував благодійне товариство й узяв участь у відкритті інституту шляхетних панночок, на утримання якого пожертвував багато своїх грошей. З наставницею цього інституту він одружився. Дружина, начитавшись французької сентиментальної літератури, додавала йому натхнення і теми, радила також писати у сентиментальному тоні. 1833 року в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрили губернську бібліотеку. Крім цього, він заснував кадетський корпус у Полтаві.
У Харкові Квітка стає одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Крім доброчинної та просвітницької діяльності Григорій Федорович займається ще громадською та державною працею — суддя, повітовий предводитель дворянства, голова палати карного суду. Він був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ і впливу на нього засобами літературного та театрального мистецтва. Виступав із пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості.
Починаючи з 1816 року, Григорій Федорович бере участь у заснуванні перших українських громадсько-літературних журналів «Харьковский демокрит» і «Украинский вестник», у яких друкував свої гумористично-сатиричні листи поміщика Фалелея Повинухіна й інші твори. Пише комедію «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827, опублікована 1840-го) й оповідання «Дворянские выборы».
На початку 1830-х рр. став писати українською мовою. Виходять оповідання «Салдацький патрет», «Купований розум», «Напущання як зав’язано». Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, Квітка-Основ’яненко пише й досі популярні комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840). Його українські прозові твори поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні «Мертвецький великдень», «О релігійному дусі», «Маруся».
1834-го і 1837 року виходять дві книги «Малороссийских повестей, рассказанных Грыцьком Основьяненком», надруковані українською та підписані одним із багатьох псевдонімів. Крім цього, він підписувався як Земляк, Аверьян Любопытный, Фаладей Повинухин, Ваш Основ’яненко й інші.
До цікавих творів письменника варто зарахувати «1812 рік в провінції», «Добре роби — добре й буде» (1836), «Козир-дівка» (1838), «Щира любов» (1839), «Перекотиполе» (1840), «Божі діти» (1840). На увагу заслуговують і роман «Пан Халявський» (1840), повісті «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна сотниковна», історико-художні й етнографічні нариси «Головатый» (усі — 1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), так звані фізіологічні нариси «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841) та інші. Не можна не згадати його твори, побудовані на народних віруваннях, — «Конотопська відьма», «От тобі скарб», «Мертвець великдень».
Григорій Квітка-Основ’яненко був прекрасним знавцем сільського побуту. У своїх творах він намагався вірно віддзеркалити образ українського села. Його описи — немов етнографічні досліди, які висвітлюють душевні почуття. І хоча деяких він ідеалізує своїх героїв, головне, що він — творець нашої повісти. В одному листі автор писав: «Усі мої твори сповнені любов’ю до земляків, у них багато гумору, незлої сатири. Вважаю, що ідеальні герої існують і в реальному житті».
Твори Основ’яненка перекладено польською, болгарською, чеською й іншими мовами. Вони настільки проникнуті гуманізмом і співчуттям до людей, що навіть Іван Франко назвав Квітку одним із перших письменників, котрий став автором «человеческой повести».
Високу оцінку творчості Г. Квітки-Основ’яненка дав Тарас Шевченко. Особливо йому сподобався твір «Маруся», що стало приводом для листування між ними. Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже», присвятив йому вірш «До Основ’яненка».
Квітка підтримував зв’язки з багатьма літераторами, зокрема, з гуртком харківських романтиків та Євгеном Гребінкою. Друкував свої твори в альманасі «Ластівка», 1841 року вийшла його повість «Сердешна Оксана». Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народом і відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.
Пізніше Олесь Гончар писав: «Внесок Г. Ф. Квітки-Основ’яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург широко відкрив двері у велику літературу. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повісті, оповідання, соціально-побутові комедії. Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках ХІХ ст. став на Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур».
У червні 1843-го Квітка захворів запаленням легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 року у своєму маєтку в Основі, в якому провів майже все своє життя. Там, де раніше був маєток, тепер — парк, що носить ім’я письменника. Відспівували його похорон у Благовіщенському соборі. На похорон письменника зібралося майже все місто. Ховали на Холодногорському цвинтарі, але у 1930-х роках церкву на цвинтарі знесли, а на тому місті збудували стадіон «Трудові резерви». Надгробок письменника перенесли до Покровського собору, а згодом — на Друге міське кладовище. Чий прах зараз покоїться під цим каменем, на жаль, дізнатися вже ніхто не зможе.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...