Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

До 140-річчя народження Никанора Онацького

Автор:

|

Липень 02, 2015

|

Рубрика:

До 140-річчя народження Никанора Онацького
Никанор Онацький. Автопортрет

Никанор Онацький. Автопортрет

Серйозно трактувати видання «Словник художників України» (Київ, 1973) Академії наук УРСР та його членів редакційної колегії не можна. Редактор Микола Бажан, його заступник Віктор Афанасьєв і семеро інших членів колегії були відповідальні за правдивість поданих даних. А їх слід назвати пристосуванцями радянщини, бо вони свідомо фальсифікували історію початку ХХ ст.
Понад 20 тис. імен репресованих, більша частина яких була розстріляна нізащо у 1930-х рр., заборонялося згадувати, архівні матеріали про них вилучалися і знищувалися. Тож згаданий словник, на основі якого 1992-го був виданий енциклопедичний довідник «Митці України», а також біографічний довідник «Мистецтво України» (1977) — не дуже вартісні, а працю десятка кандидатів історичних наук, заслужених працівників культури, професорів і лауреатів різних премій слід вважати безвідповідальною. Некоректні дані на сторінках цих видань стосуються й мистця Никанора Харитоновича Онацького, його доробку, педагогічної й організаційної праці.
У словнику з першого до останнього видання, а також на сторінках УРЕ (Київ, 1962) дату смерті художника подавали як 2 липня 1940 року. Насправді живописця розстріляли 23 листопада 1937-го в Полтаві. Свідчать про це відкриті на початку 1990-х рр. архівні матеріали КГБ. І хоч 1956-го ім’я Онацького було реабілітоване й після цього з’явилися публікації про життя та мистецьку діяльність маляра, останнє десятиліття його праці замовчувалося.
Із 1966-го по 1968 рік тривала інтенсивна робота над шеститомним виданням «Історії українського мистецтва» на майже 3,1 тис. сторінок. Туди ім’я Онацького не потрапило. Редакційну колегію цієї «праці» очолював член КПРС від 1940 року, академік АН УРСР, депутат Верховної Ради СРСР та великий українсько-радянський поет сталінського патріотизму Бажан. Він і величезне число таких, як він, поетів, письменників і науковців, котрі свідомо пропагували тему віковічної дружби російського й українського народів, старанно та віддано служили колонізаційній справі української освіти та культури, сприяли русифікаційній політиці Москви в Україні.
Народився Никанор Онацький 1875 року на хуторі Хоменковому Гадяцького повіту Сумської області на Полтавщині, у багатодітній родині козака хлібороба. Народну та повітову школи він закінчив у Гадячі, а 1905-го – Одеське художнє училище. Ще він учився в Строгановському училищі технічного рисунку в Москві, а вже тридцятирічним вступив до Вищого художнього училища при Петербурзько-імператорській академії мистецтв у майстерні Іллі Рєпіна. Тут його застала перша російська революція, під час якої мистець займався постачанням зброї місцевим робітникам і розповсюджував заборонену царатом літературу. Після маніфесту 17 (30) жовтня 1905 року, в якому царський уряд обіцяв громадянам свободи, розпочалися арешти, і студент був змушений утекти на Полтавщину.
Він учителював у гімназіях міст Лебедина і Сум. Навчав дітей малювання і дослідження народної творчості в навколишніх селах. Під гаслом «За соціалізм» 1906-го почав творити свої перші вірші та поеми, що їх публікували журнал «Рідний край» (Полтава, 1905-1907, Київ, 1908-1914, Гадяч, 1915-1916), альманахи «Терновий вінок» (1907), «З неволі» (1908) й інші видання.
Крім поезії й образотворчого мистецтва Никанор займався політикою. У Санкт-Петербурзі він був членом нелегального українського гуртка, метою якого було організувати культурну роботу в Україні та підтримувати з нею постійні зв’язки. Художні твори маляра почали експонуватися 1911-го у Києві, Полтаві й інших містах України, а найчастіше — в Сумах. Тут Онацький оселився 1913 року та прожив понад 20 літ. Там з’явилися його роботи «Місячна ніч» (1908), «Автопортрет у шапці» (1909), «Хата біля Тарасової гори в Каневі» (1911) й інші.
Потрібно відзначити глибоку любов Никанора до поетичної та малярської творчості Тараса Шевченка та його працю як шевченкознавця. Він вивчав історію перебування Шевченка в Лихвиці, коли той гостював у маєтку Дмитра Хрущова й на хуторі Нові у червні 1859 року, а потім у Лебедині, де поет зустрічався з художником О. Цеге фон Мантейфелем та оглядав історичні пам’ятки міста. Онацький об’їжджав села, збираючи цінні шевченківські реліквії, відмальовував їх і фотографував. У той час у нього народилася думка заснувати музей із шевченковими речами. У місті Тростянці Сумської області у доньки художника Петра Соколова Никанор придбав «Кобзар» 1860-го з дарчим написом Шевченка, а в нащадків польської родини Залеських — офорт «Приятелі» з власноручним написом Тараса: «Варенушному архимайстрови Алексею Михайловичу Залескому на память 6 июля 1859 на хуторе Нови».
Онацький побував на могилі Шевченка влітку 1911 року. Зробив кілька малюнків і фотографій, а також сторожа могили Івана Ядловського, котрий доглядав за нею з 1883-го по 1933 рік. У сумській газеті друкувалися шевченкознавчі статті Никанора. З пошани до Кобзаря письменник написав інсценізацію «У тієї Катерини». Зусиллями Онацького було засновано в Сумах художньо-історичний музей, де були зібрані твори живопису, скульптури та ужиткового мистецтва. 1920 року його націоналізували, завдяки зібраним шевченковим речам вдалося створити в музеї окрему залу великого поета. Никанор став не тільки відданим працівником музею, але і його першим директором. До колекції він придбав картини, кераміку, скло, рідкісні книжки тощо. Водночас провадив археологічні розкопки, предметами з яких збагачував музейну збірку. До її фондів потрапили образотворчі роботи Шевченка, Рєпіна, Васильківського, Куїнджі, Боровиковського, навіть Пітера Пауля Рубенса, а також цінний порцеляновий посуд, козацька зброя, ікони, килими, українські скляні вироби.
Станом на 1 жовтня 1925-го, в музеї налічувалось майже 10,3 тис. експонатів. Подвижницька праця Онацького допомогла перетворити створений ним музей на один із найбагатших в Україні. Крім виступів з лекціями на теми мистецтва та літератури художник розписав робітничі клуби, створив ескізи революційних знамен і викладав науку малярства в заснованій ним художній школі.
1929 року Онацького прийняли до Асоціації художників Червоної України (АХЧУ). Це дало йому змогу виконувати на замовлення більше різних емблем і співпрацювати з першою пролетарською газетою «Промінь», що виходила в Сумах у 1920-х рр. Вдало оформляв театральні вистави та малював сатиричні плакати з осміюванням негативних подій, що суперечили будівництву «кращого майбутнього».
31 травня 1929-го НКВД звинуватив науковця в «українському буржуазному націоналізмі» та викликав на перший допит. Того дня Никанор відчув гіркоту думок і жар пекучого болю на душі. В голові роїлося щось таке, на що шукав відповіді. Та не можна було марнувати час, тому письменник узявся за перо. Результатом активних наукових досліджень були книги «Українська порцеляна», «Українське гутне скло» й «Український фаянс» (Суми, 1931). Написав він досить обширно про музей, яким керував, а також розвідку про селянський революційний рух на Сумщині та п’єсу для дітей «Новий світ». Свій художній талант присвятив створенню відомих полотен «Хата, в якій народився Рєпін», «Дівчина в лісі», «Садиба», «Альтанка восени», «Сарай і криниця», «Бузок», «Копи» й інші. Порівняно з однойменною картиною 1914-го, цього разу «Бузок» має відгомін модернізму. В «Натюрморті з зеленим глечиком» (1935) особливу увагу художник звернув на добре організовану композицію та глибину простору. У картині «Наталка» (1915) зображено дівчину на стільчику, котра чистить горох. Вона вбрана у красивий український національний одяг із привабливими орнаментами.
Того ж року було створено ще одну побутову картину — «Пряля»: на довгій лаві під стіною сидить літня жінка, що займається прядивом. З-поміж інших картин художника варто згадати ще й такі, як «Хата», «Хата за тином», «Курінь», «Осінь», «Надвечір’я», «Цигани» та «Мальви». Деякі з них виставлялися в експозиціях у Києві, Полтаві та Сумах. Дуже привабливими роботами є графічні рисунки пером «Пасіка» та «Сірникові коробки» (обидві — 1916).
Никанора Онацького тричі арештовували —1934, 1935 і 1937 року. Після останнього ув’язнення живим його вже ніхто не побачив. 10 січня 1975 року, до 100-річчя з дня народження мистця у Полтаві в залах обласного художнього музею відкрилася виставка його робіт. Там експонувалося 95 його творів у галузі живопису та графіки. Це були пейзажі «Під горою», «На пасіці», «Похмурий день», «За селом», «Хата баби Курочки», «Жнива», «Хатина», «Млин», «Канів», «Під вечір», «Над річкою», «Вітряк», «Осінь» та інші. Всі вони вказували на професіональну майстерність художника, у чиїх творах знайшли український націоналізм. Публічне каяття в газеті «Плуг і молот» (1929) не допомогло…

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...