Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

До 125-річчя від дня народження Меланії Рудницької та 100-річчя Союзу українок у Львові

Автор:

|

Листопад 16, 2017

|

Рубрика:

До 125-річчя від дня народження Меланії Рудницької та 100-річчя Союзу українок у Львові

Меланія Рудницька

У Львові 1917 року був створений Союз українок, який охопив усі верстви жіночого руху в Галичині. Це була одна з популярних та найпрогресивніших організацій у в тодішній Європі. Організацію очолила та нею керувала Меланія Рудницька, відома в світі громадська діячка, посол до Польського сейму, голова Всесвітнього союзу українок, талановита журналіст і публіцист. Вона народилася 15 липня 1892 року в Зборові на Тернопільщині. Її батько був нотаріусом, котрий несподівано помер 1906-го. Родина переїхала до Львова. Початкову освіту Мілена отримала вдома. Згодом відвідувала класичну гімназію у Львові, 1910 року вступила на філософський факультет Львівського університету, де отримала диплом учителя філософії та математики. Продовжила навчання у Відні, там опрацьовувала матеріали дисертації «Математичні основи естетики Ренесансу». 1919-го вийшла заміж за Івана Лисяка, адвоката за фахом, знаного економіста, першорядного журналіста-редактора. У роки Першої світової війни вони проживали у Відні. Їхній дім був центром зустрічі політичної та культурної української еліти. Дуже близько приятелювали з Євгеном Коновальцем, Лукою Мишугою та іншими тодішніми діячами. У Відні, народився й їхній єдиний син Іван, знаний історик, політолог та публіцист.
Професійну кар’єру Мілена розпочала в Учительській семінарії у Львові, згодом викладала на вищих педагогічних курсах. Наприкінці 1920-х залишила працю вчителя та повністю присвятила себе громадській і політичній роботі. Очолювала низку жіночих рухів та об’єднань. Зокрема, працювала в центральній управі Союзу українок у Львові, Українському жіночому конґресі у Станіславові, а також репрезентувала український рух на міжнародних жіночих конґресах. 1928-го стала головою Союзу українок, від Українського національно-демократичного об’єднання була обрана до Сейму Польщі. Там відважно захищала українські справи та діяла в комісіях — освітній і закордонних справ.
У період штучно створеного голодомору 1932-1933 рр. жінку обрали заступником голови Українського громадського комітету рятунку України, який був 25 липня 1933-го у Львові на засіданні Української парламентської репрезентації з участю представників політичних, наукових, культурно-освітніх, економічних та інших установ і організацій українців Західної України. Захищаючи голодуючих Меланія писала про цей масовий злочин до Ліґи націй. Водночас виступала на міжнародних конференції зі закликом допомогти голодуючим. В результаті її наполегливої діяльності 29 вересня 1933 року в Женеві відбулося засідання Ліґи націй за участі 14 держав. Під тиском Мілени тодішній президент Мовінкель чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги жителям Радянської України. Проте сталіністи масовий голод в Україні заперечували, як традиційно вони завжди чинили і чинять. Подальша доля громадської діячки відбувалася на еміґрації.
Після окупації Західної України більшовиками 1939-го Рудницька переїхала до Кракова, а згодом — до Праги та Берліна. У повоєнний період працювала над відновленням діяльності Союзу українок у діаспорі. Була однією з засновниць Української національної ради та її представником у Швейцарії. Очолювала Український допомоговий комітет. Написала низку публіцистичних праць — «Двадцять років польської сваволі в Західній Україні», «Західна Україна під большевиками» (Нью-Йорк, 1958), «Дон Боско. Людина, педагог, святий» (Рим, 1963); «Невидимі стигмати» (Рим-Мюнхен-Філадельфія, 1971) тощо. Заснувала і редагувала двотижневик «Жінка», який фахівці оцінювали як найкращий часопис в історії української жіночої преси. Вона є автором багатьох публікацій, які досі можуть служити взірцем для наслідування тим, хто прагнуть розбудови української держави.
Будучи вже в поважному віці, Рудницька, через глибокі внутрішні переживання й розчарування тодішньою дійсністю, свідомо відмовилася від їжі. Обірвалося життя цієї видатної діячки в Мюнхені 29 березня 1976-го, де її похоронила українська діаспора. Після проголошення Україною незалежності стало можливим перевезти тлінні останки Меланії Рудницької на Батьківщину. 1993 року її поховано у Львові до родинного гробівця на Личаківському цвинтарі. 21 лютого 1990-го Установчі збори відновили діяльність Союзу українок на Львівщині.
З надзвичайною прихильністю ставилася до Союзу українок у Львові Олена Кисілівська, котра писала під псевдонімами О. Галичанка, Калина і Незнана. Вона народилася 24 березня 1869 року в с. Фільварки (тепер у складі Монастирська Тернопільської області) в сім’ї сільського священика. Це була визначна українська письменниця, редактор і видавець, громадсько-політична та культурно-освітня діячка. Освіту отримала в Івано-Франківську, там стала провідною діячкою «Товариства руських жінок», засноване 1884-го Наталією Кобринською. В цій організації Олена сумлінно працювала, а під час Першої світової війни трудилася в «Жіночому допомоговому комітеті для січових стрільців та інших вояків». Вона була вірною подругою Меланії Рудницької. За самовіддану роботу в комітеті отримала від австрійського уряду високу нагороду — Срібний хрест.
Відома, але дещо призабута, як авторка численних оповідань, нарисів із життя галицьких селян, інтелігенції. За сприянням Івана Франка 1903 року у журналі «Літературно-науковий вісник» під псевдонімом «Калина» опублікувала оповідання «Каліка», «Лікарка», «В поштовім бюро», «Огонь». Згодом у періодичних виданнях вийшли друком новели «Море» (1906), «Нові чобітки» (1908), «Іваниха розповідає» (1911), «В горах» (1913), «Покутське село», «Осінньою порою» «Гей, там, у зелених верхах» (1924). Цінною є твір «Вражіння з дороги», оповідання «До комор Довбуша» і ряд інших.
З-під її пера вийшли документально-меморіальні повісті «Швейцарія», «Подорож до Африки», «Під небом півдня» (1935), «Листи з-над Чорного моря» (1939), «По рідному краю» (1951) — белетризовані оповідання про життя та побут народів, а також історико-етнографічні замальовки, крім цього описані в оповіданнях «Італійський карнавал», «По рів’єрі» «Карнавал в Ніцці», «Перший вечір у Венеції», «Вражіння з Монака» та ряд спогадів про визначні жінки України і світу.
З наближенням більшовицького фронту Кисілевська еміґрувала спочатку до Чехії, Австрії, Німеччини, а потім до Канади та США. 1948 року очолила Світову федерацію українських жіночих організацій. Письменниця не полишала пера, а дальше писала і підтримувала листування з друзями, які жили в Канаді, США й Україні. Померла 29 березня 1956-го в Оттаві, столиці Канади.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...