Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 20, 2019

До 125-річчя народження й 50-х роковин смерті Василя Барвінського

Автор:

|

Грудень 20, 2012

|

Рубрика:

До 125-річчя народження й 50-х роковин смерті Василя Барвінського

В історії української музичної культури особливе місце посідає Василь Барвінський — видатний композитор ХХ ст., піаніст, музичний критик, педагог, дириґент, талановитий учений-мистецтвознавець, класик українського імпресіонізму й активний громадський діяч.

Василь Барвінський народився 20 лютого 1888 року в м. Тернополі, у сім’ї Олександра й Євгенії Барвінських. Цей рід — один із найдавніших в Україні, походить він із села Барвінка біля Дуклі (повіт Кросно) на Лемківщині (тепер Польща) на межі зі словацьким кордоном. Барвінські були відомими діячами української культури не лише в Галичині.
Музичну освіту Василь Барвінський здобув у Львівській консерваторії. По закінченні консерваторії 1906 року він вступив на юридичний факультет Львівського університету, але 1907-го виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Василь навчався на філософському факультеті Карлового університету, де слухав лекції проф. Вітезслава Новака й інших відомих чеських викладачів. Тут він написав велику композицію «Українська рапсодія». У 1912-1914 рр. видав твір, присвячений пам’яті М. Лисенка, і написав низку фортепіанних п’єс. 1915-го композитор повернувся до Львова; працював на посадах директора й професора Вищого музичного інституту імені М. Лисенка. Не тільки провадив педагогічну роботу, а й керував хором товариства «Боян», вів концертну діяльність, часто виступав по радіо з лекціями, доповідями та бесідами про Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, Р. Глієра, О. Глазунова, намагаючись підняти рівень загальної культури в західній Україні.
1917 року композитор створив «Урочисту кантату» й кантату «Заповіт» на слова Т. Шевченка. У 1929-1930 рр. В. Барвінський написав увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся») й інші. У 1930-х рр. Барвінський уклав збірку з 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж з’явилася фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка з 20 дитячих п’єс. На теми українських пісень написав низку п’єс для скрипки та фортепіано («Пісня», «Гумореска», «Пісня і танок», «Елегія»), а також «Струнний квартет для молоді». Василь Барвінський працював й у вокальному жанрі. У 1932-1933 рр. він створив кантату «Наша пісня, наша туга» (сл. С. Черкасенка), працював над ораторією «Володимир Великий» (цей задум не було здійснено) і над обробкою народних пісень і наспівів. Серед останніх виділяються дві пісні на слова І. Франка «Місяцю князю» та «Благословенна будь» і «Псалом Давида» для тенора з оркестром. Крім того, В. Барвінський опрацював і інструментував кантату М. Лисенка «Б’ють пороги», його солоспів «Не забудь юних днів», «До ластівки» О. Нижанківського, переклав для струнного квартету «Колискову» С. Людкевича. В. Барвінський був чудовим піаністом. Яких би жанрів не торкався у своїй творчості — камерно-інструментального, сольного, хорового чи симфонічного, — він постійно залишався собою, умів зворушити людські почуття до найглибших закапелків душі. Про нього поляк Кароль Шимановський писав, що «це – справжній глибокий лірик, який уміє торкнутися ніжних і потаємних закутків людської душі». У 1937-1939 рр. у Львові видавали журнал «Українська музика», до редколегії якого входив В. Барвінський. Він своїми працями збагачував це видання й окрилював його високим мистецтвом. У цьому журналі, а також у іншій періодичній пресі було надруковано його музичні праці «Огляд історії української музики», «Українська музика», «Нова доба української музики», «Мої спогади про Миколу Лисенка», «Бела Барток у Львові», «Творчість В. Новака», «Українська народна пісня й українські композитори» тощо.
Композитор увійшов у історію музики, передусім як автор творів для фортепіано. Тут – і твори для молоді, і композиції великої форми: віднайдений аж у далекій Арґентині американським ученим-бібліографом Романом Савицьким-молодшим «Концерт фа мінор для фортепіано й симфонічного оркестру», «Соната Cis-dur»; цінні твори для віолончелі та фортепіано («Соната», «Варіації», «Сюїта», «Ноктюрн», «Думка»; камерно-інструментальні композиції («Секстет», «Тріо», «Квінтет»); оркестрові твори («Українська рапсодія») тощо.
Василь Барвінський — це високоосвічена й талановита постать у музичному мистецтві, відома серед світової когорти музичних мистців. Його творчість – вельми багата й різноманітна. Він опрацював 18 творів для фортепіано, шість — для скрипки та фортепіано, сім — для віолончелі й фортепіано. Дуже популярними стали п’ять його вокально-симфонічних творів, 17 — камерно-вокальних, десять хорових і ще ціла низка інших. Особливе значення у творчості Барвінського має церковна музика, яка впроваджує новим життєтворчий струмінь у культурне життя України. Він вводить імена Володимира Великого, Ярослава Мудрого, нерідко зустрічаємо теми з літописів, які надають українському музичному мистецтву високої цінності.
З ініціативи В. Барвінського було засновано Союз українських професійних музик (СУПРОМ) у Львові, і його було обрано першим головою. А 1940 року мистець стає першим директором Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка. На цій посаді він працює й після війни, але 1948-го в межах атак на українську культуру, зокрема після наклепу на нього, комуністичний режим заарештував його та дружину й засудив до десяти років ув’язнення. Покарання композитор разом із своєю дружиною, донькою знаменитого вченого Івана Пулюя, відбував у концтаборі в Мордовську, де сталінське шумовиння нищило діячів української культури. Ці ж негідники після арешту композитора нищили майже всі твори, які знайшли, спаливши на подвір’ї консерваторії.
Звільнено з ув’язнення В. Барвінського було щойно 1958 року. Повернувшись утомлений знущаннями, В. Барвінський намагався відновити з пам’яті деякі п’єси, над якими невтомно працював. За іронією долі, колоніальний комуністичний режим 21 березня 1964 року офіційно реабілітував (посмертно) композитора, однак твори його, за невеликим винятком, фактично не видавалися й були заборонені в комуністичній займанщині.
Ювілейного року задумаймося над значення Василя Барвінського в історії розвитку української музики. Це — унікальне явище. І не тільки тому, що він у рішучий спосіб повернув західноукраїнську музику на новий шлях, не тільки через високу мистецьку вартість і якість його творів, із яких багато було першими свого роду в нашій музичній літературі, але й з огляду на його прямий вплив на цілу генерацію західноукраїнських композиторів і піаністів, із яких усі, без винятку, були або безпосередніми учнями Барвінського, як-от З. Лисько, М. Колесса, С. Туркевич-Лукіянович, Р. Савицький. Д. Каранович, Б. П’юрко й інші, або їх надихнула велич його мистецького духу.
Наскільки Україна пишається такими титанами, як Василь Барвінський, і шедеврами їхньої творчості, настільки ж українці засмучено спостерігають трагедію: знову на посаду прем’єр-міністра обрано цього мовного анальфабета Миколу Азарова, який не лише не розуміє значення культури чужого йому народу, але й публічно її зневажає, зокрема українську мову, яку так захищав увесь рід Барвінських. Кліка, яка дорвалася до влади, очолена президентом Януковичем, грабує національне добро та розподіляє державні доходи не за призначенням, а ділить їх для своєї вигоди, для вигоди своїх дітей і інших маґнатів. Цінності цієї кліки є протилежні до цінностей народу. Їхня головна мета полягає в тому, щоби якнайскоріше збагатитися й утекти з України в засвіти. Щодо національних цінностей і історичної справедливості кліка налаштована відверто вороже, а навіть із повною байдужістю ставиться до суверенітету держави. Більшість народу живе в страшних злиднях і затуманенні. Наспіває остаточна та невідкладна пора прозріння, народ мусить зрозуміти й не дозволити далі себе обдурювати чужинцям. І врешті-решт час стати господарем на своїй землі. Досить чекати, аби відізвалося громадсько-національне сумління та відродилася людська гідність. Треба на захист національних цінностей, у тому числі рідної мови, без якої ніколи не буде незалежної держави.
Приємно зазначити, що попередні представники влади потурбувалися та назвали іменем ювілянта окремі вулиці, музичні заклади в Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі та впровадили конкурси піаністів, присвячені В. Барвінському. Понад те, у місті Дрогобичі було створено Науково-культурологічне товариство імені Василя Барвінського, основним завданням якого є вивчення й популяризація творчості галицького мистця, котрий усе своє життя присвятив служінню українській музичній культурі. Після відновлення української державності 1990 року вийшла перша ґрунтовна монографія про композитора, створена доктором мистецтвознавства, професором С. Павлишиним. Крім того з’являються окремі публікації В. Грабовського, Л. Кияновської, Н. Кашкадамової, О. Криштальського, Б. Тихонюка Л. Філоненка, О. Німилович, М. Стеха, Р. Савицького, М. Ластовецького й інших.
Помер Василь Барвінський 9 червня 1963 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі, у родинній гробниці (поле № 3).

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...