Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 21, 2018

До 120 років від дня народження Володимира Сосюри

Автор:

|

Травень 10, 2018

|

Рубрика:

До 120 років від дня народження Володимира Сосюри

Творчість багатьох українських письменників пронизує глибока самовіддана любов до своєї Батьківщини, прагнення зберегти і примножити славу рідного народу. Великим патріотом України називають Володимира Сосюру, адже його життя і творчість стали яскравим прикладом безмежної синівської любові до матері-України. Він народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве, що на Донеччині. Дитячі роки майбутнього поета минули у селищі Третя Рота, куди переїхала велика родина Сосюрів (у сім’ї було восьмеро дітей).
В 11років Володимир починає працювати: родина бідувала, батько був неспроможний забезпечити дітям і дружині більш-менш пристойні умови життя. Батько Володимира зумів прищепив синові любов до книги, під його керівництвом хлопець здобув початкову освіту.
У 16 років підліток починає писати вірші. Під впливом величезної кількості перечитаних книг російських авторів пише російською, а потім, після тривалих роздумів і творчих пошуків, перейшов на рідну. У книзі «Третя Рота» поет розповідає, як, навчаючись в університеті ім. Артема, він «розв’язав для себе свої вагання в сторону рішучого і беззастережного переходу на українську мову». Рішення не подобалося багатьом студентам, вони дорікали товаришу, вважали його українським націоналістом.
Незважаючи на різні перешкоди, навіки з’єднавши свою долю з долею рідного народу Сосюра швидко відчув, що означало в комуністичній Україні бути патріотом України. Він став свідком жахливих страждань, що випали на долю його народу. Поет ледь не збожеволів від горя й розпачу, коли мільйони людей умирали голодною смертю 1933 року, коли кращих синів і доньок українського народу розстрілювали або відправляли до Сибіру та на Соловки. Болісно переосмислюючи історичне минуле України, він у 1920-х рр. пише поему «Мазепа», за яку його з ярликом «зоологічного націоналіста» виключили з комуністичної партії. Довгий час була заборонена його поема «Розстріляне безсмертя», в якій поет розповів про трагічні долі українських діячів культури, знищених сталінським режимом. Але чи не найбільше страждань приніс Сосюрі вірш «Любіть Україну». Написаний 1944 року як відповідь на аґресивний національний нігілізм, що побутував в Україні та за її межами, вірш став справжнім патріотичним гімном поета.
З липня 1951-го починається грандіозна кампанія цькування поета за його «ідейно-порочний націоналістичний твір». У численних газетних публікаціях, на зборах і засіданнях різного рівня громилися і поезія «Любіть Україну, й її автор. Сосюру перестали друкувати, багато прислужників режиму з ним перестали вітатися та спілкуватися.
Після політичної відлиги і XX з’їзду партії, його реабілітували. Сосюра писав: «Я од радості все простив — і те, що кричав на мене Корнійчук, і статтю Малишка в «Радянській Україні» проти мене, і все і всім дезорієнтованим братам, що били мене так, що аж серце гуло від ударів. Ви ж знаєте, як у нас уміють бити! Я всім прощаю і всіх люблю». Сосюра не здався, а став дороговказом для інших. Його естафету любові до Батьківщини перебрали молодші спадкоємці — І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Самійленко і багато-багато інших. Про любов та повагу до В. Сосюри, про неперервність культурних, патріотичних традицій каже у своєму вірші «Заповіт Сосюри» Іван Драч та інші патріоти України. Були і такі, ким оволоділа зневіра, дехто прагнули поправити своє життя і не втручалися в процес відродження, основна маса безпорадних людей жила в комуністичному ярмі. Сосюра зі своїми соратниками були тими біблійними Пророками, як у минулому був для України Тарас Шевченко і його духовний подвиг вони продовжили. Ця місія була вкрай складною. Глибоко турбувала поета і його побратимів доля рідної мови.
Сосюра виріс у російськомовному оточенні, яке було поселене з Росії після Голодомору, він завжди відчував, що у його жилах тече козацька кров, що його призначення поета та громадянина — боронити українську мову, українську культуру. «Солов’їною» він називає мову у вірші «Любіть Україну». З великою синівською любов’ю каже Сосюра про красу й силу рідного слова в поезії «О, мово моя!». Вірш закінчується щирими проникливими рядками: «О, мово вкраїнська!.. Хто любить її. Той любить мою Україну». Болісними були роздуми поета про долю української мови й її народу. Дні і ночі гнівно відкидав Сосюра брехливо підступне твердження декотрих псевдовчених про те, що український народ — двомовна нація і що найкраще для нього — швидше злитися з російським народом і російською культурою. «У мене серце обливається од гніву й обурення на цих людей», — писав Володимир Сосюра у своїй книзі «Третя Рота».
Один із віршів, що називається «До брата», не увійшов до жодної з відомих збірок поета і був надрукований лише наприкінці 1980-х рр. Він став своєрідною відповіддю тим, хто звинувачував українців у національному безпам’ятстві, хто не вірив у здорові сили народу, писав: «Невже народ мій мову губить!? Не вірю я! Це не народ!» У поезіях «Як не любити рідну мову», «Я знаю силу слова» поет закликає пам’ятати, що «мова — це душа народу, народ без мови — не народ». Володимир Сосюра після другого інсульту серця 8 січня 1965 року в Києві, де і був похоронений.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...