Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 14, 2019

До 120-річчя від дня смерті Пантелеймона Куліша

Автор:

|

Серпень 03, 2017

|

Рубрика:

До 120-річчя від дня смерті Пантелеймона Куліша

Пантелеймон Олександрович Куліш — визначний український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, драматург, перекладач, критик, редактор і видавець. Завдяки його самовідданій праці українці вперше отримали повний текст Біблії рідною мовою. До речі, письменник двічі перекладав Біблію, бо перший переклад згорів.
Він народився 26 липня (7 серпня) 1819 року у містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту на Чернігівщині. Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича, котрий походив зі старовинного старшинського козацького роду Кулішів, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини. На хуторі хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. У Панька була й «духовна мати» — сусідка Уляна Мужиловська, котра підштовхнула малого до книжної мудрості й наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії.
Природна мати хлопця була веселою і жартівливою жінкою, котра вміла не лише співати, але влучно користуватися приказками та прислів’ями. Також мала чудовий голос, була сумирна та милосердна.
Пізніше юнак записав із голосу матері цілу збірку пісень. З того часу й почалися фольклорні й етнографічні зацікавлення письменника, які згодом переросли у фундаментальні «Записки о Южной Руси». Пантелеймон Куліш був всебічно обдарованою людиною, змалку став малювати і писати. Любив зображувати на дерев’яних стінах крейдою все, що бачив. Пізніше копіював картини. У Новгороді-Сіверському, на найвищому поверсі дзвіниці Успенського собору малював деснянські краєвиди.
Замолоду вчився грати на скрипці та займався столярним ремеслом. Своїми руками зробив скрипку й меблі до хати. Не цурався і сільськогосподарської праці: сам орав, сіяв, ралив, доглядав посіви, виростив чудовий сад. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько Куліш розповів у повістях «История Ульяны Терентьевны», «Яков Яковлевич» (1852), «Феклуша» (1856).
Першу освіту Панько здобував в місцевого дяка Андрія, потім у школі при церкві Св. Миколая, а згодом — у Новгород-Сіверському повітовому училищі й Новгород-Сіверській гімназії. Саме в гімназії здібний юнак написав свій перший літературний твір «Циган», перероблений із почутої від матері народної казки. Тут знайомився з творами П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, віршами Й. В. Ґете, ранніми повістями М. Гоголя, збірником українського фольклору в записах М. Максимовича та літературою Київської Руси.
Навчання Куліш продовжив у Київському університеті, звідки був звільнений за браком посвідчення про дворянське походження. В університеті ближче познайомився з М. Максимовичем, першим ректором Київського університету, котрий справив на юнака позитивний вплив, багато йому допомагав і пророкував письменницьку кар’єру. Набуті знання Пантелеймон згодом використав у педагогічній роботі, а також працював він на різних посадах у Києві, Рівному та поза Україною. У 1843-1845 рр. Куліш узяв участь у етнографічній експедиції, де зібрав частину матеріалів до «Записок о Южной Руси». Працював викладачем словесності й історії в Луцькому, Києво-Печерському та Києво-Подільському дворянському училищах, Рівненській гімназії. Був редактором журналу «Современник» у Петербурзькому університеті.
1845-го йому вдалося надрукувати перші розділи його славетного роману «Чорна рада». Він заслуговує на особливу увагу, бо розповідає про часи після Б. Хмельницького, коли Україна занурилася в руїну, розпалася на правобережну та лівобережну.
П. Плетньов, ректор Петербурзького університету, запросив Куліша на посаду старшого вчителя гімназії та лектора російської мови для іноземних слухачів. Саме тоді написав російською історичний роман «Михайло Чарнышенко». Пізніше Куліш перебрався до Києва. Там опрацював віршовану історичну хроніку «Україна», «Досвідки», «Кумейки», «Солоницю», «Хуторну поезію», «Дзвін» — дуже різні за змістом і характером твори.
Підтримував Куліш і тісні зв’язки з передовою інтелігенцією. Він неодноразово бував на гостинах та на творчому пленері в маєтку Міхала Грабовського, де обмірковували різні літературні і політичні проблеми.
1847 року Петербурзька академія наук відрядила Куліша в Західну Європу вивчати слов’янські мови, історію, культуру та мистецтво, куди той вирушив із своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Білозерською (знаною як Ганна Барвінок), з якою побралися 22 січня 1847-го. Боярином на весіллі у Кулішів був дотепний приятель нареченого Тарас Шевченко.
У Варшаві письменника заарештовують як учасника Кирило-Мефодіївського братства й відправляють до Петербурга на допити. Царська жандармерія винесла йому вирок — три роки заслання.
Наприкінці 1850 року Куліш повернувся із заслання, проте не мав права публікувати своїх творів. Лише 1856-го йому дозволили друкуватися під криптонімом «Николай М.». У своїх творах письменник віддзеркалював дух староукраїнства, який дуже часто з різних причин замовчували.
Іван Франко зазначав, що в історії української етнографії «ім’я Куліша тривко записане його «Записками о Южной Руси». Твір був написаний «кулішівкою» — першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря» 1860-го, і для журналу «Основа», що мало колосальне значення в нашому тодішньому і майбутньому письменстві.
Успішним у творчому плані був для письменника 1857 рік. Тоді вийшов друком роман «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматика». Пантелеймон Куліш заснував власну друкарню. Василь Білозерський, брат його дружини, виклопотав дозвіл на видання першого українського часопису «Основа». 1861-го в «Основі» були надруковані «Історичні оповідання» — науково-популярні нариси з історії України. 1862 року в Петербурзі вийшла друком перша поетична збірка Куліша «Досвітки. Думи і поеми». Письменник багато перекладає, особливо Шекспіра, Ґете, Байрона, готує для видання в Женеві збірку поезій «Дзвін». Пише патріотичні твори «Хмельниччина» і «Виговщина» (1861). У 1864-1873 рр. підготував тритомне видання «История воссоединения Руси», яка розчарувала українську громаду.
Незабаром автор і сам переконався у своїх хибних поглядах, коли 1876-го було оголошено Емський указ, яким заборонялося друкувати україномовні тексти. Письменник визнав, що схибив, але серця свого до України ніколи не втратив. Він навіть намагався погодити поляків із галичанами, не розуміючи територіальних зазіхань поляків на українські землі.
Ще Куліш написав драматичні твори «Байда князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай» і перекладав драми Шекспіра. Коли йдеться про переклад Біблії, то чимало дослідників переконують, що на нього мав величезний вплив Тараса Шевченка, котрий глибоко розумів значення перекладу Біблії для потреб українського народу
Навіть свої ранні переклади окремих біблійних книг Куліш видавав анонімно, не вказуючи свого імені як перекладача. Будучи громадянином Російської імперії, він міг накликати на себе неприємні санкції з боку уряду та Російської православної церкви.
Закінчивши переклад Старого Заповіту П. Куліш із почуттям виконаного обов’язку вирішив повернутися на Чернігівщину, на свій хутір Мотронівку. Привіз із собою і коштовний скарб — переклад Біблії, плануючи в цьому тихому куточку поступово редагувати його, готуючи до видання під егідою Лондонського біблійного товариства. Літературне опрацювання перекладу з дня на день, з місяця на місяць, з року в рік відкладалося. Навіть коли на запрошення Пантелеймона Куліша та його дружини Ганни Барвінок улітку 1880 року до Мотронівки на відпочинок приїхав Іван Пулюй, там вони обговорили справу перекладу Біблії. Наступного року Куліш написав Пулюю всього кілька рядків: «Священне Писання нехай іде у світ із двома нашими іменами. Надрукуйте на титульній сторінці: Священне Писання Нового Завіту мовою русько-українською переклали разом П. Куліш і доктор І. Пулюй». В листопаді 1885-го трапилася несподівана пожежа, яка охопила будинок і господарські будівлі хутора Мотронівки, де загинуло все майно Куліша, зокрема й єдиний примірник рукопису перекладу Старого Завіту.
Треба було починати все спочатку. 1895 року Куліш повідомив Лондонське біблійне товариство, що підготував переглянутий переклад Старого та Нового Завітів. Після його смерті рукопис придбав Чернігівський краєзнавчий музей, а потім його викупили видавці для друку. До шляхетної справи долучився відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький. Він був не лише визнаним літературним класиком, а й богословом, вихованцем Київської духовної Академії. Не залишився осторонь і Іван Пулюй. На той час він уже був професором, деканом електротехнічного факультету Німецького політехнічного інституту в Празі.
За згодою Лондонського біблійного товариства і за повної його підтримки, 1903 року у Відні в друкарні Адольфа Гольцгаузена було видано першу Біблію, так довго очікувану християнами України.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply