Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 23, 2017

До 120-річчя від дня народження Михайла Петрівського

Автор:

|

Жовтень 26, 2017

|

Рубрика:

До 120-річчя від дня народження Михайла Петрівського

Михайло Петрівський сидить першим праворуч

Михайло Петрівський народився 15 листопада 1897 року в селі Рожубовичі біля Перемишля. Населення на загал у селі жило бідно і коли наприкінці XIX ст. уряд Канади оголосив, що безкоштовно буде роздавати еміґрантам «гомстеди», тобто земельні наділи до 60 га. Цим скористалися багато бідних, але відважних українських селян. Серед тодішніх еміґрантів із Галичини та Закарпаття найчастіше люди виїжджали та селилися в околицях Едмонтону (провінція Альберта) та в околицях Вінніпеґу (провінція Манітоба).
Василь Петрівський був відомий в околицях як активний і свідомий громадянин. Він постановив використати цю проголошену канадським урядом нагоду і рушив разом із дружиною Анною та 15-літнім сином Михайлом 1912 року еміґрувати до далекої омріяної землі Канади. Покидати рідну землю, знайомих, могили своїх предків — не така проста справа. Однак надійшов цей момент, що родина Петрівських подалася в далеку мандрівку кораблем і доїхала щасливо до Канади. Сім’я оселилася в Манітобі в околиці Елма-Янів, де вже жило кілька родин новоприбулих еміґрантів. На цій новій землі він отримав відповідний наділ землі і став чесно заробляти на хліб і водночас долучився до громадського життя новоприбулих. Василь одразу вирішив послати сина Михайла до місцевої двомовної англо-української школи в Елма-Янів. Син вчився добре, досконало засвоїв англійську і для батьків це була велика радість. Вони вирішили послати його на навчання до Блумфільдського коледжу, а після його закінчення — в Оттавський університет. Після закінчення університету Михайло пішов працювати перекладачем у Канадсько-королівську кінну поліцію. Крім цього, мав великі здібності до творчої праці. Ще з студентські роки Михайло писав статті, які публікував, в основному, в україномовному тижневику «Фармер», що виходив у Вінніпезі. Згодом він дописував статті до американської україномовної газети «Свобода» Й інших часописів. Завдяки своїй журналістській праці він став доволі популярним серед української діаспори в Канаді й Америці.
Чоловікові запропоновано стати членом «Кенедіан Авторз Асс.», а на з’їзді українських письменників його обрали головою Об’єднання українських письменників і поетів «Слово». В цей період Михайло Петрівський пише не лише в україномовній пресі, але ці самі теми він висвітлює й в англомовних часописах Canadian Forum, New Canadian, Ukrainian Weekly, Oshawa Daily Times. Крім опублікованих статей, за допомогою яких інформував канадське суспільство й оформляв позитивні його думки, щодо української тематики, Петрівський пише п’єси, які ставляться на сценах канадських театрів. Досить згадати його товари «Канадський жених» (1921), «Кати білого орла» (1922), «Маґічне місто» (1928), збірки оповідань «Мрії, сльозами облиті», «Ой, Канадо, Канадонько», перекладені англійською мовою. Але передовсім він — автор численних статей, які публікували як в україномовних, так і англомовних виданнях Канади Й Америки.
У 1930-х рр. Михайло переїхав до Торонто. Відомо, що 1940-го українські організації Братство українців-католиків, Союз державних-гетьманців, Союз українців-самостійників, Українське національне об’єднання й інші створили Конґрес українців Канади (КУК). Завдяки визначним діячам ця організація досі відіграє важливу культурно-освітню роль. За її ініціативи 1967-го було створено Світовий конґрес вільних українців. У 1940–1980-х рр. діяльність української діаспори була спрямована на об’єднання зусиль українців Канади для допомоги українському народові в боротьбі за незалежність, збереження етнічної та духовної самобутності самої діаспори. Українські діаспорні діячі, в т. ч. Михайло Петрівський мобілізували українську діаспору до відзначання національних свят, історичних дат із життя українського народу — День української державності, протести проти голодомору 1932-1933 років в УРСР та протести проти політики русифікації України.
Пригадаймо, що в період Першої світової війни, тобто в 1914-1921 рр. історія українських поселенців у Канаді зовсім не була ще оптимістичною. Під стороннім впливом уряд Канади визнав українців-еміґрантів із тодішньої Австро-Угорщини за громадянством «союзниками ворога» (aliens of enemy nationality). Поняття, легалізоване Актом військового часу (War Measures Act) 1914-го дозволила канадському уряду вимагати від означеної категорії населення реєстрації у відповідних федеральних державних органах. Важко повірити, але в той час близько 5 тис. українських чоловіків, а також декотрі жінки та діти опинилися у спеціальних таборах для інтернованих і на примусових роботах. Хоча багато переселенців були «звільнені» від роботи у приватних компаніях до 1917 року, інтернування тривало аж до 20 червня, майже рік після того, як Канада підписала Версальський договір. Додамо, що зараз у Канаді існує близько 20 табличок і меморіалів, присвячених першим операціям із інтернування, в т. ч. кілька статуй. На основі рішення Законодавчого органу Манітоби вони були відкриті в місцях колишніх таборів інтернування у Національному парку Банф (провінція Альберта), Спіріт-Лейк (Ла-Ферм), Квебеку та Капусказінгу (провінція Онтаріо). Більшість із них розміщені Українською асоціацією громадянських свобод (UCCLA) й її прихильниками.
Чимало зусиль для нормалізації життя в Канаді української діаспори поклали українські освічені діячі, а в т. ч. наш ювілят Михайло Петрівський. Він не лише склав багато захисних подань до відповідних органів влади Канади, але і їздив на перемовини в цій справі до різних державних установ. Фактично, щойно 24 серпня 2005 року прем’єр-міністр Пол Мартін визнав інтернування українців «темним розділом» історії Канади і пообіцяв виділити 2,5 млн CAD на освітні та пам’ятні заходи українцям, як своєрідне перепрошення за моральні вчинені кривди українській діаспорі в Канаді.
Коли п. Петрівський переїхав на постійно до Торонто, то став видавати власний місячник «Український базар». Очолював Об’єднання українських письменників «Слово» та допоміг організувати 1957-го Спілку українських журналістів Канади (СУЖК) — професійну журналістську організацію, яка 1976 року вже об’єднувала 90 членів. За свою творчу та активну громадську працю М. Петрівський 1974-го був нагороджений Шевченківською медаллю КУК за внесок в українсько-канадську літературу. На початку 1980-х рр. Михайло Петрівський занедужав і 7 квітня 1982 року помер в Торонто, де й був із почестями похований.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...