Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 24, 2017

До 120-річчя від дня народження Леоніда Мосендза

Автор:

|

Вересень 27, 2017

|

Рубрика:

До 120-річчя від дня народження Леоніда Мосендза

Леонід Маркович Мосендз народився 20 вересня 1897 року в Могилеві-Подільському на Вінничині, в родині державного урядовця. 1915-го закінчив у Вінниці учительську семінарію. В роки Першої світової війни був рекрутований у російську армію, з якої перейшов до війська УНР, щоб боротися не за чужі і за інтереси свого народу. Після поразки УНР потрапив у важкий польський полон, перебував у Ченстохові. Звідти 1922 року йому вдалося  втекти до Чехо-Словаччини, де у 1923-1924 рp. закінчив гімназію і вступив на хіміко-технологічний факультет Української господарської академії в Подєбрадах. 1928-го одержав диплом інженера-технолога й залишився працювати асистентом в Українській господарській академії. 1931 року захистив докторську дисертацію з проблем переробки нафти. Став працювати в середній комерційній школі на Карпатській Україні і там друкував свої наукові праці німецькою та словацькою мовами.Однак Леонід більше відомий своєю літературною діяльністю. В одному листі він писав: «До 1918 р. я був російським (не малоросійським) патріотом. За один місяць перетворився на свідомого українського націоналіста, бо прочитавши історію Грушевського, доти незнану мені, захлиснувся від величі того народу».У 1937-1938 рp. Мосендз викладав в Державній академії в Сваляві, а після окупації Закарпаття переїхав до Братислави. 1945-го еміґрував до Австрії. В Інсбруку потоваришував із Юрієм Кленом, поетом, перекладачем і літературним критиком. Разом 1947 року вони видали (під спільним псевдонімом Порфирій Горотак) збірку пародійних віршів «Дияволічні параболи». За два роки до своєї смерті Леонід жив в Інсбруці, де в рамках курсу українознавства виголосив свій світоглядний реферат «Справа Стефана Цвайґа», надрукований пізніше в місцевому «Звені» (ч. 3-4, 1946), підписане криптонімом Н. П. Цвайґ, будучи євреєм, покинув свою націю, перестав вірити в Бога і почувався громадянином світу, якого ідеалом віри стало людство і його поступ спрямований на велике багатство. На його прикладі Мосендз доводить, що лише християнський світогляд гарантує людині її правильний розвиток.Він був постійним співробітником львівського «Літературно-наукового вісника», а потім «Вісника», «Самостійної думки» в Чернівцях, де друкував свої поезії й оповідання, які пізніше вийшли окремими виданнями: Відплата. — Львів, 1939; Вічний корабель: лірична драма. — Прага: Колос, 1940; Волинський рік: поема. — Мюнхен: Українська трибуна, 1948; Засів: повість. — Прага: Колос, 1941; Канітферштан. — Інсбрук, 1945; Людина покірна: оповіді. — Львів: Вид. І. Тиктора, 1937; «Микола Хвильовий, легенда і дійсність» (1948) під псевдонімом М. Лясковець, брошуру про Штайна (у виданні «Вісника»), а також незавершений тритомний роман «Останній пророк» (посмертне видання — 1960). У «Літературно-науковому віснику» Мосендз опублікував вінок сонетів «Юнацька весна». Україна в ньому в очікуванні Соборності постає там як «праматір чину, жертви, віри»: «І путь геройства, вічна і ясна, почнеться Роду в життєвому вирі, Як зацвіте юнацькая весна». За своє коротке життя Леонід Мосендз реалізував себе як у діяльності науковій, так і в політичній та творчій, попри те, що важка хвороба легенів до краю виснажила його тіло. Крім цього, мав талант публіциста та перекладача. На окрему увагу заслуговують гострий памфлет «Знесвячування храму», спрямований проти ідеології націоналізму Миколи Хвильового та полемічний роман «Останній пророк» аж через 12 років після смерті автора. Цьому твору було суджено акумулювати увесь досвід і філософські світоглядні погляди автора. Праці Мосендза послужили для створення Леґії українських націоналістів у Празі, пізніше частково використали для створення ОУН (до якої, зрештою, Мосендз так і не ввійшов). «Леонід Мосендз піддає їдкому аналізові ідеологію націоналізму, — писав Леонід Череватенко, український поет, мистецтвознавець, кінокритик, і сценарист. — Так, нація — те, що дає людині ґрунт під ногами, опертя в просторі і часі. Без підтримки нації не виживе, не зуміє проіснувати людина, більше того — без нації людина не має права на життя. І все-таки: де та межа, до якої людина може дійти, але яку переступити сором, гріх, табу? Є вона чи її немає, ця межа, цей кордон людської моральності?» Про це Мосендз думав, над розв’язанням цих «проклятих питань» бився. Ось уривок з його листа до Шумовських, давніх і близьких приятелів: «Ви говорите про недоговореність Донцова. Маєте рацію. Мабуть, у мойому романі знайдете відповідь. Бо мірилом речей є людина. І ніколи не можна буде добробуту людства осягнути злочинними засобами. Ціль ніколи не освячує засобів, і коли наші наці про це забудуть — буде з ними великий капут… Любов до України — велика річ, але треба ще собі усвідомлювати, навіщо нам тая Україна потрібна. Бо якщо ми в ній запровадимо своє НКВД, як вже смакують фітільовщики, то чи варто мати Україну?»1945-го Леонід Мосендз залишив родину у Братиславі й переїхав до Австрії: спочатку до Інсбруку, потім до Зеефельде, а звідси їде до Швейцарії, де в містечку Бльонов на кошти американської благодійної організації лікується у санаторії Мотекс. Його стан здоров’я чимдалі погіршується і на 51-му році життя, у вересні 1948-го, Леонідові Мосендзу роблять важку торакальну операцію: вирізають п’ять ребер. А що туберкульозний процес не вщухав, то вже 12 жовтня лікарі зважуються на друге хірургічне втручання. Серце поета не витримало навантаження наркозу і перестало працювати 14 жовтня 1948 р. в Бльонау (Швейцарія). Помер визначний український поет, прозаїк, есеїст, гуморист, котрого Дмитро Донцов називав найкращим українським новелістом у повні творчих сил.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...