Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

До 120-річчя уродин Івана Недільського

Автор:

|

Липень 30, 2015

|

Рубрика:

До 120-річчя уродин Івана Недільського
Портрет роботи маляра Михайла Мороза

Портрет роботи маляра Михайла Мороза

До музики Іван горнувся всією душею, особливо захоплювався грою на віолончелі. Його батько був державним урядником і сім’ю утримував без проблем. Тож коли син закінчив чотири класи місцевої школи, батьки віддали його до Чернівецької гімназії. Там хлопець і почав навчання в музичному інституті. Так би й закінчив його, якби не війна. А як зіштовхнулися Російська й Автрійська імперії, Івана забрали до австрійського війська. І він служив чесно, був двічі поранений, дослужився до звання хорунжого, а після поразки Австрії потрапив у полон в Італії. Саме перебуваючи там, почав створювати власні музичні композиції. Друзі допомогли зі звичайних дощок змайструвати віолончель, і вже за кілька днів він написав «Марш Лазаронів» і ліричну пісню «У далекій чужині».
Приятелям подобалися його пісні та марші й вони заохочували до створення нових. І якось від самого серця зринула мелодія на слова Степана Пилипенка «Засяло сонце золоте, народ збудивсь зі сну». Уже цих пісенних рядків було досить, аби зроїлися звуки музики. Так виникла пісня, що невдовзі принесла композиторові неабияку популярність.
Після полону можна було їхати додому, але Іван вирішив здобути професію вчителя німецької мови, вступив до Берлінського університету та водночас навчався в консерваторії. Швидко промайнули чотири роки навчання. Здобувши професії вчителя та хорового дириґента, Недільський повернувся до рідного краю та пішов працювати в українську гімназію містечка Підгайці, що на Тернопільщині. Сповнений сил і молодечого запалу він поринув у мистецьке життя міста й організував чоловічий хор «Боян». Це було те, що хотілося, давало йому можливість використовувати в роботі свої хорові обробки українських народних пісень і власні композиції.
Успіх не забарився. Про молодого дириґента та композитора заговорили в музичних колах Поділля та Галичини. Саме тут і засіяло його «Сонце золоте». Та тісно стало мистцеві в Підгайцях і він став думати про Станіславів, який на той час став музичною столицею краю. Спонукав до цього й бойкот українцями польського університету у Львові.
У Станіславові в ці часи працювало кілька хорів, два театри, гімназії, школа сестер Василіанок, духовна семінарія. Сюди часто приїжджали з концертами сестри Соломія й Ганна Крушельницькі, Модест Менцінський, Адам Дідур, Орест Руснак, Михайло Голинський, Василь Тисяк та інші. Тож, коли Недільському запропонували місце вчителя німецької мови в польській гімназії, він не роздумуючи, переїхав до Станіславова.
Згодом Іван став керівником чоловічого хору «Сурма», викладачем віолончелі та теоретичних дисциплін філії Музичного інституту ім. М. Лисенка, а з 1930-го — директором інституту та керівником хорової капели «Боян». Крім цих колективів, Іван керував ще й оркестром театру імені І. Тобілевича та чоловічим квартетом братів Крушельницьких. Саме цей квартет ще 1936 року сприяв популярності його пісні «Червоні маки».
Легкою та доступною була ця пісня кожному. У молоді вона викликала почуття любові, а в людей старших віком — приємні спомини минулого. Автором музики цієї пісні в Україні довгий час вважали самодіяльного композитора зі Стрийщини Романа Савицького, котрий насправді є лише автором її тексту. Тільки нещодавно все стало на свої місця, перш за все дякуючи дослідженню відомого поета, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Степана Пушика, котрий 1991 року відшукав у Нью-Йорку дружину композитора Софію Недільську й отримав від неї в подарунок авторський варіант пісні, написаний ще 1936-го рукою композитора.
16 років жив і працював Іван Недільський у Станіславові, де йому незле жилося й легко творилося. Його пісні не тільки звучали, а й виходили друком у львівському видавництві «Торбан». Та доля знову готувала мистцеві великі зміни. Ранньою весною 1944-го композитор вирушив у еміґрацію. Дороги привели його в Австрію. Тут, серед переміщених осіб у Байроті, він керує хором «Боян» та оркестром театру імені І. Тобілевича, а також навчає німецької мови українських дітей.
За роки перебування в таборах композитор написав «Службу Божу» й цілу низку маршових творів для молоді, до того ж часто — на слова самих пластунів. Так з’явилися його пісні «Молоді ми», «Пісня лісових мавок», «Ватра пластунок» на слова Лесі Храпливої, «У мандри, у мандри» Ф. Смеренчука, «Гей, славний наш гурток вовків», «Двадцять нас в гурті котів», «Гей, пластуне» М. Угрина-Безгрішного, «Спортовий марш» О. Розмая, «Ми ростем, ми — надія народу» Б. Нижанківського, «Наша славна Україна» В. Самійленка й інші.
Усе своє життя композитор любив працювати з молоддю. Та й молодь не залишалася в боргу, навіть у таборових умовах. З нагоди 25-ліття композиторської діяльності, пластуни організували для маестро пишні врочистості, чим розчулили його до сліз.
1948 року Іван Недільський разом із дружиною Софією, а також синами Володимиром та Ярославом еміґрує до США й оселяється в Нью-Йорку. Тривалий час Іван Недільський був членом дирекції Українського музичного інституту імені М. Лисенка, де працювали Роман Савицький, Володимир Цісик, Дарія Гординська-Каранович, Меланія Байлова, Ігор Соневицький, Стефанія Нагірна, Таїсія Богданська. Свого часу тут навчалися Квітка та Марія Цісики, піаністка Юліана Осінчук і музикознавець Роман Савицький-мололодший.
Не полишала композитора й творчість. Серед його творів американського періоду слід назвати «Неофіти» (музика до поеми Т. Шевченка), «Соловейковий спів», «То була тиха ніч», «Місяць яснесенький» Лесі Українки, «Під гомін київських дзвонів» і «Могили, могили» Л. Полтави, «Сумні ідем», «Молитва скитальців до Матері Божої» і «Виє буря» С. Чарнецького, «Винне літо» та «Стелися, барвінку» У. Кравченко, «Наша славна Україна» й «Сон» О. Маковея, «Під марш гармат» Л. Маланюка, «Не плач, Рахіле» Р. Купчинського, «Слава Кобзареві» (слова невідомого автора), «Псалом Господеві» на релігійний текст. Пісні Івана Недільського постійно включали до свого репертуару українські хори США та Канади, а найбільше — мішаний хор «Думка», із яким композитор співпрацював особливо плідно. У Торонто пісню «Молоді ми і світ нам відкрито» на слова Левка Лепкого чудово виконував дитячий хор під керівництвом Олени Глібович, запис увічнили на платівці.
14 лютого 1965 року заходами Українського музичного інституту в Нью-Йорку відбулася постановка опери-казки «Чарівний перстень» Івана Недільського на лібрето Катерини Перелісної. Цю імпрезу було організовано під проводом Володимира Цісика, а оперні партії виконували Квітка Цісик, Л. Голюка, І. Рак, А. Рак, С. Марко, В. Семущак, Л. Магун і С. Сливоцька. Загалом до участі в опері було залучено 60 дітей. Режисуру здійснила відома драматична актриса Олімпія Добровольська, а хореографію — Рома Прийма-Богачевська. Із цієї нагоди Христя Навроцька в газеті «Свобода» від 18 березня 1965 року писала: «Скільки в нас імпрез менше чи більше вдалих, але найбільшою популярністю користуються дитячі імпрези й до них належить опера Івана Недільського». У тій же газеті підкреслювалося, що згаданий захід вдався вповні, а щоб його побачити, батьки привозили своїх дітей із Коннектикуту, Нью-Джерзі й усього штату Нью-Йорк.
А через три роки силами Українського музичного інституту, балетної школи Роми Прийми-Богачевської та «Студії мистецького слова» Лідії Крушельницької відбулася постановка опери- казки «Голуба хустина» І. Недільського з лібрето Д. Шияна. Прем’єра відбулася 10 грудня 1967 року в Нью-Йорку, про що в газеті «Свобода» від 20 січня писалося: «Відповідно цікава музика професора Івана Недільського (фортепіанний супровід Володимира Гентиша), хореографія Роми Прийми-Богачевської та сценічне оформлення й костюми Слави Геруляк із режисерською роботою Лідії Крушельницької, створили отой справді чарівний світ казки, такий необхідний маленькому глядачеві. Коли ж додати, що в цьому світі сніжинки, зайчики та інші персонажі говорили українською мовою, то це робить цей свід для нас ще дорожчим».
Відомо, що ще в Австрії композитор насав музику до казки «Лис Микита» Івана Франка. На жаль, інформації про цей його доробок у пресі відшукати не вдалося. Однак відомо, що його перу належить значна кількість інструментальних творів та ціла в’язанка солоспівів на слова Степана Чарнецького.
Що ж стосується друкованих творів композитора, то їх було дуже мало — шість пісень у пластовому співанику «В дорогу» (Аусбург, 1949) і збірка «Вибрані твори для мішаного хору а cаpella» зі вступною статею та редакцією Ігоря Соневицького, видана 1982-го завдяки Українській музичній фундації в Ірвінґтоні. Слід нагадати, що майже відразу по приїзді до Нью-Йорка композитор заснував там жіночий хор «Боян», яким керував довгі роки. Репетиції колективу, а часто й виступи, відбувалися в приміщені Українського народного дому.
Такою була доля композитора Івана Недільського, котрий народився 25 липня 1895 року в Золотому Потоці Бучацького повіту. Музики навчався у Берлінській консерваторії, працював у Галичині, пройшов лихоліття Першої й тортури Другої світових воєн, жив, творив, помер у Нью-Йорку 5 червня 1970-го. Тлінні останки композитора було поховано на Українському цвинтарі Св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...