Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

До 110-річчя від дня народження Юрія Косача

Автор:

|

Листопад 07, 2018

|

Рубрика:

До 110-річчя від дня народження Юрія Косача

Про Юрія Миколайовича Косача, племінника Лесі Українки й онука Олени Пчілки, кажуть, що мав талант подвижницький від Бога і хотів свій талант призначити рідній Батьківщині. Юрій Косач народився 5 (18) грудня 1908 року в Колодяжному Ковельського району Волинської області. Дитячі роки, як і його знаменита тітка, провів на Волині. Згодом вступив до Львівської української академічної гімназії, а відтак поїхав до Варшави студіювати право у столичному університеті.
Саме зі студентської лави розпочалася активна громадська та літературна діяльність Юрія Косача. Юнак пробував друкуватися, налагодив зв’язки з Дмитром Донцовим, котрий на той час був редактором «Літературно-наукового вісника» у Львові. Згодом оповідання молодого письменника з’явилися на сторінках ще кількох львівських часописів. А 1931-го вийшла у світ і перша збірка оповідань «Чорна пані». Ця знаменна подія тісно переплелася з не надто приємним періодом у житті Юрія.
Як підпільника і члена Української воєнної організації його заарештували поляки. Косач був свого роду «спонсором» націоналістичної літератури, яку неважко було дістати у Варшаві та у Львові. Один із підпільників виявився донощиком і «здав» своїх ковельських побратимів, серед котрих був і Юрій Косач. Юнак потрапив до в’язниці, і його справа обростала все новими звинуваченнями та доказами, в результаті Люблінський суд засудив парубка до чотирьох років ув’язнення та п’яти років позбавлення громадянських прав. Завдяки Наталії Дробош, матері Юрій Косача, котра роздобула 500 золотих для хабара, 1 травня 1933 року син зміг вирватися на волю.
Це був період вимушеної еміґрації Юрія Косача. Утік із в’язниці й якийсь час жив у Чехо-Словаччині. Студіював архітектуру в Карловому університеті. Згодом переїхав до Франції — Парижа, а звідси до Сорбонни, де відвідував лекції її викладачів. 1934 року йому пощастило видати другу книгу — історичну повість «Сонце в Чиригині». За неї та збірку поезій «Черлень» 1935-го Юрій отримав позитивні рецензії та другу премію Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка.
А за рік паризьке видавництво «Лесин дім» випускає другу поетичну збірку Косача — «Мить з Майстром». Середина 1930-х рр. — час найбільшого творчого розквіту літератора, коли одна за одною побачили світ повісті «Дивимось в очі смерті», «Чад», книга літературних нарисів «На варті нації», кілька розділів історично-пригодницького роману «Затяг під Дюнкерк», збірки оповідань «Клубок Аріадни», «Тринадцята чота», «Чарівна Україна». За три останні збірки 1938 року Юрій Косач отримав престижну премію Товариства.
Тоді ж з’явився перший драматичний твір письменника — сатирична комедія «Кирка з Льолею». Згодом Косач написав ще зо два десятки драм, які мали такий же великий успіх, як і перша його комедія. Також з’явилися такі його твори, як «День гніву», «Еней і життя інших» — про еміґрантське життя українців за океаном, «Вечір у Розумовського» — про Бетговена, «Гірке життя сеньйора Ніколло» — про М. Гоголя в Римі, п’єси «Облога», «Ворог», «Ордер», «Потойбіч». Частину цих творів переклали іншими мовами.
Письменник не забув ідеї незалежної України, ця тема була провідною у його роздумах. Він серцем і душею любив Україну і для неї мріяв написати історичний роман. 1943-го його вдалося видати — «Рубікон Хмельницького» — про події напередодні війни 1648 року.
Зі Львова Юрій Косач переїхав до Кракова, де роздобув нелегальну посвідку німецького видавництва «Лемберґер цайтунґ», за допомогою якої безкоштовно щодня вчащав до найкращого ресторану «Гавелки». Незабаром ця афера закінчилася для нього сумно. З травня до жовтня 1944-го ним заопікувалася кримінальна поліція. Заледве вдалося втекти на Волинь. Там чоловік познайомився з Тамарою Сиротенко, донькою члена уряду Скоропадського. Пара без тями закохалася один в одну і разом нелегально перейшли німецький кордон, кілька місяців жили в Австрії. У січні 1945 року переїхали до Саксонії. 1949-го отримали згоду на еміґрацію до США. Отже, непосидющий Косач жив в Україні, Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії, Німеччині, Франції й урешті-решт опинився в Америці.
Перебуваючи в цих країнах Юрій навчався, писав, але передовсім він виконував різні праці. Був вантажником і будівельником, лісорубом і малярем, чистив вікна висотних будинків і прибирав у готелі, працював робітником на суднобудівних верфях і сам водив баржі в Каліфорнії, шукав золото в лісах Аляски, служив конторським клерком і друкарем у великих містах. Сам письменник зізнавався, що інколи доводилося працювати по 14-16 годин на добу, щоб потім мати змогу займатися тим, чого справді прагнув.
З 1960-х рр. Косача стали активно друкувати в Україні, а 1964-го дозволили навіть відвідати Батьківщину. Він приїхав туди на святкування 150-річчя від Дня народження Тараса Шевченка. І тоді ж зрадив колишнім життєвим переконанням, визнавши за благо те, що Україна стала часткою Радянського Союзу і це мало колосальний негативний вплив на його діаспорну репутацію.
В УРСР Юрій Косач був бажаним гостем, хоч йому й не дозволяли надто близько контактувати з родичами — щоб ні він, ні вони не розчарувалися у Країні Рад, яка демонструвала свої «осяги та добро» винятково на показ. А на ділі це «найщасливіше життя в світі» виростало на руїнах, Голодоморі та злочинах. Сильніші духом, котрі не скорилися, йшли на розстріл.
Твори Юрія друкували у журналах «Вітчизна», «Всесвіт», «Дніпро», «Жовтень». Болючій для себе проблемі життя в еміґрації Косач присвятив свій найвідоміший твір — «Еней і життя інших», він активно співпрацював із діаспорною пресою, редагував часопис «За синім океаном», що, власне, й видавався переважно на косачівські кошти. Під час «американського періоду» життя письменник видав усього три книжки — збірки «Кубок Ганімеда» (1958), «Золоті ворота» (1966) і повість «Сузір’я Лебедя» (1983).
Однією з мрій Юрія було те, щоб його син відвідав колись землю України, де «хрущі над вишнями гудуть». На жаль, Юрій Юрійович Косач до України так і не приїхав, він помер 20-літнім юнаком від раку у Торонто.
В останні роки життя Косач був усіма забутий. Після його перебування в підсовєтській Україні радянська влада втратила інтерес до Косача і він жив у Нью-Йорку самотній, усіма забутий. Богдан Рубчак зазначав: «При кінці життя він жив із росіянкою, яка була до нього дуже ласкава і видала йому книжку «Реґіна Понтіка», що вийшла другим виданням під іншою назвою в Україні «Володарка Понтиди». Страшенно бідував. Почалися проблеми зі здоров’ям унаслідок горілчаного передозування. В останні роки Косача підтримував відомий український меценат Мар’ян Коць, котрому письменник заповів авторські права.11 січня 1990 року Юрій Миколайович Косач відійшов у вічність і спочиває на цвинтарі у місті Пассейк (штат Нью-Джерзі).

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...