Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 24, 2017

До 110-річчя уродин співака Осипа Стецури

Автор:

|

Липень 06, 2017

|

Рубрика:

До 110-річчя уродин співака Осипа Стецури

Осип Стецура за освітою — юрист, а за покликанням — співак. Його ім’я тісно пов’язане зі Львовом. Там він народився 25 грудня 1907 року, закінчив вісім класів української академічної гімназії, юридичний факультет Львівського університету, Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, співав у чоловічих хорах «Сурма» та «Бандурист», мішаному хорі «Боян», у «Ревелєрсах» і в супроводі німого кіно. Ще в гімназії його знали як хлопця зі соковитим баритоном. Мистецтва вокального співу навчався в професорів О. Пясецької, І. Прокоповича та Володимира Качмара (учня Адама Дідура). Його однокурсниками були Іван Задорожний і Володимир Тритяк, котрі стали відомими дириґентами та педагогами.
Уперше на сцені Осип виступив 1 червня 1930-го як соліст чоловічого хору «Бандурист». Було це на ювілейному концерті з нагоди 25-ліття заснування колективу в залі музичного товариства ім. М. Лисенка. У цьому ж концерті взяли участь відомі в майбутньому композитори С. Людкевич, В. Безкоровайний, Б. Кудрик, співак М. Голинський, громадські діячі В. Вахнянин, Б. Вахнянин, Т. Шухевич, І. Смолинський, Я. Сім’янович та І. Охримович.
Співав Осип і в «Веселому Львові». Мав гарну зовнішність: високий, стрункий, товариський, шляхетний. Він уже з першої ж зустрічі викликав до себе симпатію. Не одна дівчина кидала на нього оком і бажала, щоб провів її додому. Була серед них і Ярослава Крушельницька, двоюрідна сестра славетної Соломії Крушельницької. Зачарований її вродою, парубок частенько бував у неї вдома та співав у родинному квартеті Крушельницьких. Ярослава була дівчиною з поетичною душею та писала вірші. Але їхньому квітучому коханню не судилося дозріти. Осип виїхав до Кракова, а Ярослава знайшла себе на педагогічній ниві. Їхнім зустрічам завадила розлука, а згодом і війна. І хоча вони ще тривалий час підтримували добрі стосунки й листувалися, але більше не зустрілися. У родини Ярослави в Ходорові досі збереглися листи Осипа з-за океану, а також написані нею вірші.
Із 1932 року Осип жив у Варшаві й брав приватні уроки вокалу в проф. Чеслава Заремби, водночас працюючи у фірмі «Орбіс», яка забезпечувала газетами та журналами значну територію Польщі. Достатній заробіток йому забезпечував Іван Коцур, директор фірми та Осипів давній приятель. Водночас він був досить помітною особою в культурно-громадському житті української громади. Без участі співака у Варшаві та Кракові не відбувалося жодної важливої імпрези. Виконувані ним стрілецькі пісні охоче слухали Богдан Кравців, Дмитро Донцов і Богдан Лепкий. 15 березня 1941-го Осип організував у Кракові урочисту Академію до 80-х роковин відходу у вічність Тараса Шевченка.
У той час Осип одружився з Софією Баранською, онукою Степана Оришкевича, колишнього посла до Австрійського парламенту. Після війни чоловік жив у Мюнхені, де брав уроки вокального співу в славетної Ельзи Бомбергер і виступав із концертами в багатьох містах Німеччини. Його племінник, піаніст Роман Стецура, згадував, що вони вдвох об’їздили з концертами всю Баварію. На великій сцені співак виступив у Байроті, зальцбурському «Моцартеумі» та віденському «Раймонд-театрі». Не оминав він і українських молодіжних таборів. Так, 7 липня 1947-го в Міттенвальді Осип виступив на концерті з нагоди 35-річчя «Пласту». У концертах його партнерами по сцені були Міла Романовська-Плешкевич (сопрано) і Володимир Тритяк (скрипка).
У березні 1949 року Осип разом із дружиною і донею Уляною еміґрував до США й оселився в Нью-Йорку. На роботу доїздив у Джерзі-сіті, де працював дяком при церкві свв. Петра та Павла. Казали, що коли співак виконував «Не плач, Рахіле» чи «Плотію уснув», то в церкві не було людини, в якої б його спів не викликав сліз. Співав Осип й у чоловічому хорі «Думка», керівником якого був Леонтій Крушельницький.
Уперше на американській сцені Осип Стецура виступив 10 квітня 1949-го в залі «Дікенсон-гай-скул» у Джерзі-сіті підчас проведення там молодіжного музично-танцювального фестивалю. У першому відділенні концерту він виступив як соліст хору ім. М. Лисенка, керованого дириґентом Євгеном Круком, а в другому виконав арію з опери «Князь Ігор» П. Бородіна, «Думку» О. Бобикевича та «Я мав собі дівчину» М. Гайворонського. Преса активно підтримала співака. Так, вже наступного дня у газеті «Свобода» сповіщалося: «Осип Стецура — це, без сумніву, співак високої міри та великих можливостей. За час свого дуже короткого ще побуту на американській землі, він уже здобув велику популярність і найкращу оцінку. Це артист, який своєю здібністю, індивідуальністю та шляхетною поведінкою на сцені найбільше одушевляє публіку. Широка шкала його могутнього баритона то гримить органом у фортіссімо, то віддає легким шелестом вітру в піаніссімо. Кожен виконаний ним звук і кожен рух виявляли знаменитого професійного співака. Його виступ у Нью-Джерзі був одним із найбільш успішних. Приїзд п. Стецури — це великий прибуток американсько-української громади та її культурно-артистичних можливостей».
Осипу приємно було читати про себе такі схвальні слова, намагався виправдати надії земляків. Але про те, що сталося ледь більше ніж через місяць, він міг лише мріяти. Справа в тому, що саме в цей час Метрополітарний комітет української молоді Нью-Йорка та Нью-Джерзі вирішив 29 травня завершити свій черговий музичний фестиваль «Гомін України» великою мистецькою імпрезою за участю сотні співаків, читців, акторів, хорів і великого симфонічного оркестру. І в пошуках виконавців для цієї святкової імпрези організатори звернулися до Осипа за допомогою, на що він охоче погодився, тим більше, що цей концерт мав відбутися в знаменитому «Карнеґі-голл».
У першому відділі Стецура успішно виконав арію Карася з третьої дії опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, а в другому — артистично виконав роль Івана Мазепи в грандіозній мистецькій композиції «Велика ідея гетьмана Мазепи». Саме після цього виступу й почала зростати популярність співака. Його впізнавали на вулиці, радо розмовляли, а в «Свободі» зазначили, що «Осип Стецура — це великий здобуток для американських українців, аби вони тільки вміли це належно оцінити».
16 травня 1954 року Осип виступив у першій дії опери «Майська ніч» М. Лисенка, де виконав партію Миколи. Це був його другий виступ на сцені «Карнеґі-голл». Але найпам’ятнішою для співака залишилася участь у великій святковій імпрезі «Гомін України», присвяченій 65-річчю створення Українського національного союзу (УНС), яка відбулася 21 червня 1959-го знову ж таки в «Карнеґі-голл». Цього разу тут співав зведений хор із 200 осіб, який із кількома солістами виконав кантату «Б’ють пороги» композитора Павла Печеніги-Углицького на слова Тараса Шевченка. У цій імпрезі Стецура виходив на сцену двічі. На початку виконав гімн Канади, а вдруге — роль Івана Мазепи в оновленій музичній композиції «Велика ідея гетьмана Мазепи».
Востаннє в «Карнеґі-гол» співак виступив 19 березня 1961-го в концерті до 100-річчя відходу великого Кобзаря у вічність. Святкову імпрезу організували комітет об’єднаних американсько-українських організацій Нью-Йорку та Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Його учасниками були український хор «Думка» в кількості 150 осіб і симфонічний оркестр під орудою Івана Задорожного. У супроводі хору Осип виконав «Заповіт» і солоспів «Не нарікаю я на Бога» М. Фоменка.
Інші важливі виступи співака відбулися: 14 квітня 1962-го перед українською студентської громади Нью-Йорку в залі «Вашинґтон Ірвінґ гай-скул»; 15 грудня 1963-го на концерті пам’яті митрополита Андрея Шептицького (школа св. Юра); 17 лютого 1968-го на вечорі спілки українських журналістів Америки присвячений 50-річчю соборності України (концертна зала Українського музичного інституту); 11 березня 1972 року в Йонкерсі на концерті до 80-річчя уродин Верховного архієпископа, кардинала Йосифа Сліпого (зала Українського народного дому).
Йосипа Стецури не стало 21 лютого 1976-го. Він помер на 69-му році життя. 24 лютого близько 300 осіб прибуло в похоронний заклад Петра Яреми в Нью-Йорку, щоб попрощатися з покійним. Співав церковний хор собору Св. Юра під орудою Леонтія Крушельницького. Після панахиди в соборі св. Юра, кавалькада автівок вирушила в Бавнд-Брук (штат Нью-Джерзі). Там і поховали тлінні останки співака. Прощальні слова від друзів виголосили Роман Осінчук та Іван Самійленко. Від приятелів слово мав Михайло Добош, дириґент хору Св. Івана Хрестителя в Нюарку, під орудою якого хор виконав «Чуєш, брате мій».
Це був митець, який однаковою мірою легко виконував твори різного характеру та жанру, від арій із опер, творів духовного змісту до стрілецьких і сучасних молодіжних пісень. А найчастіше у його виконанні звучали «Отче наш» І. Новохацького, «Псалом 96» В. Барвінського, «Ін Квеста Томба» Людвіга ван Бетговена, «Ой, зійшла зоря над Почаєвом» М. Леонтовича, які він виконував за покликом серця. Та не менше був він помітним і в громадській діяльності, був зокрема секретарем УНС (1958-1975), членом проводу крайової пластової старшини, заступником голови управи пластунів-сеньйорів, відповідальним за ділянку спонсорства оселі «Союзівка» тощо.
1 жовтня 1978 року на могилі мистця відбулося посвячення пам’ятника. Співав хор «Думка» з Нью-Йорка. Присутні згадували його теплими, лагідними словами, а також слухали записані ним на магнітофонну стрічку пісні, які відтворював його племінник Роман Стецура. Це був останній подарунок співака своїй родині.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...