Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Feb. 23, 2019

До 105-річчя від дня народження Тараса Губицького

Автор:

|

Листопад 27, 2013

|

Рубрика:

До 105-річчя від дня народження Тараса Губицького

«У нього — комплекс українства», — казала про свого батька Тараса Губицького, відомого скрипаля, дириґента, музикознавця, композитора та громадського діяча, його донька Маргарита. І це – істинна правда. Він не тільки цікавився музичним життям у рідному краї, а й сприяв пропаганді українського музичного мистецтва на далеких від України берегах Америки. 

Тарас Губицький народився 17 квітня 1908 року в м. Дрогобичі. Але насолодитися красою рідного краю йому так і не довелося, бо ще дворічного його батьки забрали зі собою до Канади. Тож довелося ще дитиною пізнавати світ під чужим небом. Уже восьмирічним хлопцем він «захворів» скрипкою, перші уроки гри на якій дав йому професор Вотергавз. А восени 1923-го 15-річний скрипаль уперше виступив із самостійним сольним концертом, після чого в 1921-1924 рр. шість разів ставав переможцем різних музичних фестивалів і конкурсів.
Професійну музичну освіту Тарас здобув у Королівській музичній академії в столиці Англії Лондоні, яку закінчив 3 березня 1927 року й отримав диплом доктора музикознавства. А повернувшись до Вінніпеґа, він ще з більшою віддачею сил та енергії взявся до роботи. «Про музичну діяльність нашого музики в Канаді, — писав музикознавець Василь Витвицький, — можна сказати, що вона була жвавою, до краю наповненою та багатогранною. Роз’їзди із сольними виступами по Західній Канаді, праця з хорами, між іншим, із церковним хором і хором товариства «Просвіта», виступи на радіо, влаштування музично-театральних вистав, зокрема «Вечорниць» П. Ніщинського, — це неповний перелік проявів його активності».
Того ж року Тарас здійснив шестимісячне турне містами та містечками Західної Канади, після чого обійняв посаду концертмейстера оркестру «Корал енд Оркестрал Ассошиейшн» у Вінніпезі. Водночас ще й керував хором і оркестром при інституті «Просвіта» й неодноразово виступав із ними на різних мистецьких імпрезах у місті та його околицях. Особливо значущим був концерт цих колективів 4 листопада 1933-го в Українському народному домі з нагоди Соборності України. У 1935-1936 рр. оркестр під орудою маестро Губицького супроводжував вистави «Вечорниці» П. Ніщинського, «Невольник» І. Тобілевича та дитячу оперу «Коза Дереза» М. Лисенка, а 1938-го він брав участь у концерті в Торонто.
Слід нагадати, що всі члени родини Губицьких були музично обдарованими. Його сестра Гонора не просто грала на фортепіано, а навіть склала конкуренцію славетній Любці Колессі. Вона акомпанувала визначному співакові Михайлові Голинському під час його концертів у Канаді. Сестра Луція закінчила Королівську академію в Лондоні й там же стала викладачем теорії музики та гармонії. Успішним скрипалем був брат Богдан, котрий трагічно загинув у Лондоні від вибуху німецької бомби. Добре володіла фортепіано його дружина Губицького Сюзанна, художниця за фахом. До речі, саме вона малювала декорації до вистав «Вечорниці», «Невольник» і опери «Коза Дереза». Донька Маргарита зараз є відомим скульптором.
1932 року Микола Шустакевич запросив Тараса Губицького до керівництва струнним ансамблем при Детройтському українському радіо WJLB. Це його так захопило, що він вирішив переїхати до Детройта на постійне проживання. Відбулося це 1937-го. Та перебравшись до США, Тарас ні на мить не стишив своєї активності: керував церковним хором при церкві Св. Іоанна Хрестителя, був першою скрипкою камерного квартету Зігля, увійшов до складу Детройтського симфонічного оркестру, грав на альті в струнному квартеті «Детройт Мюзік Гілд», ще й обіймав професорську посаду в «Детройт Консерваторі оф Мюзік».
Розширялося коло діяльності мистця, ставали значимішими його захоплення й уподобання. Маестро цікавило все, що відбувалося в музичному світі Америки та Європи, а також у краї, де він народився. Якось Тарас дізнався про фінансові труднощі журналу «Українська музика» у Львові, редакційний склад якого працював без заробітної плати, і мистець тут же забезпечив для нього 80 передплатників. У номері цього видання за вересень 1937 року писалося: «Професор Тарас Губицький улаштував відповідну акцію й зібрав для нашого журналу не тільки значну кількість передплатників, але й сприяв масовим даткам на пресовий фонд від численних громадян».
Та й на цьому мистець не зупинився. 1942-го він відкрив у Детройті свою приватну музичну школу та заснував там український симфонічний оркестр, заявивши, що якщо в місті вже є норвезький, фінський, шведський і данський колективи, то чому би не бути ще й українському. Його ініціатива отримала гідну підтримку громадських організацій і преси. Так, про концерт, що мав відбутися 30 травня 1947 року в залі Українського народного дому, у газеті «Свобода» від 23 травня того року повідомлялося: «Український симфонічний оркестр із 27 музиків, зложений із членів «Детройт Симфоні Орхестра» і кількох кращих українських музикантів, під батутою українського дириґента Тараса Губицького виконає визначні українські симфонічні твори: «Сюїту» П. Печеніги-Углицького, «Селекцію українських народніх мелодій» Леопольда Годовського, «Великодні дзвони з України» С. Вотиченка, селекцію з опери «Запорожець за Дунаєм» та інші». На той час в оркестрі Тараса Губицького було понад 60 молодих талановитих музикантів, а його репертуар містив твори відомих композиторів-класиків Баха, Генделя, Моцарта, Вівальді, Бортнянського, Ґріґа, Брамса, Шопена, Штрауса, Ліста та твори українських композиторів.
Бувало, що композитор виконував з оркестром і власні твори. Цікаво, що кожну свою композицію він комусь присвячував, а найбільше з них — Василеві Барвінському, котрого сам ніколи не бачив, але усвідомлював велич його творів. Є в доробку Тараса Губицького й твори з присвятою Т. Шевченку («Дністрова пісня»), піаністам Борисові Максимовичу й Марті Тарнавській, співачкам Наталі Носенко, Вероніці Максимович, віолончелістці Христі Колессі та визначній громадській діячці, мерові м. Детройта Марусі Бек. Саме завдяки останній із них у жовтні 1960-го в Детройті відбулася серія із чотирьох концертів української симфонічної музики, що стала значною подією в житті української громади Детройта. Тоді зусиллями мистця та його оркестру прозвучали «Симфонічна поема» Михайла Гайворонського, «Друга симфонія» Антіна Рудницького, фортепіанний концерт Віктора Косенка, диптих «Пісня і танок» Василя Витвицького й «Українська сюїта» американського композитора Квінсі Портера. Концерт В. Косенка виконував піаніст Борис Максимович.
Із цієї нагоди українська преса зазначала: «Публіка, що заповнила по береги прегарну нову залю університету Вейн, вповні зрозуміла працю дириґента і значення цього оркестру, гаряче оплескувала маестро й усі номери цієї рідкісної, високомистецької та високовартісної імпрези».
Захоплювала мистця й камерна музика. Він часто збирав скрипалів, віолончелістів і створював камерні тріо, квартети, квінтети, які виступали в залі Літературно-мистецького клубу Детройта. У його репертуарі був квінтет Дмитра Бортнянського, написаний для двох скрипок, віолончелі, арфи та фортепіано.
Як дириґент і керівник Тарас Губицький завжди відзначався точністю, наполегливістю та системністю починаючи від дбайливого збереження свого музичного архіву. У його помешканні музика досить гармонійно сприймалася на тлі вишитих матір’ю ікон, картин Луїзи та Христини (сестер його дружини), античних скульптур роботи доньки Маргарити й електричної міні-залізниці, яка була подарована доньці ще в дитячі роки й розрослася на цілу підвальну кімнату. Мабуть, невипадково в цьому домашньому затишку йому так легко творилося.
14 серпня 1974 року Тарас Губицький під час заняття зі своїми учнями музичної школи почувся недобре, через день його забрали до лікарні, а 19 серпня його не стало.
На завершення слід сказати, що через школу Тараса Губицького пройшли сотні молодих музикантів, котрі знайшли свої стежки в американському музичному світі й цим продовжили справу мистця. За одним лишень він завжди шкодував: що в його музичній школі було дуже мало українців.
Із матеріального надбання композитора родині залишилися фортепіано фірми «Штайнбер», флорентійська скрипка роботи Д. Габріеллі 1756 року, лондонська віола роботи барона Нормана (1708), найсучасніша на той час система звукозапису, ідеально впорядкована українська бібліотека й багатий музичний архів. Це була людина вродженого музичного обдарування, фанатичної відданості своєму захопленню та впертої працьовитості та дисципліни. Однією з найхарактерніших рис мистця було те, що, працюючи й мешкаючи в іншомовному середовищі, він не загубився національно, а до кінця життя залишався українцем. Усе це разом узяте й стало вагомою підставою того, що в історії української музичної культури його ім’я залишиться назавжди.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...