Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Apr. 23, 2018

До 100-річчя видатного скрипаля, поета та дириґента Івана Коваліва

Автор:

|

Травень 19, 2016

|

Рубрика:

До 100-річчя видатного скрипаля, поета та дириґента Івана Коваліва
Мішаний хор церкви Св. Миколая (Торонто) під керівництвом Івана Коваліва

Мішаний хор церкви Св. Миколая (Торонто) під керівництвом Івана Коваліва

Ще Григорій Сковорода казав, що радість це — квітка життя. Якщо взяти це за основу, то в житті Івана Коваліва, відомого в Америці скрипаля, дириґента, громадського діяча та поета, радощів було достатньо. Як поет про своє життєве кредо він писав: «Ходи, у кого серце б’є здорове, і пий із радості п’янких джерел!»
Іван — син священика Степана й онук письменника Степана Коваліва, народився 9 травня 1916 року в с. Підкамені, що поблизу Рогатина (тепер — Івано-Франківської області). Його дитячі роки минули в рідному селі, потім він навчався у Львівській академічній гімназії (1930), Вищому музичному інституті імені М. Лисенка (1934) і Віденській музичній академії, по закінченні якої 1937-го повернувся до Львова та якийсь час виступав із концертами як скрипаль. 1940 року одружився з учителькою Оксаною Дощаник, а 1941-го в подружжя народився син Ігор. 1942 року Іван став концертмейстером оркестру Львівської опери, і водночас — професором консерваторії імені Кароля Шимановського.
Навесні 1944-го скрипаль разом із сім’єю виїхав до Відня (Австрія), де ще якийсь час навчався на філософському факультеті Віденського університету. Згодом у Інсбруку та Ляндеку він відкрив свою приватну музичну школу. 1948 року Іван Ковалів разом із дружиною й синами Ігорем (1940), Орестом (1944) і Андрієм (1946) еміґрував до Канади й оселився у Ванкувері, куди його взяли на посаду оркестранта оперного театру.
Однак через два роки родина Ковалівих переїхала на постійне проживання в Торонто, де після дворічного навчання в університеті, маестро разом із Галиною Голинською, Левом Туркевичем та за підтримки Преосвященнішого архієпископа Кир Ізидора Борецького заснували Музичний інститут імені М. Лисенка. Вагому допомогу в організації та роботі цього навчального закладу надав о. Богдан Липський, котрий не тільки виділив для інституту приміщення при церкві Св. Миколая, а й забезпечив його необхідними музичними інструментами.
Не стояла осторонь від цієї благородної справи українська громадськість міста, яка першого ж року діяльності інституту заохотила своїх дітей до навчання музики. Професорами цього навчального закладу були дириґент і композитор Лев Туркевич (фортепіано й солоспів), віолончелістка Христя Колесса, скрипаль і контрабасист Лев Білошицький, піаністи Софія Голод, Катерина Гвоздецька, Антоніна Ярошевич і хореограф Олена Гердан-Заклинська.
Крім керівництва інститутом, п. Ковалів вів ще й клас скрипки, сольфеджіо та теорії музики. І вже перший рік діяльності нового навчального закладу показав, що його колектив спроможний спрямувати свою діяльність у досить сконцентрованому й якісному педагогічному та концертному руслах і не тільки налагодити навчальний процес, але й забезпечити участь у культурно-мистецькому житті міста.
Першого ж року діяльності до інституту було прийнято близько ста учнів, а двома роками пізніше тут почав працювати струнний ансамбль за організацію та керівництво яким взявся Іван Ковалів. За п’ять років цей колектив виріс у чисельний молодіжний симфонічний оркестр, найкращий у Північній Америці.
Уже наприкінці квітня 1953-го викладачі й учні інституту виступили перед українською громадою зі звітним концертом, про що в газеті «Свобода» від 4 червня 1953 року повідомлялося: «Музичний інститут має серед своїх учнів багато талановитої молоді, яка при добрій опіці нею може збагатити наше музичне життя в майбутньому».
І це майбутнє настало. Без участі симфонічного оркестру в українській громаді Торонто не відбувалося жодного культурно-мистецького дійства. Першим із них був виступ у листопаді 1962-го на концерті, присвяченому пам’яті батька української класичної музики Миколи Лисенка до 50-х роковин його відходу у вічність. Концертну програму оркестру було побудовано суто з творів композитора. Того ж року оркестр узяв участь у популярному фестивалі «Ківанс» і став його переможцем.
Свої виступи оркестр здійснював і за межами Торонто. Його чули в Гамільтоні, Лондоні, Кіченері, Сент-Кетеринсі, Ніаґара-Фолс, а 5 грудня 1965-го дав великий самостійний концерт симфонічної музики в аудиторії «Парма Сеньйор Гай Скул» у Клівленді. З цієї нагоди, заохочуючи місцевий люд до відвідин концерту, газета «Свобода» від 30 листопада писала: «Український музичний інститут ім. Миколи Лисенка в Торонто є тепер одиноким українським музичним осередком Канади, при якому працює постійно повний струнний симфонічний оркестр». Далі на сторінках часопису розповідалося, що склад оркестру нараховує 40 осіб, а його репертуар охоплює 50 музичних творів Баха, Вівальді, Альбіоні, Бартока, Моцарта, Перголезі, Гайдна, Генделя, Чайковського, Лисенка, Нижанківського, Барвінського, Косенка й інших композиторів. Повідомлялося також, що оркестр постійно бере участь у Шевченківських концертах, різних святкових імпрезах, а також виступав на концертах-акдеміях на честь митрополита Андрея Шептицького та кардинала Йосифа Сліпого.
Наступним помітним досягненням оркестру стала його участь у святкуванні 100-ліття Канади (1967) та з нагоди освячення українського собору Св. Софії в Римі, що відбулося 27-28 вересня 1969 року. Там п. Ковалів дириґував ще й зведеним колективом хорів Святомиколаївської церкви з Торонто, «Візантійського хору» з Нідерландів і церковного хору Св. Івана Хрестителя з Ньюарка.
12 жовтня 1974-го оркестр під орудою маестро Коваліва виступив із великим концертом у Нью-Йорку, а наступного дня — у Філадельфії. Тоді ж у пресі з’явилися схвальні рецензії на них. Так, відомий маляр Володимир Ласовський у газеті «Свобода» писав: «Кулуарні мовлені рецензії в кількох фразах, що їх я почув від тямущих у музиці людей у перерві концерту, високо ставлять і дають високу оцінку дириґентові професору Коваліву, його солістам і членам оркестру. Отже, належить дуже радіти, що ми маємо таку значну музичну одиницю, створену талановитою молоддю. Маємо радіти, що на чолі цієї одиниці стоїть фаховий спеціаліст і що таким ансамблем ми можемо почванитися перед неукраїнцями». А композитор Ігор Білогруд зазначав, що коли оркестр береться за такі речі, як твори Генделя, Баха, Ґріґа, Портера, то це — колектив високого рівня.
Зазначимо, що концерти оркестру відбувалися й у Чикаго, Детройті (двічі), Монреалі й Оттаві, де виступи проходили з великим успіхом.
Високо оцінювали оркестр і американські та канадські професійні критики. Приміром, Леонора Кравфорд у «Лондон Фрі Прес» писала: «Виконавська майстерність оркестру — добра. Інтонація звучання була на висоті, зміни темпів своєчасні й цікаві. Відчувалася рівновага оркестрових груп музичних інструментів, а ансамблева зіграність у цілому була гідна подиву».
Щиро та професійно відгукнувся на зіграність оркестру й відомий музикознавець і дириґент Богдан Кушнір із Детройта, котрий на сторінках газети «Свобода» писав: «Від перших звуків відчувався зрілий тон, дисципліна, опрацювання деталей і ведення широкої формальної лінії».
Дещо пізніше хорощі слова сказав про оркестр Івана Коваліва музикознавець і композитор Василь Витвицький, котрий у своїх спогадах «Музичними шляхами» писав: «Якщо в Торонто не було б добрих хорів і солістів, якщо там не відбувалися би згадані раніше імпрези, то й тоді це мало б у своїх руках козир, якого не міг би побити ні один центр нашої еміґрації. Цим унікальним козирем була струнна оркестра Музичного інституту ім. М. Лисенка. Складена з давніх і сьогоднішніх учнів, вона виявила напрочуд велику зрілість, чистоту й технічну спроможність. Її ініціатор, вчитель, мистецький керівник і дириґент Іван Ковалів зумів вивести її на високий, майже професійний рівень».
1984-го симфонічний оркестр випустив у світ платівку під назвою «Українська камерна музика». До списку виконуваних творів увійшли «Українська сюїта» Миколи Лисенка, «Диптих» Василя Витвицького, «Сюїта в українському стилі» американського композитора Квінсі Портера та «Симфонієта» Жанни Колодуб.
Із 1953-го по 1982 пік Іван Ковалів керував церковним хором церкви Св. Миколая в Торонто, який тривалий час був одним із найкращих хорових колективів провінції Онтаріо, і саме з цим хором дириґент побував у Римі (Італія). Самих лише служб Божих цей колектив за всі ці роки виконав понад 500, а його спів неодноразово лунав на хвилях радіо Сі-бі-сі. Крім цього, маестро якийсь час керував і чоловічим хором «Прометей» після смерті Лева Туркевича та жіночим хором «Чайка» після Степана Гумініловича.
Іван Ковалів був ще й доволі успішним поетом і письменником. Перші його поетичні доробки побачили світ 1936 року у львівських журналах «Назустріч», «Наші дні» та «Сучасність». Його ранні вірші були сповнені лірики, близької до поезії Богдана-Ігоря Антонича. Він — автор поетичних збірок «Прелюдії» (1942), «Триптих» (1987), кількох новел, оповідань і статей, праці «Василь Барвінський» (1964) і співредактор дослідження «Українська музична історіографія» (1964). Довгі роки Іван Ковалів був членом літературного об’єднання «Слово» та Спілки українських журналістів. Його поезія відзначається тонким ліричним почуттям, лаконізмом і філософським світосприйняттям. Пісні на тексти п. Коваліва досить професійно виконував чоловічий квартет «Каравана». Незавершеними залишилися його повісті «Поворот» і «Мандрівки до Росохвиша», а також низка оповідань.
Іван Ковалів був ще й авторитетним музичним критиком. Його статті та рецензії завжди мали глибокий зміст і були чіткими, конкретними та справедливими. Помер Іван Ковалів 5 травня 1988 року на 73-му році життя, залишивши в смутку дружину та синів із родинами. Його син Орест пішов шляхом батька й став професійним скрипалем, добре знаним у Канаді, США й Європі.
Слід додати, що маестро Ковалів був особистістю, діяльність і масштаб праці якої було спрямовано на благо роду українського. Він був із тих мистців, хто будував і стверджував українське музичне життя на теренах Канади та США, але, на превеликий жаль, став тим лелекою, який відлетів і дотепер у нашій громаді немає кому його замінити.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...