Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 15, 2018

До 100-річчя від дня народження Ігоря Качуровського

Автор:

|

Жовтень 03, 2018

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження Ігоря Качуровського

В історії людства є період, який називається епохою великих географічних відкриттів. Жили собі люди з покоління в покоління, були певні, що Земля пласка, як стіл, що сонце ходить довкола неї, що вона прикрита, ніби ковпаком, небесною твердю, до якої прикріплено зорі. А горизонт, де небо сходиться з землею, зовсім недалеко — за околицею сусіднього села, ну, може, трохи далі — за лісом чи по той бік річки. І раптом находить на людей якась тривога, яка зриває з місця їх і жене їх ц далекі світи. Так писав Ігор Качуровський.
Він феноменально вмів зацікавити своїх слухачів літературою в Українському вільному університеті в Мюнхені (Німеччина). Це був винятково обдарований викладач, котрий володів образною, крилатою і ніжною мовою.
Ігор Васильович Качуровський народився 1 вересня 1918 року в місті Ніжин у родині випускників Київського університету. Батько був юристом, згодом спеціалізувався ще й в економіці, певний час обіймав посаду помічника державного секретаря Центральної Ради. Мати закінчила жіночі курси при Київському університеті, за фахом — історик. Вони мали невеликий маєток із садом. Це автоматично вписало їх до того класу, проти якого спрямували свою аґресію новітні радянські правителі. Щоб уникнути «розкуркулення», сім’я потай виїхала аж до Курська, завдяки тільки чому їм вдалося вижити. Син закінчив там десятирічку. Щоправда він не виявляв бажання вступати в піонери, але якось минулося. У скромному провінційному педінституті Курська Ігор став студентом, де зустрів друзів — Бориса Ярхо й Петра Одарченка. Від них Качоровський дізнався, хто такий Микола Зеров.
З початком війни Качуровські повернулися в рідне село під Ніжином. Вони вже не застали більшості своїх знайомих. Одних розкуркулили й виселили в незнані світи, інших викосив голод і по них залишилися тривожні спогади. Але вже 1943-го сім’я Качоровських перебирається до Австрії, якийсь час живе у Карінтії. Там навіть було українське літературне оточення.
1948 року Ігор видав першу поетичну збірку «Над світлим джерелом». Характеризуючи її, відомий поет і есеїст Вадим Лесич писав: «Ігор Качуровський — доволі послідовний учень неокласичної школи і володіє доброю віршованою технікою… Його поезія прозора й досить точна в окресленнях, не позбавлена ліричного тремтіння і щирої постави».
Відтак життєві дороги повели Качуровських аж у далеку Арґентину, де молодий письменник працював вантажником на залізниці, асфальтував вулиці, з годин відпочинку уривав час для вивчення іспанської мови та займався літературною діяльністю. Наприкінці 1950-х він — вільнослухач Графотехнічного інституту. Потім уже сам читає там лекції. А на початку 1960-х веде курси давньої української літератури, читає давньослов’янську мову на курсах славістики при Католицькому університеті, потім — російську літературу при Університеті Спасителя в Буенос-Айресі стає одним із найбільших українських знавців і перекладачів іберійської й іберо-американської поезії. В цей час з’являються його монографія «Новела як жанр» (1956), збірка поезій «В далекій гавані» (1956), дилогія «Шлях невідомого» (1956) і «Дім над кручею» (1966), повість «Залізний куркуль» (1959). Підсумком багатолітніх зацікавлень іберійською й іберо-американською поезією стала авторська праця антологія «Золота галузка» (1991).
Значне місце в його зацікавленнях посіли Шекспір і Петрарки. Є в нього й чимало віршів, у яких бринить тиха вітаїстична радість, насолода спілкування з живою природою (наприклад, цикл «Грибна містика» у збірці «Свічада вічности», що вийшла в Мюнхені 1990 pоку), є пригоди душі й розуму в подорожах (цикл «Стара Європа» — там само), є, зрештою, імперативи творчості, що так часто пов’язані з дорогами. Як літературний оглядач української редакції «Радіо Свобода» в 1970-1980-х рр. письменник підготував і начитав понад 2 тис. радіобесід.
В Українському вільному університеті (Мюнхен) він викладав із 1973-го на філософському факультеті віршознавство, стилістику, теорію літературних жанрів, історію української літератури, з 1982 року — професор. Там він видав ряд своїх перекладів — «Стежка крізь безмір: сто німецьких поезій (750-1950)» (Париж-Львів-Цвікау, 2000); «Пісня про Ролянда» (зі старофранцузької силабічним розміром оригіналу; Львів, 2008). Переклав також «Нобелівську лекцію з літератури» Олександра Солженіцина (Новий Ульм, 1973) і п’єсу Алехандро Касони «Човен без рибалки» (з іспанської; Буенос-Айрес, 2000). Підсумкова збірка поетичних перекладів «Круг понадземний» (Київ, 2007) охоплює близько 670 творів і фрагментів понад 350-х авторів у перекладі з 23-х старих і нових мов — передусім з іспанської (уривки з «Пісні про мого Сіда», Хосе Асунсіон Сільва, Рубен Даріо, Амадо Нерво, Хуан Рамон Хіменес, Ґабріела Містраль, Альфонсина Сторні, Федеріко Ґарсія Лорка, Хорхе Люїс Борхес та інші), з італійської (перші сонетисти, Франческо Петрарка, Мікеланджело й інші), з португальської (Оляво Біляк та інші), з німецької (міннезінгери, Фрідріх Гельдерлін, Людвіґ Уланд, Йозеф фон Айхендорф, Фрідріх Рюккерт і ряд інших цінних авторів.
На особливу увагу заслуговує його підручник зі стилістики «Основи аналізи мовних форм», ч. 1 «Лексика» (Мюнхен-Ніжин, 1994), ч. 2 «Фігури і тропи» (Мюнхен-Київ, 1995); та праця з теорії літературних жанрів «Ґенерика і архітектоніка», кн. 1 «Література європейського Середньовіччя» (передмова Івана Дзюби; Київ, 2005), кн. 2, ч. 1 «Засади наукового літературознавства», ч. 2 «Жанри нового письменства» (Київ, 2008) та інші.
Помер патріарх літературного процесу на 95-му році життя 18 липня 2013-го в Мюнхені. До останніх днів життя Ігор Качуровський працював та упорядковував збірник спогадів. Напередодні смерті Ігор Качуровський написав заповіт, у якому просив поховати його в садибі в с. Крути Ніжинського району, де пройшли його дитячі роки. 22 листопада відбулося урочисте поховання його праху на рідну землю. Життя людини — це найвища цінність, тим вони більша, якщо діти, які народились на цій землі, повертаються на віки до неї.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...