Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jan. 17, 2018

До 100-ліття від дати смерті художника Ярослава Пстрака

Автор:

|

Липень 07, 2016

|

Рубрика:

До 100-ліття від дати смерті художника Ярослава Пстрака
Ярослав Пстрак. Автопортрет

Ярослав Пстрак. Автопортрет

Про Ярослава Пстрака, талановитого українського художника і графіка кінця ХІХ — початку ХХ ст., можна говорити як про зрілого майстра з своїм яскраво визначним творчим почерком і своєрідною живописною манерою. Ярослав Васильович народився 1878 року в містечку Гвіздець на Станіславщині (тепер — Івано-Франківська область) і залишив велике число цінних творів мистецтва, які зберігаються в багатьох музеях України.
З усіх його картин постає враження, наскільки живописець любив Гуцульщину. На мапі цього краю дуже мало місць, де не побував би мистець. Талант його мужнів і дозрівав у наполегливій праці і постійних пошуках. Вже в першому періоді творчості маляра було бачити про його успішні мистецькі досягнення та рішучу, самовіддану боротьбу за правду в мистецтві.
Після закінчення Коломийської гімназії обдарований юнак почав науку малярства у Краківській, а потім у Мюнхенській академіях мистецтв, де вчився у 1895-1899 рр. Там тоді дотримувалися реалістичних традицій, тож і молодик засвоїв реалістичні прийоми. По поверненні на Батьківщину обрав місцем проживання Львів. У 1900-х рр. його картини експонувалися на виставках «Товариства для розвою руської штуки» в залах Народного дому.
З того часу він став відомим портретистом. Відтак з’явився його «Портрет хлопчика», виконаний олією на дошці, в якому підлітка намальовано на повний зріст у яскравому святковому вбранні на тлі мальовничого прикарпатського зеленого краєвиду.
«Молодиця-гуцулка» (1900), що зберігається у Львівському музеї українського мистецтва (ЛМУМ), належить до тих робіт маляра, в яких зображено сільських дівчат. Художник часто виїжджав на Гуцульщину. Побував у Розтоках, Ільчому, Криворівні, Корничах і деіде, робив зарисовки, вивчав життя та побут місцевих людей, передусім молодих хлопців і дівчат. Малював їх серед чудової гуцульської природи. Свідчить про це й «Портрет гуцулки в червоній хустині», на якому бачимо дівчину, що рукою затуляє очі від яскравих променів сонця та дивиться кудись у далечінь. Детально намальовано вбрання гуцулки надає творові надзвичайної краси. Такими ж є «Молода господиня», «Відпочинок», «Взимку», «Портрет жінки», «Гуцулка зі свічкою», виконані на самому початку ХХ ст.
Одразу після закінчення навчання Пстрак намалював образи «Гуцул із скрипкою», «Дівчина з кошиком» та інші. До кращих портретних творів, створених на Гуцульщині, треба додати картини «Гуцул», «Сільська красуня», «Бабуся», «Гуцул, що набиває люльку», «Старий гуцул» і ряд інших. Художник уважно змальовував зовнішнє вбрання людей із їхніми психологічними та фізіогномічними рисами. Любив малювати постаті в різних діях, переважно за фізичною працею. Картини «Каменяр» і «Косар» підтверджують це. Особливо вирізняється серед цих творів вусатий гуцул із широким солом’яним брилем на голові, з косою на лівому рамені та люлькою, чашечку якої тримає в правій руці, а мундштук — у зубах.
Ярослав Пстрак — один із найпродуктивніших майстрів, котрі працювали для української оригінальної листівки. За його малюнками з 1904-го по 1914 рік видали понад 170 поштівок. Їх випускали видавництва Коломиї, Львова, Перемишля, Кракова та Будапешта. Це — серії різдвяних і великодніх листівок «Нова радість стала», «Бог предвічний народився», «Вселенная, веселися», «Не плач, Рахиль», «Христос воскрес» (Дзвонар) і «Христос воскрес» (Алегорія).
Ярослав Пстрак — автор кількох вдалих портретів родини Русинів (1901, 1904, 1913). Із тих часів у приватних колекціях зберігаються і портрети родини Кучураків, а також портрети Григорія Гануляка, Івана Наумовича, Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка та Лева Толстого. Фахівець портретного живопису створив і два автопортрети (1913, 1914). Обидва належать фондам ЛМУМ. До портретних творів, присвячених жіночим постатям, можна згадати «Дівчину з квітами», «У неділю зрана», «Літо», «В саду», «Мати», «Даму в чорному», «Після балу», «В дорозі», «Циганку», «Весну», «Задумалась», «Молоду хазяйку», «Розгнівану», «Смутно мені, Боже» та «Щасливу мати». Чоловічому роду Пстрак присвятив такі твори: «Гетьман і січовик», «Дідуньо», «Улюблена люлечка», «Циган», «Довго сидів він», «Сільський красень», «Гуцул сміється», «Юзько Чухрай» та багато інших.
Портрети Пстрака — глибоко психологічні, теплого колориту, коричневих або сіро-коричневих тонів, реалістично створені на рівні академізму. До кінця 1914 року, мистець намалював близько 40 портретів, в яких можна збагнути різного віку людей, здебільшого гуцулів, господарів Верховини.
Крім портретів, Ярослав Васильович присвятив життю селян ще цілий цикл жанрових композицій, яскраво змалювавши їхній побут і народні звичаї. В картині «У літній день» розкрито типовий сюжет із сільського життя. Молода, вродлива жінка, годує на сінокосі маленьке дитятко. У картині «В сутінки» зображено дідуся на першому плані й онука, котрий сидить праворуч на лавці та грає на скрипці.
Пензлю майстра належить цікаве полотно «Біля криниці» (1914). Увага концентрується на двох дійових особах-вродливої дівчини у святковому одязі, котра розмовляє з парубком. До такого типу картин із ліричним забарвленням можна зарахувати і композиції, де в парі виступають закохані — «Біля воріння», «Скажи, чи любиш» та «Ідилія».
Цікавився Пстрак фольклорними джерелами, наповнені народними звичаями й обрядами. Різдвяне колядування стало темою його творів «Колядники» (1912-1913) та «З колядою» (1913). У першій зображено дорослих колядників, котрі у супроводі скрипаля співають обрядові пісні під стінами сільської хати. У другій — групу сільських дітей, котрі колядують під вікном убогої хатини. До святвечірньої тематики можна зарахувати «Святий вечір», «В ніч під Різдво» і «Йордан».
Індивідуальність Пстрака в побутових творах проявилася дуже сильно та плідно. Починаючи з перших років ХХ ст. одна за одною з’являлися його пастельні й олійні роботи. На картині «Йордан» є натовп людей, котрі зібралися під час релігійного свята морозного дня біля річки на околиці села. Червоні хоругви посилюють урочистість традиційної події «свячення води». Процесія пішла повз кілька стоячих селян збоку, зокрема дівчини-сирітки зі свічкою в руках. Її постать зустрічаємо і в інших картинах — «Сирітка» та «Дівчина із свічкою». Є у Пстрака й твори, присвячені Великоднім святам — «Малювання писанок», «Звонар», «Свячення паски», «Великоднї стріляння» й «Обливаний понеділок».
Русальні й обжинкові мотиви знайшли відображення в композиціях «В місячну ніч», «Русалка», «Утоплена», «Обжинки», «Жниця», «Молода жниця», «В полі». Фольклор був джерелом для цілого ряду його живописних творів. Мандруючи Гуцульщиною, Пстрак бачив людей без власного даху над головою, котрі в пошуках роботи ходили від села до села та тулилися по чужих домівках. Їх маляр показав у картинах «Жебрак», «Бездомні», «Сліпець», «Подорожні», «Лірник» та інших.
Мистець звернувся і до героїчного минулого українського народу. У картині «Олекса Довбуш» він намагався передати події, що відбувалися на Гуцульщині на початку XVIII ст., коли народний герой закликав селян вести боротьбу проти їхніх гнобителів. Пстрак намалював також картини з козацькою тематикою «Козак із полоненим яничаром», «Козацький двір» і «Запорожець». Ці роботи надихнули Пстрака виконати серію ілюстрацій до твору Івана Франка «Захар Беркут» (1902) і до повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» (1907).
Художник любив гуцульську архітектуру. Він відображував невеликі будівлі церков, збудованих серед мальовничої природи, щоб ними передати дух народного зодчества. У числі картин Ярослава Пстрака —архітектурні пам’ятки Львова «Вид на центр міста», «Вулиця Руська», «Пам’ятник Міцкевичу», «Міський театр», «Ринок», «Православна церква», «Костел Бернардинів» тощо.
Соціальна нерівність у тодішньому галицькому суспільстві, призвела цього художника творити ілюстративно-графічні карикатури до сатирично-гумористичного двотижневого журналу «Комар» (1900-1905) та газети «Зеркало» (1906-1908). Останні два роки у свого життя він вже майже не малював. Воєнні злидні підірвали здоров’я мистця. 1915-го він важко занедужав, переїхав зі Львова до Харкова, де й помер 1916 року.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...