Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Діамант співучої епохи

Автор:

|

Січень 06, 2016

|

Рубрика:

Діамант співучої епохи

Андрій Ґела

Збираючись у дорогу до Америки 1900 року, Андрій Ґела кинув до торби зі сухарями збірку українських народних пісень, а, прибувши за місцем призначення, витягнув її й наказав тим пісням жити, дзвеніти, лунати та славити рід український. І було то дуже вчасно, враховуючи, що культурно-мистецьке життя українців на американській землі ще тільки набирало сили і такі люди, як він, були вкрай необхідні.
Уперше про Андрія Ґелу сповістила газета «Свобода» від 3 грудня 1903 року, коли перед початком вистави «Сатана в бочці» Дмитра Дмитренка, поставленої 26 листопада силами драматичного гуртка при церкві Св. Івана Хрестителя в Скрентоні (штат Пенсильванія). Тоді там виступив керований ним хор, який дуже гарно виконав пісні «На чужині загибаю» та «Підкарпатські русини». «Хоч цей колектив був не дуже численний, — зазначалося в пресі, — але зі своїм завданням справився знаменито. Усе було гарно й без найменшого зауваження, а це є доказом того, що вчитель не шкодує праці, аби тут, на чужині, дзвеніла усією своєю красою та звеселяла серця людей українська пісня».
Так починалася особиста боротьба мистця за Україну в Америці. А вже наступного разу «Свобода» сповістила, що в день Різдва Христового 1904-го школярі Нью-Джерзі під керівництвом дяковчителя Андрія Ґели в залі церкви Івана Хрестителя здійснили постановку ораторії «Ніч Вифлеємська» І. Луцика. Увесь дохід від цієї вистави призначався на заснування української бурси в Нью-Йорку.
Того ж року Андрій очолив новостворений у Філадельфії хор дяковчительського товариства, в складі якого було 65 осіб. Він сам часто виступав на сцені як співак і особливо гарно виконував пісню «Соїть гора високая» Д. Січинського на слова Л. Глібова.
Якийсь час п. Ґела працював дяковчителем при угро-руських парафіях Трентона, Бредока, Скрентона, Пітсбурґа, а з 28 листопада 1908-го до 5 грудня 1911 року керував церковним хором у Джерзі-сіті. Пригадуючи ці роки, Тодосій Каськів, котрий був колегою і найближчим приятелем маестро, писав: «Ми часто з’їжджалися, влаштовували співацькі виступи та помагали один одному, чим могли».
Були в Андрія Ґели й літературні таланти. 21 липня 1908 року, на засіданні відділу головного уряду Українського народного союзу (УНС), членом якого він став після прибуття до Америки, дириґента було призначено редактором словацького відділу газети «Свобода», сторінки якої невдовзі зарясніли рядками поезії Грицька Чалого та статтями Петра Нусина. «Можна сміло сказати, що п. Ґела стоїть на першому місці в Америці. Се людина розумна, діяльна, а при тім незарозуміла, доступна, вічлива, знаюча знаменито спів і дириґентуру, про що свідчить Служба Божа, яку його хор виконував так гарно й велично, що краще й не може бути», — згадували його сучасники.
Саме за час перебування в «Свободі» п. Андрієві випало проявити неабияку наполегливість у боротьбі за правдиву греко-католицьку віру в протистоянні з проросійськими часописами «Народна воля», «Поступ», «Союз» і «Правда». 22 березня 1908-го зусиллями пароха А. Углицького церкви Св. Петра й Павла в Джерзі-сіті було засновано читальню «Просвіта». Після вступної промови священика виступив хор під проводом Андрія Ґели, який заспівав кілька патріотичних пісень.
Тоді в учасників читальні з’явилася ідея заснувати співочо-драматичне товариство «Муза». І вже 21 лютого 1909 року в залі «Елкс-гол» це товариство влаштувало велику театрально-мистецьку імпрезу, де хор виконав пісні «Думи мої», «Вулиця», «Козак від’їжджає», «Ой летіла горлиця», «Ще не вмерла Україна» та чи не вперше в Америці, було виконано в супроводі симфонічного оркестру П. Смолинського кантату «Б’ють пороги» М. Лисенка, а в другому відділі було здійснено показ комедії «Мужики-аристократи» І. Мидловського. Цікаво, що цього разу п. Ґела виступив не тільки як керівник хору, але й як режисер-постановник.
Ще значнішого успіху досягли керовані Андрієм Ґелою хорові колективи на Шевченківському концерті 21 березня 1911-го, що відбувся в нью-йоркському «Вестер-голі». Цього разу на сцені виступали мішаний, чоловічий і дитячий хори. Про спів останього в газеті «Свобода» зазначалося: «Коротенький вступ оркестри й із дитячих грудей злинула сердечна пісня-молитва «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Торжественні звуки пливли чарівною хвилею, торкалися людських сердець, із найбайдужішого витискали правдиві, щирі сльози, та злітаючи понад гамір модерного Вавілону, падали перед престолом Всевишнього, як сльоза пригніченого народу, як сердешний смуток цього народу й невинних діточок його, цього — найкращого його цвіту. Пісня прогомоніла, а публіка ніяк не хотіла прощатися з цими маленькими співаками, які, як віриться, виростуть колись в завзятих борців за народ. І дітвора відспівала ще дві надпрограмні пісні».
Упевнено і послідовно вів Андрій Ґела свої колективи до успіху та визнання. 5 жовтня 1924 року керований ним драматичний гурток і мішаний хор ім. М. Лисенка здійснили в Джерзі-сіті виставу драми «Ой не ходи, Грицю» М. Старицького. 15 травня 1927-го вперше на американській землі було поставлено драму «Потерчук» В. Мартиневича.
19 листопада того ж року на Міжнародному конкурсі, організованому союзом Ліґи націй в Айленд-Стейтен, що проходив у залі «Куртис-гайскул», де змагалися представники народів Норвегії, Швеції, Німеччини, США, Голландії, Румунії, Шотландії, Польщі, Латвії, його колектив здобув заслужену перемогу. Особливо сподобалися журі виконані ним «Жала Улянка шовкову траву» В. Ступницького та народні пісні «Вечірній дзвін» і «Ой рано, рано».
Наприкінці 1928 року хор ім. М. Лисенка випустив платівки з колядками «Бог Предвічний», «Вселенная, веселися», «Дивная новина» та духовні твори «Херувими свят», «Стань, Давиде», «Слава в вишніх», «Всяческая», «Рожество Христове», «Понад Вифлеємом», а наступного року — «Заповіт» Т. Шевченка й музикою С. Людкевича. Спів хору часто лунав на радіо WAAT у Джерзі-сіті.
19 листопада 1933-го в концерті з нагоди державності України в Джерзі-сіті виступив керований Андрієм Ґелою хор школярів із 40 осіб, котрі емоційно виконали «Боже, вислухай благання», «Україні», «Відлітали журавлі», «Йде січове військо», «На вулиці скрипка грає» й інші.
Значною віхою зростання українського хорового мистецтва на заокеанських берегах Америки був кінець 1920-х і початок 1930-х рр. Саме тоді було започатковано виступи зведених хорів, коли в найпрестижніших залах великих міст виступали відразу по кілька хорових колективів, які наостанок створювали великий хор у 300 й більше співаків. Такими хорами дириґували О. Кошиць, Т. Каськів, О. Стеткевич, Т. Онуфрик, В. Мельничук та інші.
Одна з великих мистецьких імпрез відбулася 4 березня 1934 року в залі «Сант-меріс-аудиторії» м. Елізабет. Це був концерт із творчості видатного співця січових стрільців, композитора, дириґента та педагога Михайла Гайворонського. Весь дохід від цього дійства призначався на видання його музичних творів. Дириґував зведеним хором Михайло Ядловський, Жіночим колективом керувала Марія Ґела. Концерти з творів Михайла Гайворонського відбулися також у Джерзі-сіті, Йонкерсі, Елізабеті, Ньюарку, Брукліні та Нью-Йорку.
Один із пам’ятних виступів хору ім. М. Лисенка та баронського хору «Боян» під орудою Андрія Ґели відбувся 17 квітня 1935 року в залі школи Абрама Лінкольна в Джерзі-сіті. Об’єднаний колектив виконав «Вітер повіває», «Ой, закувала сива зозуленька», «Максим Залізняк», «Ой сама ж я, сама», «Ой на горі та женці жнуть» в обробці О. Кошиця та «Живи Україно» М. Гайворонського. У цьому концерті брали участь Василько й Марія Ґели, котрі окремо й у дуеті виконали кілька українських народних пісень.
Востаннє з хором ім. М. Лисенка маестро виступив 4 листопада 1935 року на концерті з нагоди 25-літнього ювілею священицтва о. Володимира Лотовича. Це було дійство за участі великого числа священнослужителів і 450 запрошених гостей. З вітальним словом виступив Олександр Кошиць. Тоді ж п. Ґела і п. Каськів домовлялися якнайкраще здійснити заплановане на травень 1936-го грандіозне свято української пісні, яке мало відбутися в ньюйоркському «Карнеґі-голі». Це мала бути святкова імпреза за участі восьми українських хорових колективів під батутою Олександра Кошиця. Але, не судилося. Андрій Ґела несподівано захворів і змушений був злягти в лікарню.
Біда прийшла несподівано, про що «Свобода» від 24 лютого 1936 року сповістила: «У лікарні «Медикел Сентр» (Джерзі-сіті) вночі з четверга на п’ятницю, 21 лютого ц. р., помер Андрій Ґела, довголітній член УНС, дяковчитель місцевої української школи та визначний український громадянин. Він народився 1876 року в с. Сторонибаби Золочівського повіту в Галичині. До УНС вступив із часу свого приїзду (1900) до Мейфілда».
Похоронна служба відбулася 25 лютого о дев’ятій годині ранку в церкві Петра й Павла в Джерзі-сіті. Тлінні останки покійного поховали на цвинтарі Holу Grоss No. Arlington. В останню путь його проводжали дружина Барбара та шестеро дітей: Василько, Марія, Беньямін, Ольга, Віра, Теодор.
Андрій Ґела був людиною активної життєвої позиції. Завдяки його діяльності українська музика та пісня набули повноправного життя серед своїх і чужинців, увінчавши славою український рід. Маестро був відомим діячем і просвітителем. Його син Василь і донька Марія пішли шляхом батька та стали знаними в США хоровими дириґентами.
Кажуть, що щасливий той, хто служив для блага свого народу. Саме таким був Андрій Ґела, ґенератор культурно-мистецького життя на заокеанських берегах Америки, котрий заслужив на визнання та відзначення його імені в книзі пам’яті видатних мистців української нації.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...