Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Mar. 26, 2019

Десять років від дня смерті Ганни Ігнатенко

Автор:

|

Грудень 26, 2018

|

Рубрика:

Десять років від дня смерті Ганни Ігнатенко

Ганна Георгіївна Ігнатенко народилася 11 листопада 1924 року в м. Прилуки Чернігівської області. Її батько працював бухгалтером, мати займалася педагогікою. Дитинство дівчини пройшло на Костівцях. В юні роки Ганна стала писати перші свої вірші. Її перший вірш надрукувала обласна газета «Деснянська правда», коли дівчина ще була ученицею п’ятого класу. 1940-го закінчила Прилуцьку середню школу № 4 і вступила на філологічний факультет Київського державного університету (КДУ) ім. Т. Шевченка.
Науку перервала війна. Ганна Ігнатенко добровільно вступила до війська. Із 1941-го по 1943 рік виступала перед бійцями як солістка ансамблю пісні й танцю 180-ї стрілецької дивізії. Не був це легкий період у житті дівчини, коли в її думках і мріях кружляла поезія. Часто у вільні хвилини вона читала доступну літературу та писала вірші. Освіту в Київському університеті довершила в 1944-1947 рр., після демобілізації. Студіюючи в КДУ, Ганна водночас навчалася в Київській консерваторії. На початку 1950-х рр., поневіряючись без власного житла в Києві, якийсь час квартирувала в родині Тараса Франка.
Активно твори письменниці почали друкувати 1948 року. У повоєнному Києві, у другій половині 1940-х, свідомість української молоді була покарбована довоєнними репресіями, голодомором 1932-1933 рр. та братовбивчою війною. Багато молоді порівнювало, який режим трагічніший для української нації — нацистський чи більшовицький. Один і другий були спрямовані на поневолення українського народу. Війна стала причиною того, що багато молоді були змушені перервати своє навчання. Та багато живими з тієї війни не повернулися. Ті, хто пережили, сходилися, стихійно єдналися в неформальні українські патріотичні гуртки. Один із них — «Козацький Кіш» — сформували хімік Андрій Голуб, лікар і поет Микола Фененко, журналіст Матвій Шестопал, історик Тимофій Лазоренко, лікар Андрій Липкань і ряд інших. Вони шукали свого особистого та майбутнього нації.
У ці товариства і неофіційні гуртки увійшло багато свідомих українських дівчат, в т. ч. філолог за освітою Ганна Ігнатенко. Долучився до «Козацького Коша», переїхавши до Києва зі своїм перекладом «Фауста» Ґете, і Микола Лукаш. Це покоління української інтелігенції, дитинство і юність якого припало на трагічні 1930-1940 рр., було попередниками «шістдесятників». Кожен із них, звісно, різною мірою, був заангажований у цьому русі, відчуваючи Україну серцем і душею.
Після закінчення університету Ігнатенко працювала в Українському радіокомітеті на посаді редактора літературно-драматичного мовлення, з 1949-го по 1962 рік — у видавництвах «Молодь», Держлітвидав, журналі «Дніпро», коротко працювала з М. Рильським у журналі «Творчість та етнографія». 1956-го захистила дисертацію на вчену ступінь кандидата наук. У 1962-1969 рр. Ганна працювала викладачем КДУ, звідки мусила звільнитися під тиском КДБ, яке систематично її переслідувало.
Займалася творчою поетичною працею, а згодом викладала літературу народів СРСР в Київському державному інституті ім. Корнійчука, де працювала до 1982 року. Була членом Національної спілки письменників України. Вірші, які за змістом не можна було друкувати, розповсюджували в самвидаві. Ганна видала шість книжок вже за часів Незалежності. До останньої посмертної книжки (2009) увійшла повість «Сполохи літ». В ній вона яскраво змальовує людей і події від кінця сорокових до середини 1960-х рр. В її перекладі вийшли роман Берди Карбабаєва «Небіт-Даг» (1968) і «Хатинська повість» Алеся Адамовича (1973). Ганна Ігнатенко була нагороджена орденами «Отечественной войны II ст.» (1992), «За мужність» (1999) та медалями. Померла 16 лютого 2008 року. Похована 23 лютого на Звіреницькому кладовищі, біля своєї матері.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...